ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Підготовка нового трудового кодексу

Реферат на тему:

Підготовка нового трудового кодексу

Проблема підготовки і ухвалення нового Трудового кодексу в Україні є однією з досить актуальних, оскільки чинний тепер нормативний акт – Кодекс законів про працю був прийнятий у 1971 році ще за радянських часів, і на сьогодні вже не відповідає вимогам ринкових перетворень.

До цієї проблеми свого часу звертались М.Й. Бару [1, с.38], Н.М. Хуторян та деякі інші вчені [2, с.41-47], які поклали початок дискусії про підготовку нового кодексу. Тому основною метою цієї статті є подальше обґрунтування необхідності кодифікації трудового законодавства та вироблення відповідних пропозицій для її успішного здійснення на засадах оптимального забезпечення ефективності правового регулювання трудових відносин найманої праці у ринкових умовах.

Останнім часом в Україні посилено ведуться кодифікаційні роботи у сфері трудового права. Міністерство праці і соціальної політики, на яке покладено обов\'язок підготовки нового кодифікованого акту, залучило до цієї справи провідних фахівців, представників наукових кіл, практичних працівників, профспілкових лідерів. Їм доручено розробити та подати на розгляд Верховної Ради України проект цього важливого нормативного акту, який би відповідав найсучаснішим вимогам правового забезпечення трудових відносин ринкової економіки.

Відомо, що будь-яка кодифікація законодавства повинна завершуватися наданням їй форми певного виду нормативного акта. Причому форми цих актів можуть бути найрізноманітніші. Найпоширенішими є Основи законодавства, Кодекс і Закон. Відтак і кодифікація трудового законодавства теж має набути свого вираження у вигляді однієї із цих форм. Тут можливі декілька варіантів.

На сьогодні, як відомо, чинними є Кодекс законів про працю, що виконує роль основного акта у цій сфері, та низка окремих законів. Така практика регулювання трудових відносин склалася симптоматично і, на жаль, не виправдала себе. Вона постійно приводить до виникнення розбіжностей між нормами Кодексу та положеннями деяких із цих законів. Прикладом недоцільності такого підходу до регулювання трудових відносин є хоча б редакція окремих статей Закону \"Про відпустки\" та відповідних статей КЗпП, зміни до яких досі не внесено. Зрозуміло, що використання такої схеми для нової кодифікації є неприйнятним.

Беручи до уваги те, що закони з окремих інститутів трудового права все ж мають бути збережені, є інший варіант вирішення проблеми, а саме – прийняття кодифікаційного акта у вигляді Основ законодавства, хоч Основи як самостійна форма законодавчого акта більш притаманна федеративній державі, а Україна є унітарним утворенням. Щоправда, акти такого плану все ж існують і у нас. Зокрема, прийнято Основи законодавства про охорону здоров\'я (1992), Основи законодавства України про культуру (1992), а також Основи законодавства України про загальнообов\'язкове державне соціальне страхування (1998). Такий варіант передбачає паралельне існування кодифікаційного законодавчого акта, в якому закріплюються вихідні засади правового регулювання праці, та спеціальних законів з окремих інститутів. Такими, зокрема, можуть бути Закони \"Про трудовий договір\", \"Про відпустки\", \"Про охорону праці\", \"Про робочий час\", \"Про оплату праці\". Однак подібний підхід до вирішення проблеми суттєво ускладнює структуру самого законодавства про працю, яке стає фактично \"двоступеневим\" (Основи + спеціальний закон), і вимагатиме при цьому прийняття значної кількості законів та підзаконних актів з окремих інститутів трудового права.

Найоптимальнішим варіантом вважатиметься очевидно прийняття нового кодифікаційного акта у формі Кодексу, де достатньо повно і детально будуть урегульовані всі види трудових відносин і який охоплюватиме норми спеціальних законів та найважливіших підзаконних актів. Одночасно це дасть змогу значно зменшити загальну кількість нормативного матеріалу, що вже тепер закликаються до регулювання праці.

Значною мірою такий варіант вирішення проблеми форми законодавчого акта пов\'язаний з концептуальною зміною сфери впливу Кодексу на суспільні відносини. Чинний КЗпП спрямований, зокрема, на регулювання трудових відносин у межах підприємства (юридичної особи – роботодавця) та у межах відносин фізична особа – роботодавець – працівник. Забезпечення КЗпП регламентації окремих елементів відносин, які виникають поза межами підприємства, – судовий розгляд трудових спорів, визначення органів, що здійснюють нагляд та контроль за дотриманням законодавства про працю, окремі аспекти охорони праці не змінює принципової позиції щодо того, що трудові відносини існують лише у вказаних межах. До речі, відповідне обмеження сфери регулювання КЗпП також є однією з об\'єктивних умов прийняття таких важливих законодавчих актів, як Закони України \"Про колективні договори і угоди\", \"Про оплату праці\", \"Про охорону праці\", \"Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)\". Адже сферою їх регулювання є також відносини між об\'єднаннями роботодавців та профспілками чи іншими відповідними представницькими організаціями працівників, їх об\'єднаннями (далі – профспілками) на галузевому, регіональному та національному рівнях.

Визначення нового Кодексу як єдиного кодифікаційного акта законодавства України про працю вимагатиме включення до сфери його регулювання не тільки тих відносин, які виникають на рівні підприємства та між фізичними особами, одна з яких є роботодавцем, а інша – працівником, але й відносин між об\'єднаннями роботодавців та профспілками з приводу встановлення умов праці. Це дасть можливість включити до нового Кодексу всі положення таких нормативних актів, як Закони України \"Про колективні договори і угоди\", \"Про оплату праці\" та \"Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)\", що покликані регулювати відповідні відносини не на рівні підприємства, а на рівні галузі та держави загалом.

Крім цього, важливе значення матиме внесення до нового Кодексу також і частини положень Закону України \"Про зайнятість населення\" та тих положень Законів України \"Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності\", \"Про організації роботодавців\", які визначають становище профспілкових організацій на підприємстві і їхню участь (профспілок та об\'єднань роботодавців) у колективно-договірному регулюванні трудових відносин, у тому числі на рівні галузі, регіону та країни в цілому. Окремі положення цих законів, які регулюють внутрішню структуру профспілок та організацій роботодавців, а також ті аспекти їх діяльності, які не пов\'язані з трудовими відносинами (наприклад, утворення та реєстрація), повинні залишитись поза сферою нового Кодексу, оскільки вони стосуються інших галузей права.