ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Макроекономіка → Шляхи зниження безробіття

Курсова робота

на тему:

Шляхи зниження безробіття

Зміст

  1. Вступ

  2. Сутність і види зайнятості

  3. Безробіття, її типи і форми

  4. Проблемі і передумови безробіттям

  5. Шляхи подолання безробіття в Україні

  6. Методи боротьби з безробіттям

  7. Висновок

Вступ

Ринкова економіка не можлива без існування ринку праці, основним результатом функціонування якого є формування визначеного рівня і структури зайнятості населення та безробіття.

Ринок праці – це система взаємодії споживачів праці та їх постачальників ( з одного боку юридичних осіб, а з іншого – фізичних осіб з певним рівнем професійних знань, умінь та навичок ).

Безробітною вважається та людина, яка не зайнята на ринку праці, але активно шукає роботу, а цей стан називається безробіттям.

Багато років в Радянському Союзі офіційно не визнавалося існування безробіття, воно було притаманне лише капіталістичному суспільству, будучи одним з основних аргументів ідеологічної війни. Однак, останнім часом з початком трансформації економічної системи безробіття прийшло в нашу країну, набираючи поступово великих масштабів. Тому зниження безробіття стало однією з головних проблем, з яким стикнулося суспільство. Як уникнути безробіття ? Як пом\'якшити її удару ? Від вирішення цих питань залежить соціальний мир і добробут населення. Від них залежить матеріальна і моральна стійкість людини можливість її соціального просування задоволеності процвітання та щастя.

Сутність і види зайнятості

Відповідно до законодавства України, зайнятість визначається як не заборонена законом діяльність громадян, звязана з задоволенням особистих і суспільних потреб як правило що приносить доход. З погляду економічних позицій суспільства, зайнятість – це діяльність працездатного населення по створенню суспільного національного доходу. Як економічна категорія, зайнятість виражає виробничі відносини з приводу включення працівника

( окремої соціальної групи ) у конкретну організацію праці з метою задоволення попиту на робочу силу. Зайнятість показує як праздатне населення забезпечене робочими місцями.

До зайнятого населення відносяться в першу чергу працівники по найму, а також особи, що самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, тобто суб\'єктів підприємницької діяльності, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю і т. д. Під зайнятістю розуміється робота, яка є корисною не тільки для конкретної особи, але і для суспільства в цілому, таких як навчання в загальноосвітньому і вищому навчальних закладах, служба в армії, зайнятість у домашньому господарстві, виховання дітей, участь у роботі громадських організацій (не по найму) і ін.

Однак з погляду розвитку самого суспільства вирішальне значення має зайнятість у суспільному виробництві, що визначає як економічний потенціал суспільства, так і рівень якості життя населення в цілому і добробут окремих громадян.

У зайнятості як економічному явищі виділяють два аспекти: кількісний і якісний. За своїм змістом вони відповідають поняттям повної й ефективної зайнятості. Під повною зайнятістю розуміється надання всім бажаючим і здатним трудитися робочі місця в суспільному виробництві. Ефективна ж зайнятість означає такий розподіл трудових ресурсів у територіальному і галузевому розрізах, по сферам і видам діяльності, що дає можливість у кожен момент часу одержати найбільший приріст матеріальних і духовних благ.

При повній і ефективній зайнятості вирішуються дві задачі:

-створюється достатня кількість робочих місць;

-забезпечуються необхідною робочою силою підприємства й організації.

Перша задача відбиває інтереси населення, що проживає на визначеній території, друга – інтереси галузі, підприємств. Досягнення ефективної зайнятості – задача господарських одиниць, а повної зайнятості– задача держави. Оптимальне сполучення повної й ефективної зайнятості визначає раціональну зайнятість.

Види зайнятості характеризують розподіл активної частини трудових ресурсів по сферах застосування праці за професіями, спеціальностям і т.д.

Структурні види зайнятості виділяють по наступним ознакам:

1. По характері діяльності:

--робота на підприємствах усіх видів і громадських організацій;

--служба в армії;

--індивідуальна трудова діяльність;

--особисте підсобне господарство і т.д.

2. По приналежності зайнятих до визначеного класу і соціального шару:

--робітники;

--інженерно-технічні працівники і службовці;

--управлінський персонал;

--підприємці;

--селяни.

3. З обліком міжгалузевих і внутрішньогалузевих пропорцій у розподілі

трудових ресурсів.

4. По територіальній ознаці:

--по регіонах;

--по областях;

--економічним районам і т.д.

5. За рівнем урбанізації.

6. За професійно – кваліфікаційним рівнями:

--рівень утворення;

--стаж роботи;

--ступінь механізації праці і т.д.

7. За віковою ознакою:

--неповнолітні;

--повнолітні.

8. За формами організації праці:

--співвідношення між зайнятими, охопленими індивідуальними колективними формами організації праці.

9. За видах власності:

--приватний сектор;

--комунальний;

--держаний сектор.

Форми зайнятості являють собою організаційно-правові способи й умови використання робочої сили. У рамках кожного виду зайнятості праця людей організовується за допомогою різноманітних організаційно-правових форм, що розрізняються нормами регулювання тривалості і режимів робочого дня, чи регулярністю стабільністю трудової діяльності; місцем виконання роботи (на напідприємствах чи вдома), статусом діяльності.

Отже, форми зайнятості класифікуються з урахуванням наступних ознак:

1) Форми організації робочого часу:

повна (робота на умовах повного робочого дня);

неповна (робота на умовах скороченого дня, скороченої робочого чи

тижня неповного робочого дня при скороченому робочому тижні);

робота вдома (коли особи працездатного віку з ряду причин не можуть

працювати на виробництві).

2)Значимості для робітника:

первинна;

вторинна.

3) Стабільності:

постійна (з відносно стабільним місцем роботи);

тимчасова (з тимчасовим, епізодичним чи сезонним характером роботи).

4) Форми правового регулювання використання робочої сили:

основна (реалізується трудовим законодавством);

спеціальна (має потребу в спеціальному трудовому регулюванні,

наприклад, зайнятість з режимом неповного робочого дня, на умовах виконання роботи вдома, гнучкого робочого часу, різновиду вторинної і тимчасової зайнятості).