ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Нотаріат в Галичині за австрійським положенням 1871 р.

Для вирішення поточних питань палата нотаріусів повинна була збиратися на засідання не рідше як один раз на місяць, а при потребі – голова палати був вправі скликати позачергове засідання. Здійснюючи нагляд за діяльністю нотаріусів, палата мала право ревізувати їхні канцелярії.

Особливістю нотаріату в Австрії було те, що він з одного боку підлягав корпоративному управлінню, а з іншого – не відділявся від загальної судової системи і перебував у суворій залежності як від міністра юстиції, так і місцевих судових установ. Унаслідок цього в дисциплінарному відношенні нотаріуси підпорядковувалися і нотаріальній палаті, і судовим органам першої та другої інстанції. Вищий же нагляд за діяльністю нотаріату в імперії належав міністру юстиції, який призначав і звільняв нотаріусів.

Учинення нотаріусом проступків, які зневажали честь і гідність його звання, передбачало накладення нотаріальною палатою, а в місцевостях, де вона не була створена, судом І інстанції, відповідних стягнень, а саме: зауваження, попередження чи письмова догана із занесенням їх в особову справу. Лише після трьох років бездоганної праці нотаріус набував право клопотатися про погашення цих дисциплінарних стягнень. Якщо ж нотаріус порушив положення законів, що регламентували його діяльність, не виконав своїх обов\'язків, покладених на нього цими ж законами чи вчинив проступок, несумісний з честю і гідністю його посади, проти нього судом ІІ інстанції порушувалось дисциплінарне провадження (157 Закону). У випадку визнання нотаріуса винним на нього накладалося покарання у вигляді: а) письмової догани; б) штрафу до 500 крон; в) відсторонення від посади на строк одного року; г) заборона займатися нотаріальною діяльністю взагалі. Штраф і тимчасове відсторонення від посади могли накладатися одночасно. Розмір штрафу залежав від ступеня провини нотаріуса, але не міг бути меншим як 25 крон.

Оплата праці нотаріуса здійснювалась винятково на підставі періодично перезатверджуваного міністром юстиції тарифу. Вимоги про вищу оплату чи визначення оплати шляхом домовленості між нотаріусом і клієнтом вважалися забороненими і незаконними.

Так у загальних рисах був організований нотаріат у Галичині під час її перебування у складі Австро-Угорської імперії за австрійським нотаріальним положенням 1971 р. Слід зазначити, що цей закон діяв тут і після загарбання Галичини Польщею у 1919 р. до 1 липня 1934 р. коли розпорядженням президента Польщі було введено в дію нове положення про нотаріат від 27 жовтня 1933 р.

Із стисло викладеної характеристики становлення і розвитку інституту нотаріату в Галичині XIX – початку XX ст. доходимо висновку, що тут поступово сформувалась досить розвинута система правоохоронних органів. У тісному зв\'язку із судовою ланкою, адвокатурою, прокуратурою розвивався і нотаріат. Процес його формування пройшов кілька послідовних етапів, які загалом відповідали періодам розвитку австрійської держави та Галичини як її окремої провінції. Законодавець з підвищеною увагою ставився до нотаріального інституту, надав йому належного значення, розробив у всіх деталях і поставив на один щабель із такими правоохоронними органами як прокуратура та адвокатура.

Для відновлення історичних традицій нотаріату, посилення його ролі в суспільстві шляхом надання відповідного значення притаманного йому у демократичних державах з розвинутою ринковою економікою і надалі необхідними є історико-правові дослідження аналітичного характеру, які дали б можливість побачити нотаріат в його динаміці і, відповідно, окреслили б перспективи його розвитку, пов\'язані із пошуком свого місця в правовій системі України.

Література

  1. Вестник Законов Державных для Королевств и Краёв в Державной Думе заступленых. – Часть ХХХІІ, п.75. – С.160-203.

  2. Державний архів Львівської області. – Ф. №369. – О. №1. – Спр. 16.-Арк. 1-15.

  3. Історія держави і права України: У 2-х Т. / За ред. В.Я. Тація і А.Й. Рогожина. – К.:Ін Юре, 2000. Т.1. – 647с.

  4. Козьяков Ю. Нотаріат у дзеркалі проблем // Право України. – 1998. – №6. – С.84-85.

  5. Левицкій О.И. Объ актовыхъ книгахъ относящихся къ исторіи Югозападного Края и Малороссіи. – М., 1900. – 40с.

  6. Limanowski A.K. Stan notarialny Wschodnety Malopolski w chwilach przelomowych. – R., 1914-1920. – Lwow, 1920. – 29с.

  7. Черниш В. Незалежний нотаріат – необхідна умова становлення громадянського суспільства в Україні // Право України. – 2000. – №9. – С.4-8.

 Ясінська Л., 2003

1 Комаров В.В., Баранкова В.В. Нотариат и нотариальный процесс. – Харьков: Консум, 1999. – С.3-29.

2 Никифорак М.В. Нотаріат на Буковині в XIX – на початку XX ст.// Науковий вісник Чернівецького університету. Правознавство. – Вип.62. – 1999.; Никифорак М.В. Державний лад і право на Буковині в 1774-1918 рр. – Чернівці: Рута, 2000. – С.188-193.

3 Трофанчук Г. Історико-правові аспекти зародження та поширення нотаріальної справи в Україні // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні. Матеріали IX регіональної науково-практичної конференції. – Львів. – 2003. – С. 105-107.

4 Унаслідок першого поділу Польщі 1772 р. Галичина була захоплена Австрією. Уряд штучно об\'єднав українські і польські землі в один адміністративний край, установив офіційну назву – королівство Галичини і Володимерії [3, с.381].

5 До 1871 р. на переважній частині Австро-Угорської імперії діяло нотаріальне положення 1855 р. Але його дія не поширювалась на територію західноукраїнських земель.

6 Дещо подібний інститут нотаріальних помічників пропонується ввести і в Україні. Він передбачений проектом закону \"Про нотаріат\", прийнятим у першому читанні Верховною Радою України 14 квітня 2000 р. [7, с.6].