ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Державно-правовий розвиток Канади в XVII – 60-х роках ХІХ ст.

Не менш цінною є монографія радянського історика В.О. Тішкова, присвячена таким ключовим питанням історичного розвитку цієї країни в період англійського колоніального панування, як: передумови, головні етапи, рушійні сили, форми і характер канадського визвольного руху, розкриття природи франкоканадського національного питання. На підставі використаних архівних та інших джерел автор показав особливості збройного повстання 1837-1838 рр. у Нижній і Верхній Канаді.

В історіографії Канади вагоме місце відводиться місії лорда Дарема і його \"Доповіді про стан справ у Британській Північній Америці. 1839\". В історико-правовій літературі відомі різні оцінки цього документа. Оскільки після повернення до Англії і оголошення своєї доповіді лорд Дарем помер, тому його звіт розглядався як передсмертний заповіт. Англоканадські історики переважно розглядають його як геніальне творіння, яке є \"трикутним каменем сучасної Британської Співдружності Націй\" [77] або як \"одну з небагатьох подій світової історії, про яку можна сказати, що це початок чогось нового під сонцем\" [78].

Щодо франкоканадських дослідників, то вони критикують цей документ. Так Л. Бержерон вважає, що перша рекомендація створити союз обох Канад презентувала \"вирішення\" франкоканадської проблеми. Таке політичне об\'єднання Верхньої і Нижньої Канади передбачало створення однієї великої провінції з єдиною асамблеєю, одним губернатором і однією виконавчою владою, франкоканадці мали бути меншістю, а тому, природно, повинні були асимілюватися. Друга рекомендація передбачала надати виборній асамблеї контроль над бюджетом і владу над виконавчою владою й самим губернатором. Перша повинна була задовольнити торі Верхньої і Нижньої Канади, які вже не бажали непокоїтися з приводу франкоканадського націоналізму і сепаратизму, а друга – реформістів Верхньої Канади, які передбачали зосередити в своїх руках увесь адміністративний контроль над колонією. Щодо патріотів, справжніх франкоканадців, то ці рекомендації були смертельним попередженням. Дарем був імперіалістом, расистом і лібералом. Його імпералізм виявився в тому, що висловлені ним пропозиції служили інтересам метрополії: позбутися франкоканадців і надати англійським колоністам право брати участь у процесі зміцнення зв\'язків з імперією; його расизм полягав у тому, що він наголошував на необхідності асимілювати франкоканадців; а лібералом він був тому, що виступав за відповідальний уряд лише англійських колоністів [43].

В.О. Тішков у своїй статті, вважаючи цю доповідь важливим джерелом з історії Канади періоду англійського колоніального панування, піддав гострій критиці його головні положення з погляду економічного фактора та врахування ролі широких народних мас [79].

Простежити хід боротьби між різними політичними угрупованнями наприкінці 40-х років ХІХ ст., яка зумовила не лише виникнення першого відповідального перед парламентом канадського уряду, а й заклала основи майбутньої двопартійної політичної системи цієї північноамериканської країни, можна в працях канадських істориків І. Макінніса [33], К. Макнаутта [80], Дж. Мойра і Р. Сандерса [30] й ін. Свій внесок у дослідження цього процесу внесли біографічні твори Дж. Кеілісса [81], Д. Крейгтона [82; 83; 84], Дж. Поупа [85], П. Рода [86], О. Скелтона [87], В. Янга [88], присвячені висвітленню діяльності Дж. Брауна, Дж.А. Макдональда, Ж.-Е. Картьє, А.Т. Голта.

Цікавим і остаточно недослідженим є період створення канадської конфедерації в 1864-1867 рр. Якщо більш-менш детальні відомості про конференції 1864 р. в м.Шарлоттауні і м.Квебеку можна почерпнути з праць як канадських істориків [30, с.251-267; 33, с.279-285], так і вчених-правників [89], то про конференцію у Лондоні, яка відбулася у Вестмінстерському палаці в 1866 р. знаходимо лише уривчасті відомості у дослідженні Д. Крейгтона [82].

Не висвітленим у вітчизняній історико-правовій науці є питання про те, чому \"батьки конфедерації\" обрали саме федерацію як єдино прийнятну форму майбутнього канадського союзу. На підставі фрагментарних даних праць В.Ш. Агамогланова [60, с.35-36], Н.Ю. Козлової [90], С.Б. Райерсона [91]і Р. Ван Луна і М.С. Віттінгтона [92] ми зробили спробу відповісти на це питання [93].

Важливу роль для правильної оцінки тенденцій історичного розвитку канадської держави відіграло поступове поглиблення аналізу процесів, що відбувалися у межах канадської федерації. Введення в науковий обіг фактичного й аналітичного матеріалу дало змогу ширше трактувати правову природу та еволюцію федеративної держави в Канаді. Цими проблемами, крім канадських авторів, займаються і російські дослідники. Серед них виділяються В.С. Ажаєва [94],К.Ю. Барановський [95], А.А. Мелкумов [96], Т.М. Тімашова [97], В.Є. Шило [98; 99].

В історико-правовій науці висловлюються різні оцінки Акта про Британську Північну Америку 1867 р., який став першим писаним документом канадської конституції, а також тривають нескінченні дебати з приводу його юридичної природи. Чи є цей Акт 1867 р., згідно з договірною теорією результатом певного договору між провінціями, виробленого в ході переговорів на міжпровінційних конференціях у Шарлоттауні, Квебеку і Лондоні? Чи не був він якимось урочистим пактом між франкомовною і англомовною \"культурними\" групами? А може, це звичайний законодавчий акт імперського парламенту або договір-закон, який створив новий соціальний і політичний інститут у Північній Америці [91, с.312-314]? А укладачі збірника конституцій головних зарубіжних країн наголошують, що в Акті про Британську Північну Америку 1867 р. \"були досить суттєві прогалини, щоб його можна було охарактеризувати як повноцінну конституцію\" [100, с.309].