ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Оперативна самостійність суб’єктів фінансово-правових відносин як одна із ознак методу фінансово-правового регулювання

У перелічених та подібних до них випадках компетентний орган у межах наданих йому повноважень винятково на власний розсуд приймає у справі те чи інше рішення. Зацікавлені органи та інші особи не мають матеріального права на обов\'язкове задоволення яких-небудь вимог. Вони лише можуть звертатися до компетентного органу з відповідним клопотанням.

Такими, на нашу думку, є різновиди права оперативної самостійності у правотворчій і правозастосовчій практиці фінансової діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування при виданні ними нормативно-правових актів та прийнятті рішень з індивідуальних справ.

Надання суб\'єктам реалізації фінансово-правових норм права оперативної самостійності має певне позитивне значення, скільки надає їм можливість диференційовано підходити до вирішення конкретних фінансових справ, що дає змогу найоптимальніше й найефективніше втілювати правила норм у життя. Однак гнучкість норм фінансового права має свої межі, виходити за межі яких суб\'єкт реалізації права не повинен. Зокрема, у фінансовому праві правозастосовчий орган не може бути абсолютно вільним у своїх діях. Реалізація права оперативної самостійності у вирішенні фінансових справ можлива лише за умови дотримання певних вимог.

По-перше, право оперативної самостійності завжди повинно здійснюватись у межах закону. Ця вимога має конституційну основу: згідно з ч.1 ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством [25, с.141]. Стосовно державних органів та органів місцевого самоврядування така вимога грунтується на положенні Конституції України, відповідно до якого органи державної влади зобов\'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч.2 ст.19) [25, с.141]. Щодо фізичних осіб, то вона ґрунтується на приписах ч.1 ст.68 Конституції України, згідно з якою кожен зобов\'язаний неухильно дотримуватись Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей [25, с.141].

Свобода у виборі варіантів поведінки і прийнятті рішення тією чи іншою мірою обмежена правовою регламентацією відносин, які виникають у процесі фінансової діяльності, що традиційно виражається шляхом застосування словосполучення \"у межах, дозволених законом\", \"на умовах, передбачених законом\", \"в установленому законом порядку\" та ін.). Так, згідно з ч.2 ст.15 Бюджетного кодексу України, Кабінет Міністрів України може брати позики в межах, дозволених Законом проДержавний бюджет України[24]. Відповідно до ч.1 ст.16 Кодексу право на здійснення внутрішніх та зовнішніх запозичень у межах і на умовах, передбачених Законом про Державний бюджет України, належить державі в особі Міністра фінансів України [24].

Згідно з ч.1 ст.17 Бюджетного кодексу України Кабінет Міністрів України в особі Міністра фінансів України, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим в особі Міністра фінансів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування в особі керівників їх виконавчих органів можуть надавати гарантії щодо виконання боргових зобов\'язань суб\'єктам права виключно у межах повноважень, встановлених Законом України про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет[24]. Крім цього, додаткові межі таких повноважень встановлені самим Бюджетним кодексом, відповідно до ч.2 ст.17 якого вказані гарантії надаються лише на умовах платності, строковості, майнового забезпечення та зустрічних гарантій, отриманих від інших суб\'єктів [24].

Закон України \"Про державну податкову службу в Україні\" у п.5 ст.11 надає органам державної податкової служби право зупиняти операції платників податків, інших платежів на рахунках в установах банків, інших фінансово-кредитних установах, за винятком операцій щодо сплати податків, інших платежів у разі:

  • відмови у проведенні документальної перевірки чи недопущення посадових осіб органів державної податкової служби для обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів або пов\'язані з утриманням інших об\'єктів оподаткування незалежно від їхнього місцезнаходження, обладнання, електронних контрольно-касових апаратів, комп\'ютерних систем, що застосовуються для розрахунків за готівку із споживачами, вагокасових комплексів, систем та засобів штрихового кодування;

  • неподання органам державної податкової служби та їхнім посадовим особам бухгалтерських звітів, балансів, податкових декларацій (розрахунків), декларацій про валютні цінності, звітів про застосування електронних контрольно-касових апаратів, комп\'ютерних систем та інших документів, пов\'язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів;

  • непред\'явлення свідоцтв про державну реєстрацію суб\'єктів підприємницької діяльності, спеціальних дозволів (ліцензій, патентів тощо) на її здійснення, сертифікатів відповідності електронних контрольно-касових апаратів, комп\'ютерних систем;

  • порушення підприємством, установою, організацією, громадянином – суб\'єктом підприємницької діяльності встановленого законом порядку реєстрації в органі державної податкової служби як платників податків, відсутності обліку об\'єктів оподаткування або коли існує реальна загроза витрачання коштів чи відчуження майна, вилучення яких у встановленому законом порядку є єдиним засобом відшкодування збитків, завданих державі, у зв\'язку з неплатоспроможністю юридичної особи, що перевіряється [26, с.84].

Отже, Законом встановлено конкретний та вичерпний перелік випадків, коли органи державної податкової служби мають право зупиняти операції платників податків на їхніх рахунках. Закон не передбачає інших підстав для зупинення операцій платників податків у банківських установах органами державної податкової служби і не делегує жодним іншим органам державної влади повноважень для встановлення додаткових підстав для зупинення операцій платників податків у банківських установах. Положенням про зупинення операцій платників податків на рахунках в установах банків, інших фінансово-кредитних установах, затвердженим Наказом ДПА України від 23 квітня 1998 року №191 (зареєстрований в Мінюсті України 23 вересня 1998 року за №593/3033) [27], було детально регламентовано лише процедурний порядок реалізації наданого органам державної податкової служби права зупиняти операції платників податків.

Натомість Президент України своїм Указом від 4 березня 1998 року №167/98 \"Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунками з бюджетами та державними цільовими фондами\" запровадив правову норму, згідно з якою в разі непогашення платником податкової заборгованості протягом п\'яти робочих днів від дня її виникнення органами державної податкової служби мають право на шостий робочий день приймати рішення про припинення операцій на всіх рахунках у банківських установах (за винятком основного) (ст.8) [28]. Відтак, Президент України запровадив ще одну додаткову підставу для зупинення операцій платників податків у банківських установах органами державної податкової служби.