ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Поширення неправдивих відомостей як підстава виникнення права на захист від недобросовісної інформації

Ця ситуація є конкретним прикладом того, як штучно може бути обмежена судова практика завдяки перебуванню в полоні солідної за віком ст.7 Цивільного кодексу України.

Новий тлумачний словник української мови визначає відомості як \"певні факти, дані про кого–, що – небудь, інформація\".

Змістом цих відомостей має бути протиправна, аморальна поведінка (дія чи бездіяльність) особи: вкрав, привласнив, вчинив замах, використав у своїх інтересах, вчинив службовий підлог, відмовився від дитини, написав анонімку тощо.

Ставлення журналіста до певних обставин, вживання епітетів на зразок \"некваліфікований адвокат\", \"жорстокий батько\", \"недбалий господар\" – не може спростовуватись у суді. Проте подібні епітети можуть трактуватись як образа, тобто кримінально-каране діяння.

Як зазначає Верховний Суд України у Правових позиціях щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ, \"до відомостей, що порочать особу і можуть спростовуватись в передбаченому ст.7 ЦК порядку, слід відносити ті, які принижують честь, гідність і ділову репутацію громадянина або організації перед громадськістю чи окремими громадянами з точки зору додержання законів, загальновизнаних правил співжиття, принципів людської моралі і не відповідають дійсності або неправдиво викладені\" [5].

У практиці українських судів значною проблемою є визначення достовірності та вірогідності інформації як категорій, що впливають на встановлення факту правопорушення чи його відсутності. Судам необхідно враховувати, що для задоволення позову до засобу масової інформації про захист честі, гідності та ділової репутації має бути доведено наявність неправдивої інформації, а також відомостей, що порочать честь і гідність позивача. Досить показовою є справа, що була предметом судового розгляду в Франківському суді м.Львова. Так, Б. звернувся з позовом до редакції газети \"Молода Галичина\" і Д. про спростування неправдивих відомостей та стягнення моральної шкоди, посилаючись на те, що Д. дав газеті інтерв\'ю, в якому навів неправдиві, принижуючі його честь, гідність і ділову репутацію як керівника підприємства та кандидата в депутати міської Ради, відомості напередодні виборів у депутати місцевих Рад.

Згідно з п.2 ст.37 Закону України \"Про вибори депутатів місцевих Рад та сільських, селищних, міських голів\", передвиборні плакати (\"агітки\") не повинні містити неправдивих даних щодо особи кандидата в депутати і не повинні носити елементи комерційної реклами.

Суд установив, що позивач у своїх агітках вказав неправдиві дані про займану ним посаду, назву підприємства та його місцезнаходження, які помістив у районі знаходження аналогічного за профілем виробництва підприємства, яким керував Д., що також був кандидатом у депутати міськради, про що він (Д.) заявив в інтерв\'ю газеті. Оскільки поширені відповідачами відомості були поширені в прийнятній формі, суд підставно відмовив у позовних вимогах, з чим погодилась судова колегія, залишаючи рішення Франківського райсуду без зміни, а касаційну скаргу позивача без задоволення [6].

Розглядаючи окремі справи суди часто не враховують згаданих вище положень закону, а в постановлених рішеннях не завжди зазначають, у чому саме полягало опорочення честі і гідності позивача, якими саме неправомірними діями воно було здійснене.

Так Радянський районний суд м.Києва частково задовольнив позов КП \"Київський метрополітен\" до АТЗТ \"Видавництво \"Київські відомості\", визнавши таким, що не відповідає дійсності, завдає шкоди інтересам позивача та принижує честь і його ділову репутацію надруковане повідомлення про те, що багато станцій столичного метрополітену, всупереч усім світовим канонам побудовані без урахування пасажиропотоку на перспективу а саме: мають лише один вихід, недостатній розмір вестибюлів глибинних станцій та невелику кількість ескалаторів.

Судова колегія Київського міського суду підставно не погодилася з висновком районного суду, оскільки поширена про Київський метрополітен інформація не містить у собі відомостей, які ганьблять позивача. Якщо погодитись із висновком районного суду, то в подібних випадках будь-яку критику технічних рішень народногосподарських об\'єктів слід визнати протиправною [7]. Поняття \"недостовірна інформація\" застосовується в частині 3 ст. 32 Конституції України: \"Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію...\". В той же час, в інших законодавчих актах такого поняття немає.

Допускається іноді й досить широке трактування судами поняття \"неправдива інформація\", коли в рішеннях не наводяться переконливі дані, в чому саме полягає неправдива інформація, яку моральну шкоду заподіяно позивачеві, в якому розмірі вона підлягає компенсації.

Наприклад, Нікопольський міський суд Дніпропетровської області задовольнив позов Л. до газети \"Нікопольська правда\" про захист честі, гідності та ділової репутації, зобов\'язав редакцію газети вибачитись перед ним за публікацію статті \"За вибір зі здоровим глуздом\" та постановив рішення про стягнення з редакції на користь позивача 3 тис. грн. в якості компенсації моральної шкоди. Цей спір виник у зв\'язку з публікацією у газеті повідомлення про те, що: \"...у Верховну Раду від нашого округу реально претендують Д., Л. та Б. Як не важко виборцю, а вибір робити треба. Саме від цього вибору залежить припинення приватизації (в її нинішньому розгнузданому вигляді) до повного економічного обґрунтування. Це головне питання, з яким не справився Л.\" (автор. – він був депутатом ще до проведення цих виборів). У цитованому повідомленні не вбачається провини редакції газети або кореспондента. В рішенні суду не наведено і переконливих доказів того, що повідомлення порочить честь та гідність позивача і що йому заподіяно моральну шкоду в розмірі 3 тис. грн.

Судова колегія Дніпропетровського обласного суду скасувала зазначене рішення і направила справу на новий розгляд, після чого Нікопольський міський суд постановив ухвалу про залишення позову без розгляду [8].

Закони України, що регулюють інформаційні відносини і право на інформацію, використовують поняття \"інформація, що не відповідає дійсності\" та \"інформація, що викладена неправдиво\". За своїм філологічним змістом ці поняття близькі. Однак поняття \"недостовірна інформація\" за змістовим навантаженням є ширшим, ніж поняття \"інформація, що не відповідає дійсності\", бо не має елементу категоричності й вміщує в себе приховане посилання на її суб\'єктивну оцінку з боку розповсюджувача. Законодавчо визнано, що інтенсивність інтелектуальної праці, її нерегульована тривалість за умови жорсткої регламентації редакційного і технологічного циклу підготовки та випуску видань та програм, постійне морально-психологічне навантаження і напруженість, виконання службових обов\'язків і реалізація творчих планів у стресових ситуаціях, професійна творча діяльність в екстремальних умовах, наявність об\'єктивних і суб\'єктивних труднощів та перешкод у добуванні інформації тощо, є специфічними рисами та умовами діяльності журналістів (ч.1 ст.12 Закону України \"Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів\" [9]). Зазначені умови праці створюють реальну можливість помилки в формулюванні та поданні інформації ЗМІ про органи влади, самоврядування, публічних і посадових осіб. Тому, видається, що під час розгляду справ за позовами до засобів масової інформації у зв\'язку з їхньою діяльністю суди мають застосовувати конституційну термінологію як таку, що найбільш вдало враховує об\'єктивні особливості інформаційної діяльності засобів масової інформації та журналістів.