ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Проблема відповідальності юридичних осіб, заснованих на державній власності

Реферат на тему:

Проблема відповідальності юридичних осіб, заснованих на державній власності

Світовий економічний розвиток виявив, що в умовах ускладнення господарсько-економічних відносин, науково-технічної революції, глобальних соціальних проблем неможливим стає функціонування на практиці у чистому вигляді ні ринкового механізму, ні суцільно одержавленій економічній системі. Ринок і державне регулювання економічних відносин, приватні і публічні відносини не протиставляються, а ведеться пошук оптимальних засобів їхньої взаємодії в системі економіки.

Держава є власником певного майна, виражає інтереси суспільства і як учасник цивільних відносин діє на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Важливого значення при цьому набуває визначення правових форм участі держави у цивільних відносинах. У новому Цивільному кодексі України вказано, що держава може створювати юридичні особи публічного права, а також юридичні особи приватного права, брати участь в їхній діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлене законом. Держава також бере участь у цивільних відносинах в формі загальнодержавної скарбниці (казни) 1.

Юридична особа, як певний новий юридичний центр, що має цивільну правоздатність, відокремлений від фізичних осіб, які входять до її складу, відома праву ще з часів римського права і використовується в правових системах усіх країн світу.

У пропонованій статті зроблено спробу детальніше розглянути проблему самостійної майнової відповідальності юридичної особи, а саме відповідальності юридичних осіб, заснованих на державній власності.

Для вирішення цієї проблеми висуваються та мають бути виконані важливі наукові та практичні завдання. Важливо з\'ясувати та визначити в законодавстві відповідальність держави (казни) в особі засновників, органів, що здійснюють управління діяльністю юридичної особи, заснованої на державній власності.

Розв\'язання цієї проблеми започатковано у дослідженнях Братуся С., Венедіктова А., Грібанова В., Брагінского М., Вітрянского В., Кравчука В. та інших вчених – цивілістів.

Проте невирішеними залишаються питання, які саме органи повинні нести відповідальність у випадку настання субсидіарної відповідальності держави (казни) за зобов\'язаннями заснованих нею юридичних осіб.

З\'ясуванню цих та інших питань присвячено цю статтю.

Ознака самостійної майнової відповідальності тісно пов\'язана з ознакою майнової відокремленості юридичної особи. Самостійна майнова відповідальність є тією важливою ознакою, наявність чи відсутність якої в певної організації є показником наявності чи відсутності її майнової відокремленості. Майнова відокремленість юридичної особи полягає, по-перше, у відокремленості від засновника юридичної особи, по-друге, у відокремленості від майна інших осіб 2, 39. Ступінь цієї майнової відокремленості може бути різним 3, 4. Так за юридичними особами, заснованими на державній власності, майно закріплюється на праві повного господарського відання або праві оперативного управління, а власником майна є держава. Майно, яке закріплюється за юридичною особою, повинно бути відокремлене не лише фізично, але й юридично. Правовою формою відокремлення майна є установчі документи, в яких визначається розмір, джерела формування майна, його правовий режим.

Відповідно до Закону України \"Про власність\", юридичним особам майно може належати на підставі одного з трьох правових режимів: праві власності, праві повного господарського відання, праві оперативного управління 4. Доцільність збереження в законодавстві України двох останніх правових інститутів тепер широко обговорюється. Не вдаючись до глибшого дослідження та розкриття цієї проблеми в нашій статті, зазначимо лише, що багато вчених, зокрема О. Вінник, А. Довгерт, В. Селіванов, Я. Шевченко, вважають, що право повного господарського відання і оперативного управління – штучні конструкції, від яких потрібно відмовитись, визнавши всіх юридичних осіб суб\'єктами права власності на належне їм майно 5, 5-25. Така ідея закладена і в новому Цивільному кодексі України.

Висловлюються також пропозиції щодо збереження цих правових інститутів поряд з правом власності. Так Г. Пронська не погоджується з пропозицією відмовитися від інституту права повного господарського відання та оперативного управління, що є правовим титулом майнових прав підприємств (організацій) – не власників свого майна. Авторка вважає, що це досить чіткий механізм узгодження прав власника з господарською самостійністю організації, якій це майно передане в експлуатацію для досягнення мети власника. Безумовно тут можливі певні вдосконалення. Проте в сутності своїй цей інститут має бути збережений, тим більше, що замінити його поки нічим 6, 10. Окремі вчені взагалі пропонують відмовитись від права власності і закріпити лише одне похідне від нього речове право підприємств, визначивши його як право господарського відання 7, 54-57. О. Дзера послідовно обстоює ідею заміни права повного господарського відання правом довірчого управління державним майном 8, 95-96.

Наявність відокремленого майна є необхідною передумовою самостійної майнової відповідальності юридичної особи за зобов\'язаннями, в які вона вступає. Самостійна майнова відповідальність означає, що кожна юридична особа за своїми зобов\'язаннями відповідає закріпленим за нею майном, на яке, відповідно до закону, може бути звернено стягнення. При цьому щодо до юридичних осіб, заснованих на державній власності, то на сьогодні чинна норма Цивільного кодексу, а саме ст.33, встановлює загальне правило: держава не відповідає за зобов\'язаннями державних організацій з невеликим уточненням, а саме, – за винятком випадків, встановлених у законі 9. На наш погляд, ця норма обгрунтовано повинна зайняти своє місце у новому Цивільному кодексі.

Як зазначає С. Братусь, самостійна майнова відповідальність юридичної особи не означає, що вона є виключною відповідальністю, тобто, що жодні інші особи не повинні і не можуть додатково відповідати за її борги, наявність самостійної відповідальності у юридичної особи означає, що вимоги стосовно її боргів повинні бути пред\'явлені перш за все самій юридичній особі: юридична особа є першопочатковим \"адресатом відповідальності\". Однак в силу закону чи статуту додаткова відповідальність за борги юридичної особи може бути покладена і на інших осіб; юридична особа – це не \"стеля\", не гранична межа відповідальності 10, 92. Такої ж позиції дотримуються Д. Гєнкін та А. Венедіктов. А. Венедіктов вказує на те, що за загальним правилом юридичні особи самостійно відповідають за свої борги, проте з цього не можна робити висновок, що самостійна майнова відповідальність юридичної особи завжди є обмеженою (тобто виключною) її відповідальністю 11, 75-76.