ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Гуцульська республіка 1918-1919 рр. та її правовий статус

мету новоствореної Республіки гуцулів. Так у листівці від 10 січня 1919 р. звучали заклики: \"Хай живе один великий український народ від Тиси аж по Чорне море і гори Кавказу. Хай живе і пишеться наша велика одноцільна Українська Республіка\" [10]. Хоча, як бачимо, зміст цієї, як, зрештою, і переважної більшості листівок, здебільшого виражав бажання, а не реальні можливості, все ж прагнення закарпатців до єднання з Україною за цих складних умов можна оцінювати лише позитивно.

Водночас відразу ж після захоплення Ясіні – 8 січня 1919 р. – було оголошено про подальший збройний наступ проти угорців з метою звільнити територію Потисся аж до Сигота. Наснаги гуцулам додавала присутність на їхніх теренах кількох сотень війська Української Галицької Армії, прихід якого у Закарпаття був прискорений звісткою про наближення румунських військових частин до Марамораш – Сигота. Після кількаденної підготовки 14 січня 1919 р. війська виступили в похід. У результаті коротких сутичок вони захопили кілька населених пунктів, у тому числі й місто Рахів. Там залишився невеликий військовий загін під командуванням підхорунжого А. Перги, а основні військові сили рушили далі. Вранці 15 січня було захоплено Требушани (Ділове) і Великий Бичків й українське військо наблизилося до Мараморош – Сигота. На той час у Маромороській жупі проживало 358000 населення, з яких 23690 у самому Сиготі. За національною ознакою в Марамороській жупі проживало 47% українців (русинів), 15% угорців, 19% євреїв, решта – румуни, німці та представники інших націй. Однак у самому Сегеті проживало 46% євреїв, 28% угорців, 20% румунів та лише 6% русинів [11]. Тож шанси здобути нову гуцульську столицю були не такими й великими.

Тим часом населення жупи, переважно українці, прихильно зустріли українське військо. Зокрема, біля села Вільхового передовий відділ зустрів групу місцевих жителів на чолі з священиком, які прямували їм назустріч. До того ж значна частина місцевих жителів приєдналася до повстанців, діставши благословення священика [12].

Після звільнення В. Бичкова відразу ж почали формувати гуцульські частини, які мали вирушати у напрямі на Хуст. Після переговорів з жупаном доктором Зомборі гуцульське військо без бою увійшло в Сигіт. На вокзалі гурт студентів – українців зустрів повстанців піснею \"Ми гайдамаки\". Під звуки військової сурми на приміщенні залізничного вокзалу був піднятий жовто-блакитний український прапор – подарунок коломийської інтелігенції [13]. Із взяттям Сигота гуцульське військо визволило територію всього сучасного Рахівського району Закарпаття та українські населені пункти на лівобережжі р. Тиси (нині це територія Румунії). Угорські війська відступили в бік Тячева.

Однак ця збройна експедиція зазнала поразки. Українські війська, розташовані в Сигітській Коморі, були несподівано оточені значно численнішим румунським військом, яке обстріляло й оточило гуцулів, розквартированих у Сиготі. Спроба вступити з ними в переговори успіхом не увінчалася. Учасник цього походу С. Забачинський так згадував про цю кампанію: \"17 січня ...розпочали наступ румуни. Оскільки виразний наказ окружної команди в Коломиї забороняв у разі наступу румунів входити з ними в конфлікт і зобов\'язував увійти з ними в переговори, група не розпочала бойових дій... З румунами не можна було договоритися, і тому на наказ одного зі старшин групи поручика Воробця група почала готуватися до відвороту. Ввечері 17 січня група виїхала залізничним транспортом із Сигота. В дорозі до станції Мігеш-Комори румуни почали обстріл транспорту. Почався бій, в результаті якого потрапило в румунський полон 20 старшин та приблизно 400 стрільців... Полонені перебували 9 місяців у румунській неволі, звідти 14 жовтня 1919 р. за дозволом румунської влади переїхали на Україну 19 старшин і 320 стрільців\" [14].

Румуни усе більше заглиблювалися на територію Закарпаття. Вони, зокрема, окупували територію від Берегова до Бичкова, вступили на Гуцульщину, а 11 червня 1919 р. зайняли Ясіні та арештували членів Народної Ради, серед яких і ініціатора проголошення Гуцульської Республіки Степана Клочурака.

Гуцульська Республіка зазнала поразки. Оцінюючи її місце і роль у процесі державотворення у Закарпатті, важливо зазначити, що революційний порив українського населення на сході краю за відрив від Угорщини та возз\'єднання з Україною мав позитивне значення, став окремою ланкою в єдиному ланцюзі революційної боротьби, яка тут велася. Однак ізольована внаслідок певних об\'єктивних історичних причин від інших революційних регіонів, залишаючись практично республікою-селом, Гуцульська Республіка була приречена на неминучу загибель.

Література

  1. Химинець Ю. Мої спостереження із Закарпаття. – Нью-Йорк, 1984. – С. 21.

  2. Там же. – С. 23.

  3. Масляник О. Гуцульська республіка // За вільну Україну. – 1991. – 3 січ.

  4. Химинець Ю. Тернистий шлях до України. – Ужгород, 1998. – С. 219.

  5. Жегуці І. Слідами Гуцульської Республіки // Гуцульщина (Торонто). – 1992. – №26. –С. 17.

  6. Клочурак С. До волі // Науковий збірник МУКС. – Братислава; Пряшів; Свидник, 1967. – Т.4. – Ч.1.

  7. Зимомря Т. Всупереч правді // Карпатська Україна (Ужгород). – 1994. – 19 берез.

  8. Масляник О. Гуцульська Республіка // За вільну Україну. – 1991. – 3 січ.

  9. Ванай І. Нариси новітньої історії українців Східної Словаччини. – Пряшів, 1980. – Кн. 1. – С. 125.

  10. Вишнянський. Народний собор в Хусті // Руська Крайна. – 1919. – 29 янв.

  11. Жегуці І. Слідами Гуцульської Республіки. – С. 19.

  12. Горвай Л. Українці Мараморощини (Румунія) в 1914-1920 – х рр. // Історична школа професора Задорожного. – Ужгород, 1995. – С. 65.

  13. Кущинський А. Закарпаття в боротьбі. Спогади. – Буенос-Айрес, 1991. – С. 27.

  14. Забачинський С. Марамарош – Сигітська компанія. Як галичани займали Карпатську Україну // Стрілець (Камянець-Подільський). – 1919. – 18 лист.