ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Особливості правового регулювання зборів за використання природних ресурсів

У ч.4 ст.1 Закону України \"Про систему оподаткування\" закріплено, що строки, механізм справляння та пільги по зборах можуть встановлюватись тільки законом з оподаткування. Однак низка основних елементів збору за спеціальне використання природних ресурсів визначено на сьогодні в постановах Кабінету Міністрів України. Такі повноваження Уряду України передбачені в Лісовому Кодексі України (ст.90), Водному кодексі України (ст.30-31)та ін.

За строками сплати, строками подачі розрахунків збір не відрізняється від інших складових податкової системи України. Вони регулюються фінансово-правовими нормами, а саме нормами податкового права і визначені в ст.4 та 5 Закону України \"Про порядок погашення зобов\'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами\" [9].

Отже, законодавець хоча і включає збір за спеціальне використання природних ресурсів до складу податкової системи, однак застосовує до нього механізм регулювання, що більше відповідає неподатковим платежам. Його основні елементи (ставки, об\'єкт, платники) виписані не в податковому законі, а в підзаконних актах.

На правомірності застосування такого порядку регулювання збору наполягають представники органів державної податкової служби України, посилаючись на постанову Верховної Ради України від 24 грудня 1998 р. №363 – ХІV \"Про застосування нормативно-правових актів з питань оподаткування в Україні\", в якій передбачено, що справляння зборів за спеціальне використання природних ресурсів здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України відповідно до законів України [10]. Однак не треба забувати і вимоги, встановлені Законом України \"Про систему оподаткування\", і які не можуть кортгуватися постановою Верховної Ради України.

На відміну від України в Російській Федерації всі елементи ресурсних платежів подані в Податковому кодексі РФ (далі – ПК РФ). Російські вчені зазначають, що такий порядок регулювання має і негативні сторони, оскільки не дає можливості враховувати умов використання природних ресурсів залежно від їхнього місця розміщення. Наприклад, у главі 26 ПК РФ в податку на видобуток корисних копалин були об\'єднані платежі за користування надрами і відрахування на відтворення мінерально-сировинної бази. Нормами ПК РФ врегульовано справляння цього платежу, визначено його об\'єкт, податкову базу, податковий період, строк сплати та ставку, які не враховують ні місця розміщення, ні умов залягання, ні якісних характеристик корисних копалин, що ставить у нерівні умови платників податку [11, с.18].

Зарахування збору до бюджету здійснюється в порядку встановленому Бюджетним кодексом України: в ст.50 врегульовано порядок зарахування збору в частині, що надходить до Державного бюджету, а в ст.78 – стосовно частини, що зараховується до місцевих бюджетів [12].

У Російській Федерації законодавець закріпив, що доходи бюджетів формуються відповідно до бюджетного та податкового законодавства [13, ст.39]. Така норма не допускає наукових дискусій щодо участі в цьому процесі інших галузей законодавства.

Для того щоб з\'ясувати, до якої групи належать відносини, які виникають у процесі встановлення та справляння зазначеного збору, необхідно згадати, що саме до предмета правового регулювання фінансового права включено відносини, які виникають з приводу формування бюджету та бюджетних цільових фондів. Відносини стосовно залучення податків, зборів (обов\'язкових платежів) до державного та місцевих бюджетів, бюджетних цільових фондів регулюються нормами фінансового права, а саме – нормами правового інституту доходів державного бюджету. І в податковому, і в бюджетному законодавстві збори за спеціальне використання віднесено до податкових платежів.

На відміну від законодавства в теорії фінансового права зазначені збори розглядають у складі неподаткових доходів. Учені підкреслюють, що неподаткові доходи відрізняються між собою конкретними умовами акумуляції коштів у бюджет, проте їх об\'єднує одна ознака негативного плану: всі вони не є податками [14, с.44].

М.П. Кучерявенко розглядає збір за спеціальне використання природних ресурсів як неподаткові доходи бюджету і відносить його до групи ресурсних платежів [15, с.273]. Як неподаткові доходи, що випливають з права власності держави, кваліфікує збір В.В. Левкович [16]. Л.А. Давидова, поділяючи неподаткові доходи на підставі сплати, виділяє серед них групу – платежі за використання природних ресурсів і надр [17, с.311-312]. О.Ю. Грачева та Е.Д. Соколова відносять цю групу платежів до групи доходів від використання об\'єктів федеральної власності і власності суб\'єктів федерації [18, с.66].

В Російській Федерації відповідно до ст.13 ПК РФ, до федеральних податків віднесено – лісовий, водний податоки та ін. Російські вчені, не зважаючи на те, що природоохоронні платежі віднесені законодавцем до складу податків, продовжують наполягати на їхнььому неподатковому походженні. Називаючи цю групу платежів ресурсними, вони при цьому заперечують їхню належність саме до податків, пояснюючи це тим, що \"використання природних ресурсів зумовлює обов\'язок здійснити певні платежі державі, рівнозначні тій матеріальній вигоді, яку платник отримує від такого використання\" [19, с.83].

Влучним є порівняння Д.М. Щекіна ресурсних платежів з регаліями [19, с.83]. Регалії – це термін, який широко використовувався теоретиками фінансової науки до початку ХХ ст. при класифікації державних доходів, які поділялись, як правило, на домени, регалії, мито та податки. На відміну від інших видів доходів трактування регалій з боку науковців було неоднозначним. І.І. Янжул називав регаліями \"такі промислові джерела доходу, якими держава користується переважно чи виключно для себе, не допускаючи приватної конкуренції або значно її обмежуючи\" [20, с.116]. І.Х. Озеров під регаліями розумів права приватно-правового характеру, які вилучаються із сфери придбання фізичними особами, і виключно беруться в руки держави і при цьому переслідують в тій чи іншій мірі фіскальну мету\" [21, с.44]. Регалія, на думку Д. Львова, – це переважне право казни на виробництво таких промислів, які вилучаються із приватної промисловості і переводяться у виняткове або переважне використання казни [22, с.165].