ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Мовознавство. Лінгвістика. Філологія. Літературознавство → Логіко-семантичний аспект концептуального аналізу метафоризованого значення

Логіко-семантичний аспект концептуального аналізу метафоризованого значення

Як відомо, у сучасній науці концептуальний аналіз є головним методом моделювання структур уявлення знань. Це пояснюється спрямованістю сучасної наукової парадигми до когнітивізму. Специфіка цього процесу в лінгвістиці відбивається в переорієнтації в плані когнітивного пояснення механізмів одержання ономасіологічної структури значення на основі зв\'язку об\'єкта найменування, поняття, концепту, слова, семантики й смислу. Це, на думку О.О. Селіванової, дає можливість когнітивно пояснити такі функціональні явища, пов\'язані зі вторинним означуванням, як метафоризація. Вони сприймаються як результат висвітлювання нових концепцій на базі наближення, вбудованості концептів або концептуальних ділянок [8, 27-28]. При цьому вторинне означування сприймається як головна когнітивна операція, за допомогою якої один тип об\'єкта розуміється та сприймається в термінах об\'єктів іншого типу. Незважаючи на давню історію цього методу (початок береться ще із середньовіччя) та розмаїття термінів (пропозиція, фрейм, схема, схемата, план, сценарій, скрипт та ін.), концептуальний аналіз має дві орієнтації – психологічну та логічну.

Згідно з першою орієнтацією концептуальний аналіз – це чуттєво-пізнавальна абстракція предметів і явищ, розумовий і психологічний образ об\'єкта, різносубстантна одиниця свідомості, яка містить уявлення, образи, гештальти, поняття. Згідно з другою – концепт дорівнюється до логічного судження, дискретної одиниці свідомості, яка відображає предмет реального або ідеального світу, що зберігається в національній пам\'яті носіїв мови, а також у логіко-семантичному аспекті – це сукупність семантичних ознак при компонентному аналізі лексики [8, 111].

Ці два напрямки сформували два основних типи концептуального аналізу:

  1. ейдетичний, коли думка представлена в нерозчленованому вигляді, і

  2. логічний як структурація та членування цілісності.

Проте у всіх напрямках концептуальний аналіз визначається насамперед як аналіз одних концептів за допомогою інших.

На погляд С.А. Жаботинської, прикладом концептуального аналізу в аспекті фреймів-схем може бути виявлення інформаційних структур, які відслідковуються в лексичних сигніфікативних значеннях [6, 6], тобто в тих значеннях, які безпосередньо пов\'язані зі формуванням думки. Такий підхід дозволяє, на наш погляд, витоки когнітивної метафори шукати в поняттєвій структурі лексичного значення на основі застосування певних елементів компонентного аналізу.

Лексичне значення можна трактувати широко і вузько:

  1. як структуру, що має денотативний зміст і конотативні нашарування і

  2. як лише денотативний зміст.

Ми дотримуємось першого погляду, виходячи із сучасної концепції слова.

Якщо слово визначається автономною одиницею системи й носієм смислу, то можна виділити такі аспекти цієї системи:

  1. зовнішній (зв\'язок слова з іншими словами через тематичні групи);

  2. внутрішній (зв\'язок ЛСВ у середині одної лексеми);

  3. глибинний (структура і зміст лексичного значення).

Це пояснює те, чому все частіше лексичне значення розкладають як певну ієрархічну структуру.

За допомогою компонентного аналізу виділяються далі нерозкладні елементи смислу – диференційні ознаки (схема, семантична ознака, семантичний елемент, семантичний компонент, семантичний примітив, мікрокомпонент, маркер та ін.). звідси, лексичне значення – це обмежений набір диференційних елементів, які поєднані оператором й утворюють систему.

Проте диференційний метод не є результативним при здійсненні глибинних семантичних досліджень. Виникає необхідність у застосуванні інтегральних методів. З точки зору інтегрального підходу лексичне значення розуміється як безмежно складна й надмірна структура, що складається із денотативного змісту з ядром і периферією та конотативного оточення [9, 14-15].

З позиції інтегрального розуміння лексичного значення – це складна структура, що утворюється з множини концентричних кругів (з центральною денотативною частиною і конотації, що її оточують). Денотативна частина складається із семантичного ядра й периферій. Ядерні семи позначають постійні й обов\'язкові ознаки об\'єкта, визначаються методом компонентного аналізу й відображаються у словникових дефініціях. Периферійні семи позначають другорядні ознаки й не виконують диференційних функцій.

Денотативну частину оточує конотативна. Це система значеннєвих елементів, які несуть додаткову інформацію про предмет. Дана система складається з трьох рівнів:

  1. потенційні семи, які репрезентують ознаки, спільні для всього колективу;

  2. семи заховані, нечіткі, вірогідні, які вичленяються лише при інтегральному аналізі;

  3. оказіональні семи, що відбивають індивідуальні асоціації й служать для будови поетичних творів. Чим більше загальнорозумілою є сема, тим ближче вона до денотативного ядра.

Питання розуміння метафори пов\'язують передусім з поняттями інтеграції, відношення і збігу. Останній спостерігається тоді, коли обидва члени метафори мають спільні властивості, відношення утворюються при спільності функцій, а інтеграція – при виникненні того нового, що є результатом інтегрування певних аспектів її складових.

Такий підхід дозволив В.Г. Гаку побудувати модель метафоричного значення: номінативне значення, до складу якого входить певний набір диференційних сем: категоріальна архісема А + родова В + видова диференціююча сема В + потенційна сема С (надана властивість). Звідси метафоризацію спричиняють: усунення родової і видової сем і актуалізація потенційної семи [4, 11-26].

На думку М. Бірдслі, можливість метафоричного вживання мовної одиниці залежить від відчуття розбіжності між наборами властивостей інтенсіоналу (сигніфікату) слова. Перший набір містить необхідні умови для правильного вживання слова, властивостей маргінального значення слова, його конотації. При комбінуванні слів таким чином виникає логічна опозиція між центральними значеннями даних слів, відбувається зсув від центрального значення до маргінального. Такий зсув сигналізує про метафоричне вживання. Питання логічної опозиції пов\'язано як з прямою несумісністю семантичних властивостей, так і з опосередкованою несумісністю між пресуппозиціями слова [3].

За М. Бірдслі, приналежність до метафори визначається наявністю двох складових:

  1. семантичною розбіжністю між двома рівнями значення;

  2. логічною опозицією на одному з рівнів, тобто відбувається зсув від десигнації до конотації.

Конотації – це множина акцидентальних властивостей, що притаманні або приписуються об\'єктам. Вони поділяються на основні й потенційні. Ступінь новизни метафори залежить певною мірою і від контекстів, в яких вживається метафоричне слово, а також від аналогічних або паралельних висловів, які є в мові цього періоду. На думку М. Бірдслі, метафора не лише вводить до складу значення заховані конотації, але і включає такі властивості, які раніше не малися на думці. Все це підтверджує думку про те, що характерною рисою для мовної метафори вважається відсутність спільного з вихідним значення семантичного елемента.