ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Оперативна самостійність суб’єктів фінансово-правових відносин як одна із ознак методу фінансово-правового регулювання

Необхідно відзначити, що у такий же спосіб правом оперативної самостійності може наділятися й інша сторона фінансового правововідношення в особі юридичних та фізичних осіб. Наприклад, відповідно до ст.3 Указу Президента України від 3 липня 1998 р. №727 \"Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб\'єктів малого підприємництва\" (в редакції Указу від 28 червня 1999 р.), суб\'єкт підприємницької діяльності – юридична особа, який перейшов на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, самостійно обирає одну з наступних ставок єдиного податку: 6% суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору у разі сплати податку на додану вартість, згідно із Законом України \"Про податок на додану вартість\", або 10% виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку [22, с.70-73].

Третій різновид права оперативної самостійності полягає у можливості прийняття уповноваженим органом рішення, яке грунтується на приписах норм, що регламентують його діяльність, з допомогою загальних формулювань (типу \"має право\", \"встановлює\", \"визначає\" та ін.), за якими немає вичерпного і точного переліку умов, коли він може діяти. При встановленні компетенції органів державного управління законодавство нерідко вживає генеральні норми, які встановлюють лише загальні рамки діяльності органів або містять не цілком визначені поняття: \"державні інтереси\", \"доцільність\", \" залежно від потреби\", \"з урахуванням індивідуальних обставин справи\" та ін. [23, с.74-78]. Традиційно такі формулювання містяться в нормативних актах, які надають суб\'єктам застосування норм фінансового права деяких повноважень, необхідних для виконання покладених на них функцій. Так, відповідно до ст.47 Бюджетного кодексу України Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Державного бюджету України. Міністерство фінансів України здійснює загальну організацію та управління виконанням Державного бюджету України, координує діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету [24].

Аналіз компетенційних норм адміністративного права показує, що у вирішенні організаційних питань органам державного управління надається великий простір діяти на власний розсуд. Як зазначає Д.М. Чечот, організаційні дії регулюються правом лише в своїй основі, а практично здійснюються (форми, способи, строки та ін.) на розсуд відповідних органів [12, с.72]. Загалом погоджуючись із цим твердженням, О.П. Коренєв зауважує, що \"у багатьох правових положеннях про органи управління визначаються форми і способи вирішення тих чи інших організаційних питань органами управління. Інша річ, що вибір форми і способу вирішення того чи іншого оперативного організаційного питання здійснюється органом на основі вільного розсуду в межах правового положення\" [10, с.75-76]. Все це надає відповідним органам право на \"дискреційну оцінку\", яка не повинна, однак, суперечити правовим нормам, має відповідати їхнім цілям, інтересам держави і громадян. Це ж саме стосується і компетенційних фінансово-правових норм.

До четвертого різновиду права оперативної самостійності відносимо прийняття уповноваженим органом рішення на основі норм, які містять гнучкі неконкретні поняття і вирази(типу \"у випадку необхідності\", \"у виняткових випадках\", \"виходячи з потреб\", \"відповідно до обставин\" тощо). Суб\'єкт застосування фінансово-правової норми сам з\'ясовує зміст і призначення загальних понять. Отже, можливість вчиняти дії на власний розсуд обумовлюється самим формулюванням правила норми. Якщо правотворчий орган виражається недостатньо зрозуміло, то єдиним практичним виходом із цієї ситуації є розсуд правозастосовчого органу. При цьому це зовсім не означає, що суб\'єкт застосування абсолютно вільний у своїх діях. Від нього вимагається таке розуміння цих понять, яке має найбільше поширення у цей момент у тій чи іншій сфері фінансової діяльності.

На підтвердження існування цього виду права оперативної самостійності наведемо приклади. Так, згідно з ч.2 ст.15 Бюджетного кодексу України, Кабінет Міністрів України може брати позики в межах, дозволених Законом про Державний бюджет України. Запозичення не використовуються для забезпечення фінансовими ресурсами поточних видатків держави за винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги [24].Відповідно до ч.3 ст.23 Кодексу, якщо в процесі виконання бюджету зміна обставин вимагає менших асигнувань головним розпорядникам бюджетних коштів, Міністр фінансів України (керівник місцевого фінансового органу) приймає рішення про приведення у відповідність бюджетного призначення Державного бюджету України (місцевого бюджету) [24].

З наведених прикладів видно, що суб\'єктам застосування норм фінансового права надається можливість вчиняти дії на власний розсуд частково тому, що правотворчий орган увів поняття, які не піддаються точному визначенню (формулюванню) (\"випадки, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги\"), частково ж тому, що правотворчий орган не дає конкретних ознак того чи іншого поняття (\"зміна обставин\").

Цей вид права оперативної самостійності в принципі є найменше бажаним, і користування ним слід допускати лише в окремих випадках.

Нарешті, п\'ятий різновид права оперативної самостійності виражається у наділенні суб\'єкта застосування правом виключної компетенції. Уповноважений орган \"у порядку винятку\", \"у виняткових випадках\" на свій розсуд приймає у справі рішення. Наприклад, відповідно до ч.2 ст.3 Бюджетного кодексу України, \"бюджетний період для всіх бюджетів, передбачених цим Кодексом, складає один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року\" [24]. Водночас ч.3 ст.3 Кодексу говорить про те, що \"відповідно до Конституції України, бюджетний період Державного бюджету України за особливих обставинможе бути іншим, ніж передбачено ч.2 цієї статті\" [24]. При цьому \"особливими обставинами, за яких Державний бюджет України може бути прийнято на інший, ніж передбачено частиною 2 цієї статті, бюджетний період\", Кодекс визнає: 1) оголошення стану війни; 2) оголошення надзвичайного стану на всій території України чи її частині; 3) необхідність усунення великомасштабних наслідків стихійного лиха або природної чи техногенної катастрофи; 4) інші обставини, визнані Верховною Радою України особливими\" (ч.4 ст.3 Бюджетного кодексу України) [24].