ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Характеристика меморіалу П. Орлика "вивід прав України" та його загальне значення для розвитку української політико-правової думки почат

У тексті Меморіалу ми також бачимо намагання П. Орлика залучити європейські країни до політичної підтримки України у її боротьбі за незалежність: \"Міжнародне право вимагає допомагати в крайніх випадках пригніченим громадянам; тим слушніше, справедливіше і в більшій згоді з обов\'язком християнства й навіть гуманності причинитися до відбудування держав, пригнічених тому лише, що повірили в союз\". Тут необхідно зауважити, що у XVII – XVIII ст. міжнародне право допускало \"інтервенцію\", і тільки після Віденського конгресу 1815 р. \"право невтручання\" стає постулатом міжнародного права.

Особливе місце у Меморіалі посідає блок, присвячений доведенню П. Орликом політичного аргументу, згідно з яким визнання європейськими державами самостійності України не є порушенням Карловицького договору і не приведе до дестабілізації політики у Європі. Нагадаємо, що Карловицьким договором (26.01.1699 р.) було закінчено війну між Туреччиною з одного боку, Польщею, Цісарем, Московщиною і Венецією – з іншого. Польща тоді знову дістала втрачені раніше Поділля й Правобережжя. В 1712 р. на Правобережжі стояли московські війська, союзники Августа. Орлик на підставі свого договору з Туреччиною жадав для себе Правобережжя і тому Москва вказувала європейським дипломатам, що Орликові домагання порушують Карловицький трактат і зачіпають також інтереси Цісаря і Венеції, словом, загрожують рівновазі Європи. Проти цього аргументу й виступає \"Вивід прав України\".

Отож з метою спростувати таку точку зору він писав: \"Україна була колись польською провінцією, коли зважимо, що від 1649 р. до наших днів її визнала як князівство ціла Європа і навіть сам Цісар. В ім\'я якого принципу релігії і побожности Московський Двір, визволивши козаків з-під так мовити польської опіки, накинув їм – як показав це досвід – ярмо безконечно жорстокіше ніж те, яке невірні накидають завойованим народам? В кінці, коли, як то дехто твердить – хоч таке твердження зовсім фальшиве,– що Його Царське Величество придбав від поляків якесь право на Україну, то це право не може бути нічим іншим, як правом опіки, бо поляки ніколи не мали іншого, тож і не могли передати більших прав, ніж самі мали... Ось чому Й. Ц. В, не має жодної підстави відбирати у України її вольності та привілеї. Отже, з цього зовсім законно й природно виходить, що Карловицького трактату ні в чому не порушиться, коли оголоситься Україну вільною, якою вона була колись, з тими границями й межами, які мала вона перед тим, як була підступом поневолена [3, с.47].

Фактично таке обґрунтування дало підставу П. Орлику зробити закономірний висновок про те, що \"Московський Двір належить уважати за узурпатора України і що є причина покладатися на зрозуміння права природного й людського тими, що читатимуть це писання, що вони переконаються в безперечнім праві Станів України обрати Пилипа Орлика за свого гетьмана...\" При цьому гетьман наголосив, що визнання його за гетьмана України є співзвучним інтересам усіх європейських держав бо їхній власний інтерес зобов\'язує їх \"не санкціонувати і не давати спричиняти небезпечних для себе ж самих наслідків від узурпації, що її якась сильніша держава могла би вчинити над слабшою під єдиною прикривкою вигоди\".

Отже, з оцінки Меморіалу П. Орлика можна зробити висновок, що він є яскравою пам\'яткою з історії української політико-правової думки. \"Вивід прав України\" належить до правової та політичної спадщини української еміграції першої половини XVIII ст. і є внутрішньо цілісним ідейним феноменом, що виник на основі переосмислення політичної та правової практики, атакож відповідних концепцій, висловлених у попередній період. Його поява була зумовлена як особливими обставинами зовнішнього характеру, так і еволюцією політичних та правових відносин у Війську Запорозькому.

Характеристика \"Виводу прав України\" стає відтак суттєвим доповненням до глибшого та об\'єктивнішого розуміння нової концепції української державності на початку XVIII ст., у якій новими елементами стали реалізація українського державотворення у вигляді автономії у складі певної держави зміжнародною гарантією правових основ такого статусу, перехід до внутрішнього конституційного регулювання та вироблення правових норм щодо територіального устрою автономії.

Незважаючи на те, що ця концепція не була реалізована через внутрішню непідготовленість українського суспільства та низку зовнішньополітичних чинників, вона викликає значний інтерес у дослідженнях історії держави та права України, як найвище досягнення української політичної та правової думки кінця XVII – початку XVIII ст.

Таким чином, висунення ідеалу незалежної Української держави було головним політико-правовим досягненням конституційних актів П. Орлика і свідчило про формування державницької ідеології, яка утверджувала ідею боротьби українців за незалежність.

Вивчення досвіду українського конституціоналізму і боротьби за українську державність, набутого з конституційних актів П. Орлика, породжує певні історичні паралелі і аналогії, і, отже, деякою мірою може сприяти вирішенню сучасних завдань розбудови України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної і правової держави.

Література

  1. Кресін О.В. Політико-правова спадщина української політичної еміграції першої половини XVIII ст. – К., 2001. – 196 с.

  2. Оглоблін О. Гетьман Іван Мазепа та його доба. – Нью-Йорк; Київ; Львів; Париж; Торонто, 2001. – 168 с.

  3. Вивід прав України / За ред. М.П. Парцел. – Львів: Слово. 1991.

  4. Українське державотворення. Словник-довідник. / За ред. О. Мироненка. – К., 1997. – 349 с.

  5. Горський В.С. Історія Української філософії: Курс лекцій. – К., 1997. – 121 с.

  6. Єфремова Н.В. Розвиток конституційного законодавства а Україні (1917-1920). Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. – Одеса, 2002. – 189 с.

  7. Шарль-Луи Монтескье. О духе законов. – М.: Мысль, 1999. – 672с.

  8. Жан-Жак Руссо Об общественном договоре. – С.Пб.: Изд-во Д.Е.Жуковского, 1907. – 247с.