ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Судово-психологічна експертиза (історико-правовий аспект)

Реферат на тему:

Судово-психологічна експертиза (історико-правовий аспект)

Судово-психологічна експертиза – це інститут юридичної психології, що, як правило, застосовується в цивільному, кримінальному і, рідше, в адміністративному провадженні, тобто у справах, підвідомчих суду. Суддя, не володіючи спеціальними знаннями з психології, залучає до участі в справі фахівця у даній науці. Це дає можливість порівняти висновок експерта з іншими доказами у справі і прийняти законне й обгрунтоване рішення, а відтак забезпечити мету правосуддя.

Експерт – фахівець у галузі психології – проводить експертизу на підставі відповідних процесуальних документів, що приймаються судом, і в ході дослідження застосовує методи, які були розроблені та апробовані, а також продовжують вдосконалюватися в процесі розвитку психологічної експертизи.

Становлення судово-психологічної експертизи пов\'язано, по-перше, з розвитком експертизи як засобу доказування і, по-друге, з розвитком психологічної науки. Раніше судово-психологічна експертиза розглядалася як частина психіатричного дослідження чи як особливий вид у судово-психіатричній експертизі (у зв\'язку з частковим збігом предмета психології і психіатрії та недостатньою самостійністю психології на певному етапі її розвитку), чи як специфічне педагогічне дослідження [1, с.17-18].

Процес розвитку судово-психологічної експертизи як самостійного виду судово-експертного дослідження умовно поділяють на чотири етапи. Перший етап – ранній – припадає на кінець ХVІІІ ст. – першу половину ХІХ ст. Це період перших спроб пов\'язати психологію з юриспруденцією.

У цей час встановлюється зв\'язок законів з індивідуальними особливостями людини, вивчаються етапи допиту обвинувачених і свідків. Аналізується питання психологічних аспектів показань свідка. К. Лаватера започатковує вчення про фізіономіку, суть якого полягає в бажанні визначити психічний стан і психічний тип людини за фізіологічними особливостями будови обличчя. Це послужило основою для розвитку психогностики – застосування психологічної діагностики в судовій практиці.

Очевидно, деякі теорії цього періоду були хибними. Так, наприклад, австрійський лікар і анатом Ф. Галь започатковує основи френології. На його думку, розвиток окремих ділянок кори головного мозку людини впливає на форму її черепа, вивчення якого дасть змогу діагностувати здібності особистості. Лікар навіть розробив своєрідну карту головного мозку, де за кожну якість людини відповідала певна ділянка мозку.

Другий етап процесу розвитку практичної психології припадає на середину й кінець ХІХ ст.

Засновник антропологічної школи Ч. Ломброзо висуває теорію вродженого злочинця. Згідно з цією теорією в людини є атавістичні риси, що спонукають до скоєння нею злочину. Це ще одна хибна теорія, що не витримала перевірки часом. Проте вона мала й позитивний наслідок: у кримінології вперше починають визнавати самостійним об\'єктом вивчення особи правопорушника. До того ж ця теорія започаткувала інститут словесного портрету.

Науковим опонентом Ч. Ломброзо виступає Е. Дюркгейм – представник соціологічної школи, який до причин, що спонукають злочинця скоїти злочин, відносить лише соціальні мотиви.

У 1898 р. Ганс Грос видає першу книжку \"Кримінальна психологія\". Отже, юридична психологія оформлюється як наука.

На допомогу спостереженню приходить експериментальний метод дослідження. Зокрема, В. Вунд поряд з інтроспекцією застосовує експериментальний фізіологічний метод. Він паралельно досліджує діючі стимули й психічні переживання.

Англійський лікар і фізіолог В. Карпентер розвиває тезу про підсвідому роботу мозку, що послужила поштовхом для дослідження проблеми впливу психічних реакцій на фізіологічні функції організму. Гельм Гольц вперше долає розрив між сенсорними та інтелектуальними елементами пізнавального процесу. Німецький вчений Г. Фехнер закладає початки психофізики. У своїй праці \"Елементи психофізики\" він припускає детермінізм психічних явищ, що може бути виражений математично.

На цьому етапі вперше починають говорити про судову психологію як науку. Про це свідчать роботи Д. Дриля \"Психофізичні типи в їх співвідношенні зі злочинністю і її різновидами (окрема психологія злочинності)\", \"Злочинність і злочинці (кримінально-психологічні етюди)\".

Досягнення експериментальної психології починають використовувати і в судовій практиці (зокрема, В.М. Бехтерев та його учень А.Л. Щеглов). Зростає кількість наукових публікацій, відкриваються лабораторії, головне завдання яких – вивчення психології правопорушника, розробка практичних способів застосування наукових знань у галузі психології.

Третій етап припадає на кінець ХІХ ст. – першу половину ХХ ст. Психологія вже стає самостійною наукою. На цей час стрімко зростає зацікавлення експериментальною психологією. Зароджується новий вид експертного дослідження – судово-психологічна експертиза, зроблені перші кроки її використання для потреб правосуддя. Спроби проведення судово-психологічної експертизи належать К. Марбе, В. Штерну, Ж. Варендонку, А. Біне. Незважаючи на те, що одна з праць К. Марбе мала назву \"Психолог як експерт в кримінальному і цивільному процесі\", судово-експертне дослідження проводиться лише в кримінальних справах.

У 1902 р. В. Штерн застосовує експеримент для дослідження достовірності показань свідків і приходить до висновку, що показання не є на 100% достовірними, оскільки наявний фактор суб\'єктивного сприйняття.

Оскільки більша частина території України перебувала на той час у складі Російської імперії, то здобутки російських та українських вчених у галузі емпіричної психології з кінця ХІХ ст. до 30-х років ХХ ст. тісно переплелися. В Росії спроба провести судово-психологічну експертизу в кримінальній справі була зроблена ще в 1883 р. Однак лише у 20-30-х роках ХХ ст. судово-психологічну експертизу поступово почали застосовувати в судочинстві. У 1907 р. на підставі досліджень західноєвропейських учених О. Єлістратов та О. Завадський видають книжку \"До питання про достовірність показань свідків (досліди А.Біне і В.Штерна)\". У Харкові в 1929 р. виходить праця О. Брусіловського \"Судово-психологічна експертиза. Її предмет, методика і межі\". В ній вміщено найповніший аналіз перших дослідів судово-психологічної експертизи. В Москві, Санкт-Петербурзі, Харкові, інших містах відкриваються спеціалізовані кабінети і лабораторії. Головна увага приділяється вивченню й аналізу психіки осіб, що підозрюються у скоєні злочину, та свідків.