ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Польський кримінально-процесуальний кодекс 1928 р. та його характеристика

У другій половині 1930-х років слідство стало більш оперативним. В окрузі львівської апеляції ситуація виглядала так: якщо у IV кварталі 1935 р. кількість завершених слідств протягом трьох місяців становила 65,8%, до шести місяців − 24,6%, до одного року − 8%, понад рік − 1,6%, то за І квартал 1936 р. відповідно − 75%, 16,7, 69, 7%; за ІІ квартал − 76%, 17,7, 4,5, 1%; за ІІІ квартал − 76%, 19, 3,4, 0,7% [11, оп.1, спр. 359, арк. 1, 3, 5, 7, 9, 11, 13]. Отже, значна кількість слідств була завершена протягом трьох місяців.

Однак завжди слідство проводилося належно. Так у IV кварталі 1935 р. із 226 завершених слідств у самбірському окрузі 16 було повернуто на повторне дослідження; із 165 завершених слідств станіславівського округу було повернуто − 17; із 304 у львівському окрузі повернуто 26. У ІІ кварталі 1936 р. в самбірському окрузі на повторне дослідження повернули 12 слідств, у станіславівському − 18, у львівському − 23 [11, оп.1, спр. 359, арк. 7, 9].

Суттєвих помилок припускалися судді, передусім судів першої інстанції у підготовці справи на початковому етапі процесу, а саме: не опрацьовували належно докази, не намагалися виділити потрібні – найважливіші з них, робили ставку на помилкові, не вибудовували органічної цілості справи, а відтак ускладнювався останній етап процесу. Отже, безвідповідальне приготування фактичного матеріалу, відсутність його критичної оцінки призводило до того, що суди першої інстанції, отримавши хаотичний матеріал, спрямовували справу в суди І інстанції на доопрацювання [12, оп.26, спр. 76, арк. 10−13; спр. 274, арк. 1−46]. Така практика значно сповільнювала процес і спричиняла скупчення справ.

Не повною мірою суди використовували так званий спрощений процес, запроваджений законом 21 жовтня 1919 р. на землях колишньої австрійської території щодо злочинів та правопорушень, яким загрожувало до одного року ув\'язнення – штраф [6]. Справи розглядалися одноособово, спрощеними були підготовчий процес, основний розгляд справи та апеляційні засоби. Такий процес робив судочинство менш затратним та прискорював розгляд дрібних справ. Міністр юстиції висловив нарікання щодо недостатнього запровадження спрощеного процесу при розгляді кримінальних справ у львівському апеляційному окрузі. У 1922 р. в окрузі колегіально винесено вироків щодо 25908 осіб, одноособово − 16679 осіб. А в деяких повітових судах, зокрема Калуші, спрощений процес взагалі не застосовували. Це значно переобтяжувало суддів львівського окружного суду, оскільки у 1925 р. до цього суду надійшло 3000 таких справ, які підлягали спрощеному процесу, а розглядали їх тільки 6 суддів [11, оп.1, спр. 35, арк. 18, 26]. В окрузі самбірського окружного суду у спрощеному процесі розглядалися справи тільки в дрогобицькому повітовому суді, хоча у 1923−1925 рр. такі справи становили 1/3 загальної кількості справ. До того ж прокурор самбірського окружного суду висловлював сумніви щодо такого процесу, оскільки вважав, що неможливо передбачити, чи є справа \"дрібною і меншої ваги\", а значна кількість дрогобицько-бориславських справ є складними і на кожну таку справу потрібно не менше як 5 свідків [11, оп.1, спр. 35, арк. 28−29]. Отже, недовіра до спрощеного процесу та його недостатнє застосування в практиці суддів не сприяли прискоренню здійснення правосуддя.

Не завжди польські суди під час розгляду кримінальних справ дотримувалися найважливіших засад кримінального процесу. Однією з них була засада відкритості судових засідань, яка діяла в інтересах обвинуваченого і водночас була своєрідним контролем з боку громадськості за правосуддям. Згодом ця засада зазнала і законодавчого обмеження. Кримінальний процесуальний кодекс передбачав проведення судових засідань при \"зачинених дверях\" у трьох випадках: якщо відкритість судового засідання могла б образити добрі звичаї; спричинити заворушення; не відповідала державній безпеці. Вже у цьому законі були закладені підвалини, що давали можливість судам зловживати та порушувати цю засаду. Найбільший привід для цього давала третя причина, а саме – поняття \"безпеки держави\" як нестійке і невизначене. В ньому не були чітко визначені показники допустимості, коли можна було б відхилити цю засаду. Квітнева конституція 1935 р. відмовилась від принципу відкритих судових засідань у кримінальних і цивільних справах. Отже, громадськість була позбавлена можливості ознайомитися з тим, що становило найбільшу небезпеку для суспільства. Це породжувало хворобливі домисли та підривало віру суспільства в об\'єктивність суддів та їхню незалежність [17, с.128−130]. У декреті президента про вдосконалення судового процесу у 1938 р. засада відкритості була ще більш обмежена. Відтепер судові засідання відбувались при \"зачинених дверях\" у всіх випадках, які могли викликати громадські заворушення.

Зростання кількості апеляцій та касацій на рішення судів у більш складних справах призвело до великої навали кримінальних справ у Найвищому суді та тривало їх вирішення. У 1930 р. кількість апеляційних справ в апеляційних судах порівняно з попереднім роком збільшилась з 9,5 тис. до 11 тис. [11, оп.1, спр. 101, арк. 5]. Оскільки не було фінансових можливостей збільшення кількості суддів в цьому суді, то розпорядженням Президента 1938 р. про вдосконалення судового процесу були значно обмежені можливості їх складання. Зокрема, змінені терміни складання апеляцій і касацій з 3 до 7 днів з моменту оголошення вироку, щоб зменшити кількість необдуманих, складених \"наосліп\" протестів. Для касацій на вироки судів другої інстанції в справах про правопорушення і скарбових справ остаточною інстанцією був окружний суд, а на вироки окружних судів як першої інстанції касація допускалася тільки в скарбових та податкових злочинах, в яких покарання тяжче ніж 3 тис. злотих. Отже, проблему прискорення кримінального процесу вирішували шляхом обмеження апеляцій і касацій [15, с.30−32].

Найповніше уявлення про діяльність польських судів дають матеріали перевірок, так звані \"wizytacji\", які систематично проводили вищі судові органи щодо нижчих.

За даними такої перевірки апеляційного суду в Кракові у 1936 р. встановлено, що в цілому кримінальний відділ працював ефективно, з дотриманням термінів розгляду справ. Навіть при значному збільшенні надходження кримінальних справ суд витримував результативність: у 1938 р. до суду надійшло 4901 справа, вирішено − 4765. Однак заборгованість у вирішенні справ в наступні роки не зменшувалася: у 1937 р. невирішених справ було 518, у 1938 р. − 654 [14, syg. 50; syg. 68].

Роботу стрийського окружного суду на підставі перевірки у 1936 р. було оцінено позитивно. Водночас звернуто увагу на деякі недоліки: неправильне тлумачення суддями положень процесуального кодексу, недостатнє обґрунтування вироків, багаторазові відкладання розгляду справ тощо [12, оп.26, спр. 269, арк. 7−8].

Значні недоліки виявлені в роботі кримінального відділу окружного суду в Кельцах під час перевірки його у 1935 р., де виявлена чимала заборгованість невирішених справ. Причинами такого стану були: забарлива організація роботи відділу, недостатня кількість суддів, відсутність співпраці суддів з секретаріатом, недоліки в роботі секретаріату, розгляд справ відбувався з порушенням положень кримінального процесуального кодексу [14, syg. 50].