ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Медицина. Фізіологія. Анатомія. Історія медицини → Медицина України – Руси в IX –XII ст.

Реферат на тему:

Медицина України – Руси в IXXII ст.

Монастирська медицина України – Руси та її основні преставники (IXXII ст). \"Блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть\" (Євангеліє від Матвія). Саме ці слова можуть бути епіграфом до діяльності лікарів України-Руси. Протягом багатьох віків християнства на Русі милосердя, допомога ближньому були одним з рушіїв життя руських людей. Святі безсрібники Козьма і Даміан, великомученик і цілитель Пантелеймон — це люди, що мали великий дар лікування, зцілили багатьох хворих і були позбавлені життя за те, що своїм прикладом утверджували ідеї гуманізму й людинолюбства.

Разом з християнством, яке прийшло на Русь із Візантійської імперії понад 1000 років тому, були успадковані високі духовно-моральні цінності, що виявлялися в милосерді, співчутті, у служінні ближньому. Утвердившись в нашій Вітчизні, християнство взяло справу лікування під свою безпосередню опіку. Церковний статут св. Володимира оголосив лікарні церковними установами, а самих \"лічців\" (лікарів) — людьми церковними, підлеглими єпископові. Св. Володимир, прийнявши хрещення, будував церкви й лікарні, запровадив десятину для вбогих, сиріт, старих і немічних. Як засвідчують літописи, св. Володимир звелів розшукувати по місту хворих і доставляти їм додому поживок; те саме робили й інші князі, які будували спеціальні палати при церквах, де \"покоїли трудних\" тобто хворих.

З Візантії разом із християнством прийшли на Русь і тодішні погляди на лікарську справу, зокрема, як на предмет безпосереднього відання й опіки церкви. Чому саме християнство стало поштовхом для розвитку медико-санітарної допомоги людині? Тому, що християнство величезною мірою мало відношення до визнання цінності життя кожної окремої людини як особистості. Служити людині означало служити Богу.

Носіями й розповсюджувачами цих ідей були монастирі, що створювалися на взірець грецьких. Вони стали культурними центрами України - Руси, осередками й поширювачами знань, у тім числі й медичних. Відомий дослідник руської культури митрополит Серафим Чичагов писав: \"Перші зерна медичних знань принесені в Київську Русь з Греції з прийняттям християнської релігії, і першими поширювачами медицини в нас були монахи, переважно з Афонської гори\". У стінах монастирів, поєднавшись з традиційними навичками східних слов\'ян, вони дали рясні сходи, що виявилось у створенні своєрідної, характерної тільки для України - Руси культури, в основі якої лежали високі духовно-моральні категорії християнського вчення.

Велику роль в історії української медицини відіграв Києво-Печерський монастир, заснований в ХІ ст. Прп. Антонієм та Феодосієм. Києво-Печерський монастир вже з перших років свого існування став не тільки одним з центрів православ\'я, але й осередком вітчизняної культури — літописання, мистецтва, архітектури. Тут жили і працювали видатні письменники, художники. Перші ченці Печерського монастиря прийшли з Афонської гори, де за імператора Романа при монастирі була закладена св. Афанасієм \"лікарня хворих ради\", і принесли з собою лікарські знання. Печерський Патерик доносить до нас відомості про кількох подвижників печерських, що уславилися своїм лікарським мистецтвом. На скрижалях вітчизняної історії значаться імена таких подвижників, котрі славилися даром зцілення й лікування хворих, як Антоній Преподобний, Даміан, Агапіт Печерський, Пимен Посник тощо. Чимало праведних \"лічців\" жило в Києві за часів Ярослава Мудрого, при дворі князя Всеволода Ярославича та його сина Володимира Мономаха.

Антоній Преподобний — засновник Києво-Печерського монастиря, що багато років провів в Афонському монастирі, де й засвоїв медичні знання. Антоній — цей \"пречудний лікар\", як іменує його монастирська хроніка, особисто доглядав хворих, яких лікував, давав їм \"вкушати\" цілюще \"зілля\". Служінням ближньому преподобний Антоній здобув палку любов не тільки простого люду, а й князів. Так, вилікувавшись в Антонія, великий князь київський Ізяслав подарував обителі гору над печерами, \"ігумен же і братія заклала церков велику і монастир... І відтоді почав зватися Печерський монастир...\" — зазначає літопис.

Нам відомий лікар і друг чернігівського князя Миколи Давидовича Петро Сиріянин, що вступив разом з ним 1106 р. до Печерського монастиря, якого літописець називає \"лечець вельми хитр\", і який, коли \"блаженний князь од трудів зробився хворим, готував йому зілля лікування ради\".

Ченці з Києво-Печерського монастиря ішли в сусідні руські землі, засновували нові монастирі, сприяючи тим широкому розповсюдженню медичних знань, нагромаджених у стінах Лаври. \"Від Печерського монастиря Пречистої Богородиці многі єпископи поставлені були, і яко світила освітили всю руську землю святим хрещенням\", — так говориться у стародавньому сказанні про монахів Печерської обителі.

Монастирська медицина була організатором перших на Русі лікарень. Найперші згадки про монастирські лікарні відносяться до XI ст. Вони були відкриті при монастирях у Переяславі та Києві на Дніпрі, згодом в Новгороді, Смоленську, Львові. Жоден монастир на Русі не будувався без \"шпитальних палат\". Монастирські лікарні перетворювались на військові шпиталі під час воєнних дій, облоги міст, на карантинні лікарні — під час епідемій. Так Никонівський літопис засвідчує, що в XI ст. (1091 р.) митрополит Єфрем поставив у Переяславі будівлю \"банну\", влаштував лікарні, де лікарі подавали \"всім прихідцям безплатно лікування\". Слава про монастирських лікарів сягала далеко за межі їхніх монастирів, навіть за кордони землі руської: так, наприклад, митрополита Олексія хан запросив в орду, щоб той вилікував очі його дружини Тайдули.

З моменту свого виникнення монастирська медицина стала на ворожі позиції стосовно медицини язичницької. У \"Статуті про церковні суди\" св. Володимира серед злочинів проти віри, крім волхвування, значиться ще \"зелейництво\", тобто використання різних лікувальних засобів язичницької медицини. Її представники, волхви і знахарі, були оголошені слугами диявола, їх почали переслідувати.

Серед народу нові погляди вкоренилися не відразу, і тривалий час відбувалося змішування язичницьких уявлень з християнськими. Особливо гостро протистояння різних поглядів виявилось у ставленні до волхвів: в одних випадках народ відкрито виступав проти них (1071 р. в Білоозері, 1227 р. в Новгороді), а в інших, навпаки, ставав на бік волхвів, як то було в Новгороді за князя Гліба.

Представники монастирської медицини були головними медичними діячами Русі до XVI ст. Так, у \"Домострої\" - літературній пам\'ятці тих часів, що являє собою збірку правил про різні обов\'язки людини, зовсім немає світської медицини, й увесь розділ, присвячений тому, \"яко лікуватися\", цілковито грунтується на християнсько-монастирських поглядах у галузі медицини. \"Якщо Бог пошле на кого хворобу або яку слабість, то лікуватися Божою Милостю, та сльозами, та молитвами, та постом, та ласкою до вбогих, та щирим каяттям\". Медична допомога в монастирських лікарнях полягала у застосуванні цілющих трав та мазей. Сюди відносився і догляд, який отримували хворі в монастирських общинах у вигляді регулярного харчування, чистого одягу та білизни, промивання ран та доброго заспокійливого слова. Лікування супроводжувалось релігійними обрядами, такими як молебень, помазання єлеєм тощо.