ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Оперативна самостійність суб’єктів фінансово-правових відносин як одна із ознак методу фінансово-правового регулювання

У фінансовому праві, як і в адміністративному, суб\'єкти правозастосування також наділені правом вчиняти дії на власний розсуд, правом оперативної самостійності.

Як важливий і обов\'язковий елемент ефективного управління державними справами адміністративний розсуд віддавна є предметом науки про державу й управління. Проблема розсуду правозастосовуючого суб\'єкта досить давно привертає увагу вчених-юристів [7, с.284; 8, с.42], особливо адміністративістів [9, с.49; 10, с.72-81; с.11, с.143] і процесуалістів [12, с.67-72; 13, с.7; 14, с.25-26; 15, с.28-29], які по-різному розуміють сам термін \"розсуд\", неоднозначно оцінюють його як у теоретичній, так і в прикладній площинах. У фінансовому ж праві проблема розсуду розглядається дещо ширше, крізь призму реалізації учасниками фінансових правовідносин права оперативної самостійності.

Під правом оперативної самостійності ми розуміємо визначену у межах законодавства певний ступінь свободи суб\'єкта фінансового права діяти на власний розсуд з метою прийняття оптимального рішення.

Право оперативної самостійності є ширшим за \"право на адміністративний розсуд\", оскільки може реалізовуватись як у правозастосовчій, так і правотворчій діяльності, як органами державної влади і місцевого самоврядування, так й іншими суб\'єктами фінансових правовідносин (підприємствами, установами, організаціями, громадянами) у процесі реалізації ними норм фінансового права.

У радянській, а згодом і в українській юридичній літературі проблема меж оперативної самостійності учасників фінансових правовідносин при застосуванні норм фінансового права, по суті, не розглядалась.

Із розширенням сфери застосування ринкових методів регулювання економіки дедалі частіше натрапляємо на випадки наділення дискреційними повноваженнями органів виконавчої влади у сфері фінансових відносин. Так Указом Президента України від 23 червня 1999 р. №714/99 \"Про списання з суб\'єктів підприємницької діяльності сум штрафних та фінансових санкцій\" [16] тимчасовим комісіям з питань забезпечення своєчасності сплати податків, внесення інших обов\'язкових платежів та ефективного використання коштів, утвореним відповідно до Указу Президента України від 28 лютого 1997 р. №187/97 \"Про заходи щодо забезпечення наповнення до бюджету та посилення фінансово-бюджетної дисципліни\" [17] в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі [18] було надано право списати з платників податків – суб\'єктів підприємницької діяльності з урахуванням їхнього фінансового становища та характеру порушеньсуми штрафних та фінансових санкцій, нарахованих за несвоєчасну сплату податків і зборів (обов\'язкових платежів), неподаткових платежів, суми пені, на них нараховані, що належали до сплати до 1 січня 1999 р. і не сплачені станом на 1 травня 1999 р. до бюджетів та державних цільових фондів. Однак важливо необхідно підкреслити, що своє право списати з платників податків – суб\'єктів підприємницької діяльності суми вказаних штрафних та фінансових санкцій тимчасові комісії з питань забезпечення своєчасності сплати податків реалізовували на власний розсуд з урахуванням лише фінансового становища та характеру порушень цих платників податків. Тому ми не можемо погодитись із категоричним твердженням П.С. Пацурківського про те, що \"обсяг прав і обов\'язків суб\'єктів фінансових правовідносин до найменших нюансів встановлюється державою, причому ці суб\'єкти повністю позбавлені права оперативної самостійності, як це має місце, наприклад, в учасників адміністративно-правових відносин\" [3, с.47].

В умовах утвердження ринкових відносин в України і дедалі ширшого використання ринкових методів управління економікою розширення сфери розсуду у фінансових правовідносинах і наділення їхніх учасників правом оперативної самостійності видається закономірним явищем з огляду на загальну тенденцію поєднання публічних і приватних начал у правовому регулюванні економічних відносин ринкового господарства. Яскравим свідченням цього є положення Закону України \"Про порядок погашення зобов\'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами\" [5] щодо узгодження сум податкового зобов\'язання, податкового компромісу, розстрочення і відстрочення податкових зобов\'язань тощо.

Право оперативної самостійності у фінансовому праві може реалізовуватися по-різному.

По-перше, право оперативної самостійності може виражатися у наданні суб\'єкту фінансового права права на його розсуд оцінювати юридичні факти. Наприклад, згідно з ч.2 ст.6 Декрету Кабінету Міністрів України \"Про прибутковий податок з громадян\", сукупний оподатковуваний доход додатково зменшується на суму, що не перевищує за кожний повний місяць, протягом якого одержано доход, встановленого чинним законодавством розміру неоподатковуваного мінімуму одному з батьків (опікунів, піклувальників) на кожну дитину віком до 16 років, якщо місячний сукупний оподатковуваний доход не перевищує розміру десяти мінімальних місячних заробітних плат, встановленого чинним законодавством. Довідки про наявність дітей подаються громадянами за місцем їхньої основної роботи (служби, навчання) до виплати їм заробітної плати за першу половину січня, а в разі зміни кількості утриманців – не пізніше як до 15 числа наступного місяця після такої зміни. При обчисленні податку податковими органами такі довідки подаються їм одночасно з декларацією про одержані доходи [20, с.77].

Як бачимо, умови виникнення суб\'єктивного права платника податку на пільги та їх розмір визначені у самій статті. Обов\'язок же компетентного органу чи уповноваженої особи полягає лише у встановленні факту наявності підстав, в оцінці доказів, що свідчать про наявність цього факту, який дає підстави для надання податкових пільг.

Ще один приклад. Згідно із підпунктом 5.2.7. п.5.2. ст.5 Закону України \"Про порядок погашення зобов\'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами\" працівник податкового органу, який уповноважений розглядати скаргу платника податків у межах адміністративної апеляційної процедури, має право пропонувати такому платнику податків компромісне рішення спору, яке полягає у задоволенні частини скарги платника податків під його зобов\'язання погодитися з рештою податкових зобов\'язань, нарахованих контролюючим органом. Підставою для прийняття рішення щодо податкового компромісу є наявність у податкового органу таких наявних фактів та доказів по суті скарги платника податків, які дають підстави вважати, що запропонований податковий компроміс приведе до більш швидкого та/або більш повного погашення податкового зобов\'язання порівняно з результатами, які можуть бути отримані внаслідок передання такого спору на вирішення суду (господарського суду) [5].

Другим різновидом права оперативної самостійності можна вважати також надання суб\'єкту фінансового права на його розсуд вибирати на основі вільного вибору один із декількох можливих варіантів поведінки, передбачених фінансово-правовою нормою. Так, наприклад, згідно з Законом України \"Про систему оподаткування\", місцеві податки і збори (обов\'язкові платежі), механізм справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України, крім збору за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється обласними радами. При цьому податки і збори (обов\'язкові платежі), зазначені у п.2 ч.1 і п.2-4, 13 та 14 ч.2 цієї статті, є обов\'язковими для встановлення сільськими, селищними та міськими радами за наявності об\'єктів оподаткування або умов, з якими пов\'язане запровадження цих податків і зборів [21, с.119]. При встановленні ж усіх інших місцевих податків і зборів відповідні місцеві ради керуються власним розсудом з огляду на наявність об\'єктів оподаткування і доцільності їх запровадження.