ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Польський кримінально-процесуальний кодекс 1928 р. та його характеристика

Отже, на відміну від попередньо діючих у Польщі кодексів польський кримінальний процесуальний кодекс був значно осучасненим. Німецькі юристи зазначали, що польський кодекс містив \"низку цікавих цінних рішень\", які матимуть велике значення в розробці нового німецького кодексу [21, с.579]. Однак, були й критичні зауваження. Зокрема, відомий вчений-криміналіст, професор Львівського університету Ю. Макаревич вказував на 22 \"процедурних сумніви\" і вважав, що поспішна праця законодавців позначилася на якості кодифікаційної роботи [19, с.24].

До того ж чимало процесуальних гарантій обмежувались спеціальним надзвичайним процесом, норми якого були визначені окремим (поза кодексом) розпорядженням у 1928 р. Цей процес характеризувався спрощеними процесуальними формами, можливістю посилення покарань, що виходили за норми кодексу, одностанційністю, браком апеляційних засобів, негайним виконанням вироку [3]. Надзвичайний процес передбачався у випадках збільшення злочинності, яка загрожувала суспільству (вбивства, пограбування) або політичному устрою держави (у зв\'язку з чим цей процес використовували в політичних справах). Положення про надзвичайний процес діяли в Польщі майже упродовж усього міжвоєнного періоду.

У подальшому кримінальний процесуальний кодекс зазнав змін, характер яких визначався посиленням авторитарних тенденцій в польському суспільстві. Передусім зміни були зумовлені прийняттям кримінального кодексу 1932 р. Були обемежені: можливості обвинуваченого вносити докази, обсяг апеляції і касації, засада безпосередності в апеляції, скасований інститут допоміжного обвинувача, замість якого ввели скарги на скасування дізнання та слідства; розширені можливості одноособового розгляду справ в окружних судах; можливості поновлення розслідування на користь обвинуваченого [4]. У 1938 р. обмежувалось право подання касації, а в справах про правопорушення скасовувалось взагалі, підвищувалась оплата за касацію, розширювались можливості проведення засідань при зачинених дверях [5]. Ще одним суттєвим обмеженням засад кодексу було розпорядження міністра юстиції 22 грудня 1938 р. – так званий закон Грабовського (\"lex Grabowski\"), за яким умовою складання касації була її висока судова оплата (300 злотих). Якщо врахувати, що майже половина працівників розумової праці заробляли менше як 300 злотих у місяць, то це значно погіршувало становище обвинуваченого. У 1939 р. значно обмежувались права в\'язнів, зокрема, вводилася примусова неоплачувана робота [18, с.115-123]. Отже, ці доповнення і зміни значно звужували гарантії громадян в польських судах.

Однак детальнішу характеристику кримінального процесу можна дати на підставі аналізу застосування його засад та норм у судовій практиці. Ефективність кримінального судочинства значною мірою залежала від оперативності підготовчого процесу, яке становило в кримінальному процесі найважливішу фазу. Дізнання найчастіше проводила поліція на завдання прокурора або він сам. Слідство проводилося у більш важливих справах, які належали до компетенції окружних судів, а також, судів присяжних. Воно мало всебічно висвітлити справу та підтвердити докази. Проводив його слідчий суддя під наглядом прокурора, роль якого була значною. Більшість дізнань здійснювала виключно поліція, яка часто зловживала тимчасовим арештом і намагалася фізично \"вибити\" докази [23, с.57−58; 24, с.23−26]. У 1938 р., згідно з декретом про вдосконалення кримінальної процедури, з метою посилення слідства в попередньому процесі поліції надавалися рівні права з прокуратурою. А в регіонах, де поширеними були антипольські настрої, залучали до підготовчого процесу і владу. Зокрема, прокурор апеляційного суду у Львові в листі до львівського воєводи, посилаючись на збільшення в деяких ґмінах злочинів проти внутрішніх інтересів держави, вимагав, щоб до приїзду поліції на місце злочину ґмінна влада здійснювала заходи щодо збору слідів та доказів. У такий спосіб прокурор намагався посилити віру громадськості в законність і правопорядок [11, оп.1, спр. 146, арк. 9].

Упродовж міжвоєнного періоду (особливо першої половини) найхарактернішим недоліком у слідчій практиці була її повільність.

Зроблено спроби проаналізувати проблеми, що нагромадились у слідчій практиці, виявити недоліки та їхні причини. У 1932 р. прокурор окружного суду в Гродно на з\'їзді начальників слідчих відділів (проходив у м.Вільно) вказав на недоліки, які заважали ефективно проводити слідство. Зокрема, відзначено що багато зусиль витрачається на канцелярську роботу (складання великих протоколів, звітів); до слідства залучається службовці; під час дізнання головна увага приділяється зізнанням свідків (які часто змінюються) та недооцінюється збирання речових доказів. Це приводило до того, що суди часто не можуть навіть встановити, чому в справі опинився той чи інший речовий доказ і справа \"розсипається\". Нерідко поліційні службовці не знають положень кримінального процесуального кодексу; дізнання не раз переходить із \"рук в руки\" і, отже, втрачається відповідальність за його результат; слідчі відділи перевантажуються іншими видами роботи (збиранням інформації про особи, спостереженням за легальними організаціями тощо), внаслідок чого слідство ретельно не проводилось і передавалось до суду з недоліками [11, оп.1, спр. 100, арк. 55−57].

Предметом пильної уваги прокуратури залишалась ефективність слідства в політичних справах. Усі вони відбувалися, як свідчать опубліковані документи політичних процесів, з порушенням засад кримінального процесу, а саме: застосовувався механізм політичних провокацій, фальсифікації, безпідставні арешти та ув\'язнення, порушення громадянських прав. У таких справах щодо непольського населення слідство вдавалося до порушення прав громадян та норм права, застосовуючи наклепи, шпіонаж, провокації, фізичні тортури тощо. Зокрема, під час брестського процесу в запиті, який був поданий до сейму опозиційними владі послами, йшлося про порушення чинного законодавства, оскільки арешт послів відбувся без рішення суду, а знущання над послами в ув\'язненні було розцінено як приниження честі і гідності держави та польського народу. А значна кількість професорів Ягеллонського університету (більшість з них юристи) у відкритому листі визначили брестський процес як такий, що \"вніс розлад та бруд у польське життя\" [22, с.798−799, с.804, с.807].

У 1926 р. у звіті голови комісії з питань зловживань над в\'язнями, який був заслуханий в сеймі, підкреслювалося, що в комісію надійшла велика кількість скарг від політичних в\'язнів про брутальне ставлення та звірства щодо них, особливо у Львові. Прокуратура на такі скарги майже не реагувала. Преса намагалася оприлюднити матеріали про те, що відбувалося за кулісами судових засідань та викрити перед громадськістю жахливі факти нелюдського катування в\'язнів під час підготовки процесів. Польський тижневик \"Przelom\" оприлюднив \"методи\" роботи слідчих органів та прокуратури у Луцьку: \"... гвалтували жінок, били до втрати свідомості, вливали літрові банки води в ніс, калічили чоловікам статеві органи, цькували псами, виривали волосся, кололи шпильками з нафтою! Кільком в\'язням було відбито печінку, вибито зуби, кілька дістали кровотечу легенів, а деякі збожеволіли...\" Міністр внутрішніх справ Польщі Ф. Складовський заявив з трибуни сейму, що влада змушена була за знущання над ув\'язненими розігнати слідчий відділ у Луцьку [12, оп.29, спр. 6498, арк. 8].