ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Участь присяжних засідателів у судовому процесі за судовими статутами 1864 року

За списком невідхилених (невикреслених) засідателів на основі жеребкування формувалися списки комплектних і запасних присяжних засідателів. Комплектних засідателів мало бути дванадцять, а запасних – двоє. Процедура жеребкування та формування списків присутності (комплектних і запасних) засідателів чітко регламентувалася.

Після формування присутності присяжних вони складали присягу. Присяга здійснювалася за обрядом віросповідання присяжного духовною особою. В разі відсутності в місці засідання суду духовної особи тієї віри, якої був той чи інший засідатель, присягу для нього складав голова суду. Якщо ж засідатель належав до віросповідання, яке не дозволяло йому присягати, то він давав урочисту обіцянку, яка відповідала змісту присяги [4, с.262]. Для управління процесом обговорення присяжними обставин злочину та вини підсудного вони обирали з-поміж себе голову (старшину), який мав бути грамотним.

Перед кожним засіданням голова суду роз\'яснював присяжним їхні права, обов\'язки та відповідальність. Під час судового слідства засідателі мали таке ж саме право, як і судді, оглядати сліди злочину та речові докази, через голову суду задавати запитання особам, що допитувалися. Засідателі мали право в будь-який момент судового процесу просити голову суду роз\'яснити їм зміст прочитаних у суді документів, ознаки, якими визначався в законі злочин, що приписувався підсудному, а також все те, що було для них незрозумілим. Вони мали також право письмово занотовувати все, що їх цікавило [4, с.262].

До засідателів була встановлена вимога без дозволу голови суду не виходити із зали засідання та не контактувати з особами, що не належали до складу суду. Їм заборонялося збирати будь-які відомості зі справи поза судовим засіданням. У разі порушення зазначених вимог присяжний засідатель усувався від подальшого розгляду справи і на нього накладалося грошове стягнення від десяти до ста рублів. Окрім того, якщо його усунення унеможливлювало продовження судового процесу без виклику до суду інших осіб, то усунутий засідатель повинен був оплатити потрібні на це витрати. Присяжні засідателі були зобов\'язані зберігати таємницю своїх нарад і не поширювати інформацію щодо голосування. Недотримання цієї вимоги каралося грошовим стягненням від десяти до ста рублів [4, с.263].

У разі визнання вини підсудним до початку провадження судового слідства присяжні засідателі мали право вимагати цього слідства. Суд був зобов\'язаний приступити до розгляду і перевірки доказів.

Через голову суду присяжні засідателі мали право запитувати підсудного про обставини справи, що на їхній розсуд були недостатньо роз\'ясненими. За їхньою вимогою мали бути зачитаними в суді протоколи про огляд, показання, обшуки та виїмки. Окрім того, на вимогу засідателів, якщо вони вважали, що протокол огляду не мав законної вірогідності або ж був недостатньо повним, огляд проводили повторно. Засідателі могли вимагати призначення нового (повторного) огляду або випробування досвідченими людьми (експертами), а також могли запитувати досвідчених людей та оглядати речові докази [4, с.264].

У завершальних дебатах присяжні засідателі виносили постанову щодо пояснень цивільного позивача про спричинені йому збитки та докази, на яких ґрунтувалися його вимоги про винагороду. Захисник підсудного повинен був обмежитися застосуванням у справі лише тих законів, якими визначалася властивість розглядуваного злочину, або за якими підсудний у випадку його засудження міг бути визнаним таким, що заслуговує поблажливого ставлення [4, с.267].

Вирок за участю присяжних засідателів виголошувався на підставі запропонованих їм запитань, які мали формулюватися із загальновживаних виразів за суттєвими ознаками злочину і вини підсудного. Запитання, що ставилися судом, формулювалися письмово, зачитувалися і виправлялися або доповнювалися, згідно з визначеними судом вагомими зауваженнями сторін. Прикінцево сформульовані запитання заносили до запитального листа, який підписувався всіма членами суду. Цей лист вручав голові (старшині) присяжних голова суду, який водночас в усній формі пояснював засідателям про суттєві обставини справи та закони, що відносяться до визначення властивостей даного злочину або проступку, а також загальні юридичні основи щодо судження про силу доказів, наведених на користь або проти підсудного [4, с.271]. У процесі пояснення голова суду не мав права оприлюднювати власну думку щодо вини або невинності підсудного, наводити обставини, що не були предметом судового змагання.

Свої пояснення голова суду завершував нагадуванням засідателям, що вони повинні визначити вину або невинність підсудного за внутрішнім своїм переконанням. Воно повинно було обґрунтовуватися на підставі обговорення в сукупності всіх обставин справи. В разі засудження підсудного присяжні засідателі могли, якщо знаходили для цього достатні аргументи, визнати його таким, що заслуговує поблажливого ставлення. Засідателі під час своєї наради були позбавлені доступу до письмових актів. Якщо ж вони хотіли з\'ясувати певні обставини зі справи, то повинні були обов\'язково повертатися до зали засідань [4, с.271].

Свою нараду присяжні засідателі мали проводили у визначеній для цього кімнаті, вхід до якої охоронявся. Виходити з цієї кімнати до будь-якої іншої, крім зали суду, без дозволу голови суду вони не мали права. Під час наради засідателів їх старшина (голова) повинен був стежити за перебігом наради та розмірковуваннями, скеровувати їх до сформульованих запитань. Додаткові пояснення засідателі могли отримати від голови суду із обов\'язковою присутністю підсудного. Після завершення розмірковувань кожен із засідателів повинен був проголосувати з кожного окремо запитання. Старшина, що збирав голоси, оголошував свою думку останнім. Підрахувавши вголос ствердні і від\'ємні голоси, старшина присяжних повинен був зазначити стосовно кожного запитання отримане рішення. Рішення кожного присяжного мало складатися із ствердного \"так\", або від\'ємного \"ні\" стосовно кожного окремого запитання. Окрім того, до цієї відповіді потрібно було додавати слово, що характеризувало її сутність. Наприклад, на запитання: чи здійснився злочин? винуватий чи невинуватий підсудний? чи з умислом він діяв? – ствердні відповіді слід було формулювати так: \"так, здійснився\"; \"так, винуватий\"; \"так, з умислом\". За умови наявності різних думок з того чи іншого запитання, рішення приймалося більшістю голосів. Якщо ж голоси розділялися порівну, то приймалася думка на користь підсудного. Старшина присяжних приєднуватися до думки стосовно поблажливого ставлення для підсудного, якщо шестеро присяжних проголосувало за це – \"підсудний, за обставинами справи, заслуговує на поблажливе ставлення\" [4, с.272].