ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Проблема відповідальності юридичних осіб, заснованих на державній власності

На наш погляд, додаткова відповідальність це не виняток з загального правила, а додаткова гарантія виконання зобов\'язань юридичної особи, оскільки первинним суб\'єктом відповідальності в усіх випадках є саме вона. Додаткова, або субсидіарна відповідальність, є правовою формою, яка гарантує забезпечення інтересу кредитора в виконанні за зобов\'язанням чи відшкодування шкоди. Суть її полягає в тому, що в разі неможливості задоволення вимог кредитора основним боржником, то до відповідальності поряд з ним залучаються й інші особи.

Оскільки нашою метою є розгляд проблеми відповідальності юридичних осіб, заснованих саме на державній власності і за якими майно закріплено на праві оперативного управління, то зазначимо, що в зв\'язку з цільовим призначенням майна і обмеженим характером права оперативного управління державні установи не несуть роздільної з власником майна юридичної особи відповідальності. В новому Цивільному кодексі доцільно вказати, що державні установи можуть діяти в цивільному обігу від власного імені як юридичні особи та від імені казни. Якщо державна установа діє від імені казни, то в такому випадку настає безпосередня відповідальність казни. Якщо ж державна установа виступає від свого імені, то тоді казна несе субсидіарну відповідальність за її зобов\'язаннями при недостатності в розпорядженні установи грошових коштів. Державні установи, що є юридичними особами, відповідають за своїми зобов\'язаннями лише наявними в її розпорядженні грошовими коштами і на їхні основні фонди не може бути звернено стягнення кредиторів. У випадку недостатності коштів у державної установи субсидіарну відповідальність несе власник її майна. Потрібно також відзначити, що сьогодні державні установи часто володіють двома різними речовими правами щодо певних видів майна: правом оперативного управління, як правило, щодо основних фондів та іншого майна і правом самостійного розпорядження щодо доходів, набутих від власної господарської діяльності та майна, придбаного за рахунок цих доходів.

У юридичній літературі висловлюється два різних погляди стосовно того, що може бути об\'єктом стягнення за боргами установи. На думку В. Вітрянского і А. Грінкєвіча, відповідальність установ за їхніми зобов\'язаннями наставатиме тільки в межах грошових коштів, які передбачені певними кошторисами на цілі, для досягнення яких установа і вступала в цивільно-правові зобов\'язання. В разі їх недостатності для задоволення вимог кредиторів субсидіарну відповідальність буде нести казна, тобто власник [12, с.30; 13, с.78-79]. М. Брагінскій і К. Ярошенко, навпаки, вважають, що додатковим щодо грошових коштів об\'єктом стягнення повинні бути \"доходи від різноманітної діяльності установ, а також придбане за рахунок цих доходів майно\" [14; 15, с.90]. Як видається, виходячи зі змісту ст.32, 39 чинного Цивільного кодексу, в яких мова йде про грошові кошти, що знаходяться в розпорядженні установи, а також, враховуючи, що установи є публічними некомерційними організаціями, які фінансово залежать від засновника, потрібно визнати, що відповідальність установ обмежується лише грошовими коштами, виділеним власником для їх нормального функціонування. У випадку недостатності цих коштів для задоволення претензій кредиторів власник повинен нести субсидіарну відповідальність.

Казенному підприємству, як і установі, майно належить на праві оперативного управління. Проте право оперативного управління казенного підприємства суттєво відрізняється від права оперативного управління, наданого установі. Власник майна, закріпленого за казенним підприємством, дає згоду на укладення казенним підприємством угод, пов\'язаних з відчуженням або розпорядженням іншим способом будь-якого майна, як нерухомого, так і рухомого, що знаходиться на балансі підприємства. Порядок розподілення доходів, одержаних казенним підприємством, також визначається власником. Ці особливі повноваження власника майна казенного підприємства зумовили його субсидіарну відповідальність за зобов\'язаннями казенного підприємства.

На відміну від субсидіарної відповідальності казни (власника) за зобов\'язаннями установ, відповідальність казни (власника) за зобов\'язаннями казенного підприємства настає у разі недостатності не тільки грошових коштів, але й майна для задоволення вимог кредиторів. Проте для того, щоб з\'ясувати реальну достатність чи недостатність майна для задоволення вимог кредиторів, на думку К. Трофимова, можна тільки в результаті його розпродажу, що, як правило, буває у випадку банкрутства 15, 56. Оскільки за зобов\'язаннями підприємства встановлено субсидіарну відповідальність власника – держави, то стосовно казенного підприємства не може бути порушена справа про банкрутство. Тому видається, що встановлення субсидіарної відповідальності казни (власника) за зобов\'язаннями казенних підприємств вже в разі недостатності грошових коштів, а не в разі недостатності майна більше б відповідало потребам цивільного обігу та гарантувало б захист майнових прав кредиторів.

У практичній діяльності постійно виникають проблемні питання пов\'язані з недостатньою регламентацією у законодавстві відповідальності юридичних осіб, за якими майно закріплено на праві оперативного управління, зокрема, установ та казенних підприємств, а також відповідальності їхніх власників, встановленої законодавством у зв\'язку з обмеженою відповідальністю установ і казенних підприємств за своїми зобов\'язаннями. Згідно частини третьої статті 32 чинного Цивільного кодексу юридична особа, що фінансується власником, і за якою майно закріплено на праві оперативного управління (установа), відповідає за зобов\'язаннями коштами, які є в її розпорядженні. У разі їх недостатності, відповідальність за її зобов\'язаннями несе власник відповідного майна 9.

У пункті 3 статті 39 Закону України \"Про підприємства в Україні\" передбачено, що казенне підприємство відповідає за своїми зобов\'язаннями коштами та іншим майном, що є у його розпорядженні, крім основних фондів. При недостатності у казенного підприємства таких коштів та майна відповідальність за його зобов\'язаннями також несе власник [16].

Згідно з пунктом 3 статті 39 Закону \"Про власність\" державна установа (організація) відповідає за своїми зобов\'язаннями коштами, що є в її розпорядженні. При недостатності у державної установи (організації) коштів відповідальність за її зобов\'язаннями несе власник [4]. Таким чином у відповідності до вищевикладених норм, у разі недостатності в установи чи казенного підприємства, коштів або майна, відповідальність повинен нести власник майна. Суб\'єктом права загальнодержавної власності згідно з пунктом 1 статті 32 Закону України \"Про власність\" є держава в особі Верховної Ради України [4]. Однак, зазначену у наведених законодавчих нормах відповідальність не персоніфіковано в особі певного органу чи органів. Відповідальність органів, зокрема тих, що уповноважені управляти державним майном, за зобов\'язаннями казенних підприємств і організацій, що мають статус юридичної особи, законом не передбачена. Як виняток, можна лише навести положення, що міститься в статті 5 Закону України \"Про господарську діяльність у Збройних Силах України\", згідно з якою у разі недостатності коштів у військової частини як суб\'єкта господарської діяльності відповідальність за її зобов\'язаннями несе Міністерство оборони України [17]. Проте і в даному випадку не визначено порядку (правового механізму), відповідно до якого назване міністерство має нести таку відповідальність хоча частиною другою статті 33 чинного Цивільного кодексу визначено, що умови і порядок відпустку коштів на покриття заборгованості установ та інших державних організацій, що перебувають на державному бюджеті, якщо ця заборгованість не може бути покрита за рахунок їх кошторису, встановлюються законодавством [9]. Що ж до казенних підприємств, які не перебувають на державному бюджеті, то законодавство не містить норм, на підставі яких визначався б порядок відповідальності їхнього власника.