ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Нотаріат в Галичині за австрійським положенням 1871 р.

10 Закону встановлював правило, згідно з яким для зайняття посади нотаріуса найбільш достойною особою нотаріальна палата, в окрузі якої відкрилась вакансія, була зобов\'язана оголосити конкурс. Порядок проведення такого конкурсу був детально регламентований в циркулярі міністерства юстиції від 31 жовтня 1887 р. Відповідно до нього, конкурс оголошувався шляхом триразової публікації в декількох періодичних виданнях і на різних мовах, поширених в Австрії. По спливу двох тижнів з дня останньої публікації кандидати подавали відповідні документи (заяву і докази їх відповідності формальним вимогам закону) до нотаріальної палати. Формулюючи з даного питання власну думку, нотаріальна палата передавала документи до суду І інстанції, в окрузі якого знаходилась вакантна посада. Суд, своєю чергою, висловлюючи власну позицію щодо кандидата, передавав документи у вищестоящу судову інстанцію, яка разом із свої висновком надсилала їх до міністра юстиції. Після ознайомлення із усіма документами він призначав нотаріуса чи відмовляв у призначенні.

Вищенаведені вимоги законодавця свідчать про те, яке важливе значення австрійський уряд приділяв проблемі підбору кадрів у нотаріаті. Як свідчать архівні документи початку ХХ ст., призначали на посаду нотаріуса в Галичині звичайно лише після п\'ятнадцятирічної нотаріальної практики, а були випадки, коли стати нотаріусом вдавалося лише після двадцяти років праці [2, с.12].

Новопризначений нотаріус був зобов\'язаний скласти присягу перед судом І інстанції і протягом трьох місяців з дня видачі декрету про призначення на посаду приступити до виконання своїх обов\'язків. Для забезпечення своєї діяльності, а також для відшкодування збитків, які могли бути заподіяні нотаріусом внаслідок здійснення ним професійних функцій, він вносив заставу готівкою чи цінними паперами. Суму застави визначали залежно від кількості населення того міста, де знаходилась контора нотаріуса. Наприклад у Львові вона становила 5 000 крон, в Івано-Франківську, Стрию, Бережанах тощо – 2 000 крон, а у менших містечка, де не було суду І інстанції – 1 000 крон. Нагляд за поповненням застави здійснювали нотаріальні палати, які у випадках його зменшення з якихось причин чи несвоєчасного поповнення повідомляли про це суд І інстанції, для якого він був призначений. Він не міг діяти поза межами округу під страхом недійсності вчинюваних дій (31 Закону). Кількість нотаріусів у кожному окрузі визначалася міністром юстиції за поданням нотаріальної палати. В Галичині на початку ХХ ст. було одинадцять судових округів, в яких працювало 139 нотаріусів [6, с.27-28].

У кожному судовому окрузі створювали нотаріальний архів, де зберігалися справи, книги, печатки померлих, звільнених чи відставних нотаріусів. Порядок устрою і діяльності цих архівів визначався нотаріальною палатою з подальшим затвердженням Міністра юстиції. При кожному архіві встановлювалась посада директора і секретаря, а за потребою і канцелярія. Директор і його помічники призначались із заслужених нотаріусів, які повинні були залишити попередню роботу. Відкриваючи вакансії на посаду директора, нотаріальна палата оголошувала конкурс. Фінансували діяльність архівів і оплачували працю їхніх службовців за рахунок державного бюджету.

19 Закону визначав підстави звільнення нотаріуса з займаної посади. Це відбувалось у випадках: а) рішення Міністра юстиції; б) переходу нотаріуса в адвокатуру чи зайняття ним оплачуваної державної посади; в) внаслідок втрати громадянства; г) втрати права вільно розпоряджатися власним майном; д) непоповнення закладу, який був використаний на покриття стягнень; е) судового вироку, що позбавляв права займати цю посаду; є) у випадках неможливості виконання обов\'язків внаслідок фізичного чи психічного захворювання; ж) відсторонення від займаної посади в порядку дисциплінарного провадження.

Наглядали за обставинами, що тягнули за собою звільнення нотаріуса з посади з тих чи інших вищеозначених причин, суди І інстанції та нотаріальні палати.

На позитивну характеристику заслуговує інститут нотаріальних кандидатів і субститутів (особи, що виконували нотаріальні функції під час відсутності нотаріуса), відомий австрійському праву.6 Кожен нотаріус міг приймати у свою канцелярію як помічника осіб, які відповідали всім формальним вимогам закону відносно права бути нотаріусом і готувати їх під своїм керівництвом до нотаріальної діяльності. Нотаріус зобов\'язаний повідомляти нотаріальну палату про день, коли кандидат приступав до роботи, про перерви чи закінчення його праці, а також про успішність його діяльності взагалі. Нотаріальна палата вела списки всіх кандидатів свого округу, в які вносила всі обставини, що могли мати значення під час призначення їх у майбутньому на посаду нотаріуса. Практика у нотаріуса не могла суміщатися з іншою діяльністю. У випадку відсутності нотаріуса внаслідок хвороби чи з інших обставин його посаду заміщав один із кандидатів, який на час виконання ним обов\'язків складав присягу. Такий кандидат, як правило, не вносив заставу. Але якщо від нотаріуса, місце якого він тимчасово посідав, надходила заява про те, що він знімає з себе відповідальність за діяльність кандидата, то останній був зобов\'язаний внести необхідну суму закладу.

Велике значення для розвитку інституту нотаріату в Галичині мав той факт, що в Австрії нотаріат утворював своєрідну корпорацію, яка управлялася нотаріальною палатою (Notariatskammer). Нотаріуси при суді І інстанції утворювали нотаріальну колегію. Якщо в окрузі їх було не менше як 15, вони утворювали нотаріальну палату. За згодою міністра юстиції, в тих округах, де не було 15 нотаріусів, дозволялось утворювати одну палату на декілька округів суду І інстанції. Наприклад, нотаріальна палата у Львові охоплювала 7 судових округів, а в Перемишлі – 4 [6, с.23-24].

Нотаріальна палата складалася із голови і чотирьох, шести чи восьми членів (залежно від кількості нотаріусів округу палати). Вони обирались більшістю голосів всіх нотаріусів округу на три роки з правом повторного обрання. Головним завданням палати була охорона честі і гідності стану та захист його інтересів. Для його виконання Закон наділяв нотаріальні палати такими повноваженнями: а) нагляду за діяльністю нотаріусів і кандидатів та ведення їх списків; б) здійснення дисциплінарного суду честі над нотаріусами і кандидатами; в) вирішення всіх спорів, що виникали між нотаріусами з приводу виконання ними їхніх службових обов\'язків; спорів і непорозумінь між нотаріусами і сторонами про розмір винагороди чи з інших обставин; г) затвердження свідоцтва про проходження нотаріальної практики; д) прийняття від нотаріусів закладів і нагляд за їх поповненням; е) виконання і доведення до відома нотаріусів округу всіх розпоряджень міністерства юстиції щодо нотаріату; є) надання висновків з питань законодавства, устрою нотаріату, зменшення чи збільшення нотаріальних посад чи їх переміщення, зміни тарифів оплати за вчинення нотаріальних дій тощо.