ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Всесвітня культурна і природна спадщина в контексті концепції загальної спадщини

Всесвітня культурна і природна спадщина в контексті концепції загальної спадщини

В доктрині та в міжнародній практиці за останні роки знайшла своє місце концепція загальної спадщини людства, основною ідеєю якої є раціональне використання об\'єктів, що представляють собою цінність для всього людства, міжнародною спільнотою та їх охорона для майбутніх поколінь. Концепція відноситься до просторів та ресурсів, які за своєю природою не можуть знаходиться під суверенітетом тої чи іншої держави. Невизначеність правового змісту концепції загальної спадщини людства виявилася в ході обговорення протягом 50-х - 60-х років правового статусу просторів за межами національної юрисдикції, коли були запропоновані різні критерії віднесення об\'єктів до загальної спадщини людства. З них тільки Місяць та інші небесні тіла (надалі - Місяць), а також Міжнародний район морського дна (надалі - Район) отримали загальновизнаний статус загальної спадщини людства. Віднесення інших об\'єктів до загальної спадщини людства фактично залишається думкою окремих юристів. Тому концепцію загальної спадщини в науковій літературі розглядають в трьох змістах: у вузькому, розширеному і широкому. У вузькому розумінні - це визначені в універсальних договорах як загальна спадщина людства Місяць і Район1 . До загальної спадщини людства (у розширеному змісті) віднесені також відкрите море, відкритий космос і Антарктика, виходячи з міжнародного звичаю і доктрини. Крім цих об\'єктів, згідно з поглядами деяких науковців і на основі багатьох міжнародних документів (широкий зміст), загальна спадщина людства включає також культурну і природну спадщину2, генетичну спадщину3 і різноманітні ресурси; існують спроби поширити концепцію загальної спадщини людства і на світові продовольчі ресурси4 тощо. Просторова характеристика останньої групи об\'єктів не може визначатися як перебування повністю за межами національної юрисдикції, або взагалі не має значення, але ці об\'єкти характеризуються значною цінністю для сучасних і майбутніх поколінь людства.

Розвиток цієї концепції відбувався паралельно з окресленням комплексу міжнародно-правових норм, які складають інститут загальної спадщини людства. Як інститут міжнародного права загальна спадщини людства охоплює комплекс норм, спрямованих, перш за все, на регулювання діяльності держав в просторах з міжнародним режимом спільного користування. Концепція загальної спадщини людства була сформована також принцип міжнародного права замість раніше прийнятного принципу \"нічийної території\" для визначення правового режиму в сферах, що знаходяться чи можуть знаходитись в спільному користуванні. Російський дослідник Б.М. Клименко визначив загальну спадщину людства як принцип сучасного міжнародного морського та міжнародного космічного права5. Професор Еразмського університету П. Маланчук також вважає, що правовий режим окремих територій \"змальовується як аналогічний\" статусу інших територій, за винятком окремих спеціальних правил, що дає підстави говорити про принцип загальної спадщини людства6. Деякі автори, визначаючи цю концепцію \"новим принципом міжнародного права\", в той же час вважають, що цей принцип знаходиться ще в умовах, скоріше, lexferenda(майбутнього права), ніж lexlata(діючого права). Російський професор І.І. Лукашук пропонує сукупність принципів і норм, що визначають основи правового режиму міжнародних просторів і ресурсів, які знаходяться в розпорядженні міжнародного співтовариства в цілому, визначати як право загальної спадщини людства. При чому автор обумовлює, що це є не галузь міжнародного права, а \"скоріше загальна частина ряду сучасних галузей права\"7 - міжнародного морського, міжнародного космічного, міжнародного екологічного права та інших.

До сьогоднішнього дня, незважаючи на суттєвий інтерес та значні дослідження, що проводяться науковцями всього світу, до проблеми загальної спадщини, \"правове наповнення цього принципу досі залишається розпливчастим\"8. Причиною цього, як вважає П. Маланчук, є невизначеність правових наслідків, що випливають з цього принципу, а також, на думку окремих авторів, наявність у принципу рис звичаєвого права. Схожі погляди поділяє і французький науковець Ш. Ода, зазначаючи, що ця концепція є настільки туманною, що винятково важко вивести з неї певний чіткий правовий режим9. На думку іншого француза Жана Тускоза, концепція спільної спадщини \"не має юридичного характеру, вона не закріплена позитивним правом, а вміст цієї спадщини є невизначеним\"10. Дійсно, відсутність єдиного правового підходу в концепції загальної спадщини людства дає підстави вважати його \"суперечним і розпливчастим політичним принципом\"11.

Труднощі у визначенні поняття загальної спадщини людства обумовлюються тим, що воно є нововведенням останніх років і не має чіткого змісту, яке було б встановлене в теорії або практиці міжнародного права. В таких умовах застосування поняття загальної спадщини людства в міжнародних документах без будь-яких доповнень, пояснень чи визначень не може само по собі нести певних прав або обов\'язків для держав, звідси необхідна юридична розробка цього поняття. Разом з тим необхідно, щоб терміни в текстах міжнародних договорів, що стосуються загальної спадщини, на різних мовах не викликали суперечливого тлумачення у зв\'язку з їх належністю до різних систем права або не співпадаючими лексичними значеннями на різних мовах12. В міжнародній практиці повинно бути закріплено його тлумачення договірного визначення з тим, щоб воно стало єдиним для всіх держав і не викликало ніяких колізій. Загальновизнаного визначення загальної спадщини поки що не існує ні в теорії, ні на практиці. В той же час теоретична концепція загальної спадщини людства має досить багато варіацій.

В російській мові поняттю \"спадщина\" відповідають два терміни \"наследство\" і \"наследие\", значення яких суттєво відрізняється. Термін \"наследство\" в українській мові означає спадщину в цивільно-правовому сенсі (більш вузьке, юридичне значення) і має обмежений зміст. Терміном \"наследие\" охоплюються матеріальні цінності, а також явища духовні, отримані від попередніх епох, від попередніх діячів. В цій роботі термін \"спадщина\" буде використовуватись в другому розумінні. Зокрема, спадщина культурна - це сума всіх культурних досягнень певного суспільства (історичні та культурні цінності, історичний досвід, традиції, звичаї, побут і т.д.), що отримані від попередніх поколінь і які зберігаються в суспільній пам\'яті з метою використання їх для подальшого розвитку наступних поколінь людства13. Поняття спадщина (\"наследие\") є винятково широким. Це, з одного боку, утруднює чітке визначення змісту концепції загальної спадщини, а з іншої сторони, дає можливість вкладати найрізноманітніший зміст, поширювати цю концепцію на простори (території) за межами національної юрисдикції і на природні ресурси цих просторів; на ресурси матеріальні і нематеріальні, як на наявні, так і на ті, що можуть виникнути у майбутньому. Досліджуючи поняття \"спадщина\", український дослідник О.А. Радзівілл приходить до висновку, що воно має достатньо визначене правове значення і безпосередньо відноситься до проблеми збереження для майбутніх поколінь найвищих людських цінностей, включаючи можливості їх захисту, примноження і подальшого розвитку. Багатозначність терміну \"спадщина\" дає можливість застосовувати його до різних явищ, зазначає російський науковець Р.В. Деканозов14. Для того, щоб поняття \"загальна спадщина\" було дієвим і відповідало потребам міжнародного товариства, необхідно конкретизувати його правовий зміст, оскільки в міжнародному праві необхідно оперувати чітко визначеними і розмежованими поняттями.