ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...


Схема 7.1. Обмін заліза в організмі (Л.І. Дворецький, 1998)

До лабораторних показників дефіциту заліза відносять:

  1. Зниження рівня сироваткового (негемоглобінового) заліза — менше 11,6 мкмоль/л;

  2. Зниження вмісту гемоглобіну в кожному еритроциті — гіпохромія (колірний показник менше 0,85);

  3. Зменшення діаметра еритроцитів — мікроцитоз (менше 7 мкм).

  4. Анізо- та пойкілоцитоз.

Кількість ретикулоцитів може значно змінюватися, наприклад, після крововтрати їх кількість зростає. При тривалому дефіциті заліза можливий перехід у гіпоплазію: кількість ретикулоцитів знижується (менше 0,5%), відзначається схильність до лейкопенії з відносним лімфоцитозом, тромбоцитопенії.

Диференціальна діагностика. Основною ознакою ЗДА є гіпохромія еритроцитів із зниженням колірного показника менше 0.85. Тому диференціальний діагноз передусім застосовують щодо інших типів гіпохромних анемій — станів, при яких порушення синтезу гемоглобіну не зумовлені не дефіцитом заліза. До цієї групи входять спадкові та набуті анемії, пов\'язані з порушенням синтезу порфіринів, гему.

Спадковою анемією з порушенням синтезу порфіринів хворіють чоловіки одного покоління або кожних одне-два покоління (передається через Х-хромосому). Захворювання виявляють, як правило, у дитинстві. Сонячні промені викликають у хворих появу опіків, пухирів на відкритих ділянках шкіри, сеча бурого або червоного кольору. Характерною ознакою еритропоетичної порфирії є також збільшення селезінки. Спадкова анемія характеризується значним вмістом заліза у сироватці — залізонасичена, сидероахрестична, залізорефрактерна. У кістковому мозку спостерігається різке подразнення червоного ростка, велика кількість сидеробластів — еритрокаріоцитів, які містять гранули із залізом у еритроцитах, калових масах збільшена концентрація протопорфіринів.

Основною причиною набутої анемії, пов\'язаної з порушеннями синтезу порфіринів, є інтоксикація свинцем. Для диференціального діагнозу важливе значення має професійний анамнез: контакт зі свинцем на підприємстві, при добуванні руди, застосуванні фарби, виготовленні акумуляторів, білил, сурику і т. ін. Побутові отруєння свинцем відзначаються при зберіганні їжі в глиняному посуді із поливою. При огляді звертають увагу на землисте забарвлення шкіри, \"свинцеву облямівку\" у вигляді вузької лілової смужки по краях ясен передніх зубів.

Характерний синдром - ураження нервової системи: від астенії, погіршення пам\'яті до енцефалопатії, набряку мозку, коми. Типовими є рухові поліневрити, тетрапарези. Виникають порушення діяльності шлунково-кишкового тракту: погіршення апетиту, біль у животі (\"свинцеві кольки\"), запори.

У крові виявляють базофільну пунктацію еритроцитів, вміст заліза у сироватці збільшений при гіпохромії еритроцитів. Найбільш характерно збільшення в сечі свинця і дельта-аміновулінової кислоти (у десятки разів перевищує норму). Гіпохромія еритроцитів може відмічатися також при таласемії – спадкової гемолітичної анемії, яка пов\'язана з дефектом синтезу глобіну. Відмінні ознаки: жовтяниця, гепатолієнальний синдром, підвищення непрямого білірубіну, ретикулоцитоз, мішенеподібна форма еритроцитів.

Диференційний діагноз ЗДА проводиться також з анеміями хронічного захворювання (АХЗ). Цим терміном позначаються анемії, які виникають на фоні різноманітних захворювань запального і незапального характеру: при нагнійних процесах в легенях, черевній порожнині, остеомієліті, сепсисі, туберкульозі, інфекційних ендокардитах, ревматоїдному артриті, хронічній нирковій недостатності та ін.

При цих патологічних станах має місце перерозподіл заліза в клітинах макрофагальної системи -\"залізоперерозподільні\" анемії. Вони носять помірний гіпохромний характер, вміст заліза в сироватці може бути незначно пониженим, підвищений рівень феритину крові, що відрізняє їх від залізодефіцитних анемій.

Лікування. Основний метод лікування ЗДА — прийом препаратів заліза всередину. При цьому необхідно призначати дози, які перевищують у десятки разів вміст заліза в їжі — лише при створенні високої концентрації заліза у просвіті тонкої кишки збільшується її всмоктувальна активність щодо іонізованого двовалентного заліза. Тривалентне залізо слизовою оболонкою кишок не всмоктується ні у фізіологічних, ні в надмірних концентраціях і має подразнювальну дію.