ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Мовознавство. Лінгвістика. Філологія. Літературознавство → Іменникові лексеми як виразники кількісної семантики

Іменникові лексеми як виразники кількісної семантики

Вивчення особливостей функціонування елементів семантико-граматичної системи мови багато дослідників вважає доцільним і результативним на рівні невеликих, здебільшого замкнених груп. До них належить і група іменників із семантикою неповного ступеня вияву ознаки, яка є частиною семантико-граматичної системи мови, однією з ланок у дослідженні категорії кількості.

Перші спроби кваліфікації кількісних одиниць на матеріалі східнослов\'янських мов належать Л.В. Щербі, який розглядав їх як особливу категорію [16, 88-89]. Т.П. Ломтєв одним із перших звернувся до їхнього системного аналізу [15, 106-116]. Пізніше квантитативи опрацьовували російські лінгвісти Ю.І. Левін, О.В. Падучева, О.К. Кіклевич та ін. [14; 13; 12].

Кількість як граматична категорія, на думку В.З. Панфилова, може виступати у двох вимірах: дискретності, яку визначають за допомогою лічби, та недискретності, тобто шляхом виміру, у зв\'язку з чим у категорії мислення виділяють число і величину, де число виступає виразником дискретної сукупності об\'єктів, а величина вказує на інтенсивність безперервної кількості [11, 158]. З поняттям кількості безпосередньо пов\'язане поняття міри, виразником якого виступає \"ступінь\", що має значення кількості, є показником її визначеності [10, 15] і конкретизує поняття інтенсивності вияву ознаки. Питання про категорію інтенсивності, що виражає кількісну характеристику ознаки, висвітлено в працях Е. Сепіра, О. Єсперсена, І.О. Бодуена де Куртене, О.О. Реформатського [9; 8; 7; 6].

Категорія інтенсивності, у свою чергу, встановлює ступінь вияву ознаки, тому що в основі кількісних відношень лежить порівняння ознаки в бік збільшеності-зменшеності, а також вимір якісної ознаки. На думку М.О. Вольф, будь-яке порівняння містить ідею еталона. Ним може бути якийсь інший об\'єкт цього або іншого класу, що має таку ж ознаку, стереотип з чітко виявленими ознаками даного класу [5, 17].

У мовних явищах \"квантифікація може бути абсолютною або відносною\" [12, 37]. Її визначають як встановлення обсягу предиката судження. Роль таких квантифікаторів можуть виконувати субстантиви з відповідною семантикою. Малодослідженою в українському мовознавстві є проблема лексико-семантичного вираження недостатнього, часткового ступеня вияву ознаки. Саме це й зумовило актуальність роботи.

Оскільки об\'єктом дослідження є іменникові лексеми, які вказують на неповний ступінь вияву ознаки, окремого розгляду потребує саме поняття ознаки взагалі.У системі частин мови чітко протиставлені два класи слів: назви предметів і не-предметів [4, 347-348], [3]. Не-предмети в чотирикомпонентній системі частин мови розуміють як назви ознак; предмети позначають об\'єктивні реалії. Іншими словами, вони поділені на предикатні (ознакові) і непредикатні знаки.

Іменник за своєю семантикою не належить до класу ознакових слів. Наявність ознакових елементів у нього спостерігається за умови похідності від інших частин мови. Цієї здатності набувають вторинні іменники, тому що вони виявляють похідність від ознакових одиниць – прикметників та дієслів. Однак містити ознакові елементи можуть і первинні, власне іменники. Носіями цих елементів виступають дериваційні афікси, які в межах предметності виконують роль супровідних предикатів. Функцію заміщення супровідного предиката вони реалізують і в класі ознакових слів: прикметниках, прислівниках, дієсловах, модифікуючи їхнє значення, вказуючи на диференціацію ступеня вияву ознаки [2].

Мета дослідження полягає у проведенні загальнолінгвістичного і типологічного аналізу іменників на позначення неповноти вияву ознаки, що розглядаються як у структурному плані, так і з погляду функціонування. Відповідно до поставленої мети визначено такі завдання:охарактеризувати специфіку значення неповноти вияву ознаки, вираженої іменниками;виявити структурно-граматичні особливості таких лексем.Виділені субстантиви є однією з важливих ланок у макрополі кількості.

Оцінка неповноти вияву ознаки, як і будь-яка інша, грунтується на порівнянні цієї ознаки з нормою. Суть оцінки полягає в установленні ціннісного відношення між суб\'єктом та оцінюваним об\'єктом. Слід зауважити, що значення неповноти має не тільки оцінний, але й відносний характер, оскільки слова, які здатні виражати це значення, співвідносні з досить приблизним, інколи ситуативним еталоном, який здебільшого має суб\'єктивний характер.

В основі організації всього лексичного матеріалу лежить поділ на семантичні розряди, залежно від особливостей їхніх конституентів. До його структури входять поняття об\'єктів, явищ, процесів, яким у мові відповідають одиниці різних класів слів – прислівники, прикметники та іменники.

Іменник за семантичними ознаками – єдиний клас слів, орієнтований позначати назви конкретних предметів. Він належить до непредикатних знаків. І.Р. Вихованець відзначав: \"Слова – мовні знаки цього предмета – становлять ядро категорії і формують підклас первинних іменників із загальним категоріальним значенням реальної предметності\" [1, 16]. Однак у іменниковій системі існує підклас синтаксичних дериватів, вторинних іменників. Вони здатні позначати діаметрально протилежну, граматичну предметність. До них входить група лексем на позначення якостей, властивостей. Їхня семантика містить сему ознаки (властивостей і відношень). Такі іменники здатні виступати виразниками об\'єктивної зменшеності реалій, яку трактують як неповноту вияву ознаки.

До лексичних одиниць, пряме значення яких вказує на незначну кількість, мінімальність, мізерність, належить і група іменників, що, як виразники кількісної семантики, мають свої особливості.

Субстантиви із значенням реальної предметності становлять сукупність непредикатних знаків, які не містять ознакових елементів. Однак у структурі мови існує поняття граматичної предметності. Це поняття пов\'язане з явищами синтаксичної деривації, коли до класу іменників переходять інші частини мови, зокрема й прикметники. У семантиці таких похідних лексем наявна сема ознаки. Оскільки вони називають об\'єкти позамовного світу, то й кількісну семантику передають опредметнено. Вторинних іменників, які здатні вказувати на невелику кількість будь-чого небагато.

Центральним компонентом серед лексем із значенням неповноти вияву ознаки є прислівник мало. Він має безпосереднє відношення і до іменників. Серед них існує група слів з спільним коренем мал-:малюк, маля, малеча, мализна, маловір, маловір\'я.

Більшість із них вказує на молодий вік дитини, позначає як одиничні, так і збірні поняття. Напр.: А щодо опікунства над цими малюками, - сказав суддя, звертаючись до господаря, то мусите звертатись до опікунського суду (І. Франко); Малеча танцювала, дрібно кружляючи, мов ті маленькі блакитні метелики (Леся Українка). Іменник мализна передає незначну кількість будь-чого, на що не варто звертати увагу, напр.: [Михайло:] Але й Павло крайній песиміст! У всякій мализні бачить злочинства! Та так же й жити не можна!.. (М. Старицький). Іменники маловір, маловір\'я виражають недостатність віри в що-небудь. Напр.: [Юда:] А я ж обдерти дався до нитки, до шага – і що ж я мав?.. І що ж я чув за те? Якеє слово? (Наслідує чийсь голос). \"Лукавий! Маловіре!\"(Леся Українка).

До цієї групи приєднується також іменник мізерія, який має значення: