ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Судово-психологічна експертиза (історико-правовий аспект)

Активне захоплення судово-психологічною експертизою на ранніх етапах її формування в дечому навіть перебільшує роль судово-експертного дослідження. Вважалося, наприклад, що експерт-психолог не лише має право, але й повинен витіснити ту чи іншу сторону в процесі шляхом встановлення в судово-психологічному дослідженні наявності чи відсутності її вини. Окрім цього, розвиток психологічної науки, так само як і судово-психологічної експертизи, відставав від вимог юридичної практики. Це відображалося на якості і науковій обґрунтованості судово-психологічних досліджень. У зв\'язку з цим деякі юристи оголошують судово-психологічну експертизу діяльністю \"non grata\" і вважають недопустимим її використання в судовій практиці як такої, що ґрунтується на ненауковому, суб\'єктивістському підході. У призупиненні розвитку судово-психологічної експертизи не останню роль відіграли також ідеологічні та політичні чинникт. Заперечення самої психології, а разом з нею і психологічної експертизи як \"буржуазної\" (тобто ворожої) науки призвело до повного її занепаду в частині наукових розробок і досягнень [2, с.6].

Четвертий етап – з 60-х років ХХ ст. до наших днів – це період відродження судово-психологічної експертизи. У 1968 р. прийнято Постанову Пленуму Верховного Суду СРСР \"Про внесення доповнень до Постанови Пленуму Верховного Суду СРСР №6 від 3 липня 1963 р. \"Про судову практику у справах про злочини неповнолітніх\", що офіційно визнає судово-психологічну експертизу засобом доказування, підтверджуючи доцільність залучення до судового процесу спеціаліста в галузі психології як експерта у справах про злочини неповнолітніх з метою визначення здатності неповнолітніх, які мають ознаки розумової відсталості, повністю усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними. А в 1980 р. Прокуратура СРСР розробила і прийняла методологічний лист – \"Призначення і проведення судово-психологічної експертизи\", що послужив нормативною базою для активнішого залучення такого виду дослідження в кримінальному процесі.

Значні досягнення у галузі юридичної психології утверджуюють її право на самостійне існування як науки, що має своїм предметом лише їй властиві закономірності. Якщо загальна психологія – наука про психіку – вивчає загальні закономірності душевної діяльності людини, то окремі психологічні дисципліни (педагогічна, медична, інженерна, авіаційна психології) мають свої особливі завдання, вивчаючи закономірності людської психіки, пов\'язані з участю людини в тій чи іншій спеціальній галузі суспільної практики.

Юридична психологія – наука, що вивчає психічні явища, пов\'язані з участю людини в судочинстві, закономірності людської психіки при здійсненні провадження у справі і виконання різного роду функцій в судовому процесі.

Завдання цієї науки – дослідження джерел та засобів формування і напряму психічної діяльності учасників судового процесу, вивчення і використання психічних закономірностей з метою найбільш успішного вирішення завдань судочинства [3, с.3].

Судово-психологічна експертиза, з одного боку, є окремим інститутом юридичної психології, а з іншого – входить у систему засобів доказування в судовому процесі України.

Чимало вчених, як юристів, так і психологів, присвячують цій темі свої наукові розробки. Зокрема, праці В. Гончаренка, О. Ратінова, М. Коченова, А. Шляхова, М. Костицького, В. Мельника, К. Юдельсона розкривають широкі можливості застосування спеціальних психологічних знань у кримінальному процесі України. Поряд з цим судово-психологічна експертиза в цивільному процесі залишається все ще не дослідженою. Серед учених розробкою цієї теми займаються М. Костицький, Т. Сахнова, Т. Лілуашвілі. Така недостатність теоретичних і методологічних розробок у поєднанні з непідготовленістю суддів і відсутністю спеціалізованих лабораторій для проведення цього виду дослідження несправедливо витісняє судово-психологічну експертизу із засобів доказування. Це, очевидно, в свою чергу відбивається на рівні доказування сторонами у справі своїх позицій, а також впливає на всебічність, повноту і об\'єктивність розгляду судом обставин справи, а отже, і на обґрунтованість судового рішення.

Можливо, недостатнє поширення застосування спеціальних знань у цивільному процесі порівняно з кримінальним процесом пов\'язане також і з нормативним регулюванням цього питання. Адже Кримінально – процесуальний кодекс України (далі КПК) визначає перелік справ, у яких проведення судової експертизи є обов\'язковим, тоді як Цивільний процесуальний кодекс пропонує проводити судово-психіатричне експертне дослідження тільки у справах про визнання особи недієздатною (ст.258 КПК). Що стосується психологічної експертизи, то доцільність її проведення у справі законодавець покладає виключно на ініціативу сторін чи суду.

Цивільні справи порівняно з кримінальними, на перший погляд, мають \"м\'якший\" характер. Немає суспільно небезпечного діяння, а є лише правопорушення чи загроза його вчинення в майбутньому, або ж лише таке припущення. Однак ця обставина не означає, що психологічні чинники, наявні тут, не є суттєві, а їх виявлення і врахування менш важливі для встановлення істини у справі.

Якщо спробуємо глибше проаналізувати юридичну природу ряду категорій цивільних справ, то можна побачити, що без встановлення певних обставин психологічної аспекту суду буває досить складно, а часом і неможливо здійснити правосуддя. Інша річ, що психологічні завдання тут більш витончені, потребують детальнішої диференціації у постановці і вирішенні, а отже, і витонченішого, \"ювелірного\" психологічного інструменту. Є підстави стверджувати, що таким інструментом може бути судово-психологічна експертиза.

Література

  1. Костицкий М.В. Судебно-психологическая экспертиза в гражданском процессе. – Львов: Весник Львов.ун-та. Сер.юрид.-1983. – Вып.22.

  2. Сахнова Т.В. Основы судебно-психологической экспертизы по гражданским делам: Учеб. пособ. – М.: Юристъ, 1997. – 136с.

  3. Ратинов А.Р. Советская судебная психология. – Мю: Знание, 1967. – 31с.