ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Медицина. Фізіологія. Анатомія. Історія медицини → Українська медицина та фармація в XVIII, XIX та на початку XX століття (науковий реферат)

Петро Загорський (1764–1846), родом з Чернігівщини, закінчив госпітальну медичну школу, здобув ступінь доктора медицини і хірургії в Петербурзькій медико-хірургічній академії. Протягом 33 років очолював кафедру анатомії, одночасно провадив, як це було в звичаї тих часів, і лікувальну роботу.

В своїх анатомо-дослідних роботах Загорський широко використовував порівняльну анатомію, відкидав преформізм у розвитку організму. Будучи прихильником епігенезу, він з цієї позиції розробляв учення про виродливості, використовуючи великий музей виродків при Академії наук, який систематизував і привів до ладу. Загорськии написав класичний підручник з анатомії (\"Сокращенная анатомия или руководство к познанию строения человеческого тела\", 2 ч., 1802 р.). На цьому підручнику виховувалося багато поколінь лікарів. Загорський створив школу анатомів, які викладали цю дисципліну майже в усіх вищих медичних школах. Під час святкування 50-річного ювілею діяльності Загорського з коштів, зібраних його учнями, був створений фонд для присудження відомої в історії анатомічної науки премії імені П. І. Загорського за видатні анатомічні наукові праці.

Ілля Буяльський (1789–1864) – син сільського священника з Чернігівщини. По закінченні в 1814 р. Петербурзької медико-хірургічної академії був залишений прозектором у Загорського, якого з часом змінив на кафедрі. Бущучи першорядним анатомом, Буяльський був і віртуозним хірургом. Як діагност і оператор користувався великим авторитетом серед медичних кіл і популярністю в усіх верствах населення. Всім, чого він досяг, він зобов\'язаний своїм учителям, власному постійному потягові до самовдосконалення і винятковій працьовитості. Серед численних його друкованих праць (102)особливе значення мали \"Анатомо-хирургические таблицы\" з текстом про топографію і операції на судинах та витин каменів. Атлас цей дістав високу оцінку не лише у нас, але й в Європі та Америці і був перекладений іноземними мовами.

Буяльський перший у нас зробив з успіхом операцію резекції верхньої щелепи, перев\'язав двічі безіменну артерію, розробив оригінальний метод дренування запальних процесів малого таза через foramen obturatorii, що в хірургії до наших часів носить його ім\'я. Він запропонував багато різних хірургічних інструментів, з яких ложечка і кюретка Буяльського збереглися в хірургічних наборах до наших часів. Працюючи в доантисептичні часи, Буяльський емпірично рекомендував, щоб запобігти зараженню під час оброблення септичних ран, вживати розчин хлорного вапна. Свою велику колекцію анатомічних препаратів він передав Петербурзькій медико-хірургічній академії, яка зберігає в своїх стінах кабінет-музей його імені до наших днів.

Першу капітальну працю з воєннопольової хірургії у нас написав Яким Чаруківський (1798–1848), родом з Полтавщини, під назвою \"Военно-походная медицина\", в 5 частинах (1836–1837). Йому ж, крім низки статей з воєнно-польової хірургії, належить велика праця про народну медицину. Брат його – Прохір Чаруківський (1790–1842) – був видатним професором терапії Медико-хірургічної академії в Петербурзі, автор підручників \"Общая патологическая семиотика\", \"Опыт системы практической медицины\" в 4 частинах. Він же написав одну з перших у нас праць про аускультацію.

Піонером антисептики в Росії був Павло Пелехін (1842–1917). Уже через кілька місяців після опублікування праць Лістера П.Пелехін їде в Англію і вивчає метод у самого автора. Повернувшись на батьківщину, він опубліковує першу в нас працю з антисептики – \"Успех новых идей в хирургии при лечении ран, сложных переломов и гнойных накоплений\". Пелехін робить доповіді на цю ж тему в Петербурзькому товаристві лікарів, в яких закликає хірургів перевірити на практиці цю методику, оскільки, на його думку, переворот, який обіцяє розробка на цьому шляху, великий, і стосується всієї хірургії. Лише в 1878 році, коли Пелехін почав завідувати хірургічною клінікою Медико-хірургічної академії, він зміг широко застосовувати антисептичний метод, добившись після складних оперативних втручань надзвичайно низької на ті часи летальності (7 %). В його клініці запропоновано було замінити шкідливу для організму карболову кислоту на трихлорфенол – більш бактерицидний і менш подразливий препарат.

Павло Пелехін походив з стародавньої козацької родини. Один з його попередників – Григорій Пелех – наприкінці XVII ст. був кошовим Запорізької Січі. Батько його Петро Павлович (1794-1870) вчися в Київській академії, Петербурзькій медико-хірургічній академії, удосконалювався, як у майбутньому і його син, в Едінбурзькому університеті. Був професором судової медицини в Петербурзькій медико-хірургічній академії, а з 1849 року викладав у Києві курс медичних наук у духовній академї. Всі свої значні заощадження Петро Пелехін заповів передати організації, яка могла б сприяти підготовці українських медичних наукових кадрів. Виконуючи його волю, Павло Пелехін, оскільки в умовах царської Росії про підготовку національних українських кадрів не могло бути й мови, передає фонди батька з своїми заощадженнями в загальній сумі 70 тисяч карбованців золотом Науковому товариству ім. Т.Г.Шевченка у Львові (1898) з призначенням організувати \"кафедру хірургії імені Петра Пелехіна\" при першому українському університеті. До заснування кафедри треба було створити фонд стипендій \"для виведення на велику дорогу людей з народу, бо за час історії України,– писав товириству П.Пелехін,– це давало найкращих діячів\".

В другій половині XIX ст. хірургічні клініки медичних факультетів двох університетів на Україні – в Харкові і Києві – стають справжніми осередками хірургічної науки і практики для нашої країни. В Харкові створив свою школу і відіграв велику роль у підготовці земських хірургів професор В. Грубе. В Києві, з перших часів існування університету, хірургічну науку очолив видатний хірург В. Караваєв.

Вільгельм Грубе (1827–1898), естонець, закінчив університет в Юр\'єві (Тарту) в 1850 р. Маючи вже достатній практичний досвід, він у 1858 р. за конкурсом дістає кафедру в Харкові, на якій з великою користю працює 39 років. Грубе докорінно перебудував педагогічну і лікувальну роботу клініки. За звітами про роботу його клініки можна встежити, як змінювалися наслідки оперативних втручань зі зміною методів: при витинах каменів, приміром, у доасептичний період, при роботі тих же хірургів, летальність була 13 %, в антисептичний – 7 %, асептичний – 1%; при лапаротоміях у період доасептичний летальність дорівнювала 40 %, антисептичний – 15 %, асептичний – 2 %.

Грубе був засновником Харківського медичного товариства, яке мало великий вплив на розвиток громадсько-медичної думки лікарів далеко за межами Харкова. За свою виняткову сумлінність у роботі І високу гуманність він заслужив велику пошану медичної громадськості, яка обрала його довічним почесним головою Харківського медичного товариства.