ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Особливості розвитку інституту адвокатури на землях східної Галичини і Буковини

Першим тимчасовим положенням про адвокатуру від 16 липня 1849 р. вже передбачалося створення адвокатських палат як органу самоврядної адвокатури, що займалася всіма питаннями внутрішнього життя і діяльності адвокатури: розглядом дисциплінарних проступків адвокатів, відстороненням від виконання функцій адвоката тощо.

Тимчасове положення підтвердило вимоги до кандидатів в адвокатуру, а саме: австрійське громадянство, незаплямована репутація; ступінь доктора права, отриманий у вищих навчальних закладах Австрії, досягнення віку, успішне складення адвокатського іспиту, стажування в суді чи прокуратурі у продовж трьох років після здобуття ступеня доктора права або пяти років без такого ступеня.

Складання адвокатського іспиту було справою досить складною. Розпорядженням міністра юстиції від 7 серпня 1850 р. іспит складали в два етапи: спочатку усний, а потім письмовий. На усному іспиті кандидат мав виявити теоретичні знання з цивільного і кримінального законодавства, а на письмовому – навики складання процесуальних документів тощо. Особа, що не склала іспиту з двох спроб, до третьої спроби не допускалася [10, с.75].

Рух за надання адвокатурі автономії в Австрії завершився прийняттям 6 липня 1868 р. постійного положення про адвокатуру, яке вперше закріпило самоврядність і автономію адвокатури.

Положення встановлювало оновлені вимоги до кандидатів в адвокатуру: австрійське громадянство, правоздатність і дієздатність, юридична освіта і 7-річна юридична практика. Звання доктора права і складання адвокатського іспиту не були обов\'язковими. Вони могли бути замінені, приміром, п\'ятирічним перебуванням на посаді радника суду [10, с.76]. Постійне положення про адвокатуру сприяло швидкому зростанню чисельності адвокатів у цілій Австрії. Тільки з 1898 р. по 1914 рік адвокатський корпус Австрії зріс із 4009 до 5297 осіб. У 1900 р. налічувалось 4297 адвокатів на 26150708 жителів країни (на одного адвоката припадало 6085 осіб), а у 1910 р. – 5245 адвокатів на 28267898 осіб (тобто 1 адвокат на 5446 осіб) [10, с.77].

1 квітня 1872 р. в Австрії був прийнятий адвокатський дисциплінарний статут, який передбачав створення при кожній адвокатській палаті дисциплінарної палати, що обиралася всіма адвокатами палати строком на три роки. Дисциплінарне провадження проти адвоката рада розпочинала попереднім слідством: допитувала обвинуваченого, інших причетних осіб, вдавалась до ставки віч-на-віч та ін. В дисциплінарному статуті встановлювався вичерпний перелік покарань, що застосовувалися до адвокатів: догана, штраф до 300 крон (згодом – до 600 крон), тимчасове усунення з посади на строк до одного року (для кандидатів – продовження тривалості практики на той же строк) і вилучення із списку адвокатів. Вилучений із списку адвокатів мав право упродовж трьох років клопотати про поновлення його у списку [10, с.81].

Львівську палату адвокатів створено в 1863 р. [19, с.78]. Адвокатські палати виникли також у Перемишлі, Тернополі, Самборі, Золочеві і Станіславі. Ці палати налічували невелику кількість адвокатів. Приміром, у 1869 р. Тернопільська палата мала лише 16 адвокатів, а Самбірська – 6 [9, с.110]. Згодом невеликі палати об\'єдналися у Львівську палату адвокатів.

У період \"весни народів\" та українського національного відродження різко збільшується кількість українських адвокатів, які дедалі частіше ставали лідерами політичних партій, очолювали боротьбу українського народу за свої права. Переломним став 1890 рік, коли мережа канцелярій українських адвокатів охопила майже всі міста Галичини [2, с.80-81]. Українські адвокати ставали надійними захисниками політичних прав свого народу. Вже тоді виникають політичні процеси проти українців. Характерним прикладом може бути процес у Львові у 1893 р., коли перед судом присяжних стали два українських художники – Корнило Устіянович та Степан Томасевич. Їх звинувачували в тому, що вони, розмальовуючи церкву в с. Бутинах Жовківського повіту, зобразили небо й пекло, помістивши у пеклі шляхтича, урядника-бюрократа та єврея-лихваря. Обох підсудних захищав Кость Левицький. Адвокат спромігся не лише домогтися виправдання підсудних, але й використати трибуну, щоб нагадати суду і прокурору про права українського народу на ведення судочинства українською мовою, а коли прокурор виголосив промову на польській, то К. Левицький заявив рішучий протест [3, с.7].

Прогресивна політична діяльність адвокатів не залишалася поза увагою офіційної влади. Подекуди вона намагалася спровокувати і сфальсифікувати проти таких адвокатів \"обвинувачення\". Так було, наприклад, з адвокатом Михайлом Королем з Жовкви. На його захист стало три адвокати: Іван Добрянський, Євген Олесницький і Степан Федак. Суд виправдав Михайла Короля [3, с.8-9].

Для значної частини тогочасних українських адвокатів характерним було жертовне служіння народу через безвідмовне виконання професійного обов\'язку адвоката. Не гонорар, а веління серця, національна ідея були визначальними в роботі адвоката.

Окремих адвокатів неформально називали \"мужицькими\" адвокатами. Особливо уславився \"мужицький адвокат\" Іван Семенюк, який увійшов в історію літератури під псевдонімом Марка Черемшини. Сучасник М. Черемшини Василь Ревлюк у своїх спогадах пише: \"В адвокатській практиці пізнавав він ближче життя гуцулів і пізнавав також п\'явок, що обсіли наші гори та визискували добродушність гуцульську, та доводили не раз свої жертви до жебрацької торби. Бідним уділював безоплатної правової поради, заступав і боронив їх не тільки перед судом в Делятині, але також перед окружним судом\" [8, с.86]. Іншим мужицьким адвокатом був Андрій Чайковський. Він походив із збіднілої \"ходачкової шляхти\" із с. Кульчиць на Самбірщині, яке дало також Україні славетного Петра Конашевича-Сагайдачного. У 1890 р. після чотирьох років так званої \"конципієтури\" Андрій Чайковський відкрив у Бережанах адвокатську канцелярію. Він перший у Бережанах домагався прав української мови в судочинстві. А. Чайковський часто публікував у галицькій і буковинській пресі свої роздуми щодо гіркої долі селян, думки з приводу судових процесів [1, с.78-81]. Весною 1914 р. Андрій Чайковський переїхав до Самбора, куди і переніс свою адвокатську канцелярію. Тут він пережив події 1 листопада 1918 р., був повітовим комісаром Самбірщини [1, с.81-82].

Після поразки визвольних змагань українців у Галичині офіційна польська влада широко практикувала політичні репресії проти інакомислячих осіб, передусім стосовно українського населення.

Українські адвокати в грудні 1918 р. створили Український Горожанський Комітет (далі – УГК) [13, арк.1].УГК мав свій статут, органи самоврядування. Серед секцій УГК була і секція надання правової допомоги полоненим, інтернованим, арештованим особам української національності. Коли ж польський окупаційний режим розпочав плодити масово кримінальні справи проти українців, УГК організував правовий захист у політичних судових процесах. При цій секції було утворено Колегію Оборонців [12, арк.53], яка об\'єднала всіх українських адвокатів Східної Галичини з метою організації правового захисту українського населення. Коли ж в 1921 р. польська влада заборонила УГК, українські адвокати в травні 1923 р. утворили Союз Українських Адвокатів (далі – СУА). Першим головою СУА було обрано С. Федака, його заступником – Л. Бачинського [5, с.17]. В місцевостях окружних судів утворювалися делегатури СУА. Всього було 12 делегатур: Львівська, Бережанська, Дрогобицька, Коломийська, Перемишлянська, Самбірська, Станіславська, Стрийська, Снятинська, Тернопільська, Чортківська, Волинська.