ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Гуцульська республіка 1918-1919 рр. та її правовий статус

Чи не найважчою була праця у секції харчовій, бо єдиним джерелом постачання харчів була Україна, з якої в обмін на деревину отримували різні продукти, оскільки інші кордони для Гуцульської Республіки були закриті.

Рішення зборів, головним лейтмотивом яких було прагнення ясінців воз\'єднатися з Західноукраїнською Республікою, С. Клочурак з І. Климпушом передали у Станіслав, де тоді перебував уряд ЗУНР. Однак унаслідок низки причин, зокрема через те, що ЗУНР вела важку кровопролитну війну з Польщею, цю ідею реалізувати не вдалося. І все ж у Станіславі було утворене представництво Гуцульської Народної Ради, а при ньому – секцію пропаганди, метою якої було друкувати в Станіславі для розповсюдження на Закарпатті різні агітаційні матеріали. Окрім того, представники Гуцульської Народної Ради взяли участь у роботі Будапештського (10 грудня 1918 р.) та Сіготського конгресів (18 грудня 1918 р.), на яких різко виступили проти намагань \"мадяронів\" залишити Закарпаття у складі Угорщини. У Сігеті представники Гуцульської Народної Ради були обрані до Марамороської Народної Ради.

Отже, уже з самого початку Ясінська рада набувала деяких рис органу державної влади як у проведенні внутрішньої політики (організація виконавчих органів влади, постачання продуктів, організація відбудовних робіт, охорона), так і зовнішньої – зв\'язки із ЗУНР та ін.

Однак, незважаючи на лояльність нової української влади до всіх національних меншин, окремі шовіністично налаштовані лідери угорського великодержавницького курсу не сприйняли політики нової влади. Вважаючи себе панівною нацією, вони не визнавали українського руху і, щоб ліквідувати його, запросили до Ясіні угорське військо, яке квартирувало недалеко від Ясіні – у Рахові. Відтак, 22 грудня 1918 р. до Ясіні прибув загін угорського війська, який налічував 600 вояків і 20 офіцерів. Метою їхнього походу було розброїти міліцію та заарештувати всіх членів обраної Ради. Розпочався шалений терор, гостра боротьба проти всього українського, був відновлений старий адміністративний апарат. Однак про прихід цих військ ясінців попередив колишній нотар Ясіні Євген Пуза, тому члени Ради і члени Оборони заздалегідь вирішили не чинити жодного опору окупаційним військам, щоб \"своїм порядком і спокоєм приспати чутність мадярів, щоб вони не чули й не бачили, що навколо діється\" [4].

За цих умов Гуцульська Народна Рада формально саморозпустилася, а найактивніші члени \"Народної оборони\" пішли в гори, у підпілля. Однак національний дух гуцулів і прагнення жити вільно у своїй незалежній державі в складі всіх українських земель було таким великим, що викликало ще більшу протидію з боку українського населення. Тому під керівництвом Ради, що перейшла у підпілля, ясінці почали нелегально озброюватися і готуватися до збройної боротьби проти окупанта.

Відчуваючи кровну єдність із українцями Наддніпрянщини і Наддністрянщини, 2січня 1919 р. в Станіславі на засіданні Національної Ради Західної України були представники Народної Ради з Ясіні, де розповіли про політичне життя краю, накреслили правові засади творення нового державного устрою в краї. В результаті гуцульська делегація із Ясіні одержала з галицького боку символічну підтримку для реалізації плану звільнення гуцульських сіл на верхній Тисі від угорського війська, яке розміщувалося в Ясіні, у Рахові і в Бичкові та в столиці так званої Мураморошської жупи, Сиготі, на лівому боці Тиси. Тут, у Станіславі, водночас було вирішено організувати гуцульське військо з вояків усієї Мараморощини. [5].

Нова збройна сила повинна була звільнити всю Гуцульщину. Згодом Степан Клочурак згадував: \"Тому, що Україна поки-що не може прислати нам свого війська, ми попросимо український уряд дати нам тільки потрібну кількість старшин, зброї, амуніції, харчів. Ми рішили, що найбільш підходящий час для ліквідації мадярського війська в Ясіні буде Різдво і запланували піти в наступ проти мадярських окупаційних сил, поліції і жандармерії вночі з 7 на 8 січня 1919 року. Цю акцію вирішено провести і в тому випадку, коли б ми з Коломиї не одержали жодної військової допомоги. Після ліквідації мадярського війська майор Є. Пуза зобов\'язувався випрацювати для нас план стратегічних і тактичних операцій для зайняття цілої Гуцульщини. Ми усвідомили, що в цій боротьбі повинні орієнтуватися переважно на свої власні сили і ми були певні, що наш народ підтримає нас... Нам найбільше потрібно було старшин. Підстаршин і рядових вояків ми мали досить. Д-р В. Бемко нам заявив, що кожний вояк Західно-Української Армії, якого вишле Коломия до Ясіня, їде туди на свою відповідальність. Це значило, що за всі події, які стануться на території Мадярщини, відповідальність нестиме Ясінська Народна Рада, що ми не сміємо прозрадити, що нашу боротьбу проти Мадярщини підтримує військо Західної України. Д-р В. Бемко обіцяв нам поки-що незначну поміч\" [6].

Так, практично самотужки, за допомогою самих жителів Ясіні, план було реалізовано на другий день Різдвяних свят – 8 січня 1919 р. Згідно з цим планом, 86 озброєних гуцулів поділили на чотири групи. Найбільша група добровольців з 43 вояків повинна була роззброїти головну частину угорського війська. Друга група мала зайняти залізничну станцію, роззброїти вартових і не допустити з\'єднання з Раховим, де стояв угорський гарнізон. На інші дві групи покладалося завдання роззброїти жандармерію, зайняти пошту і адміністративні будинки, щоб не допустити до Рахова жодних звісток про подію в Ясині.

Завдяки рішучим діям озброєних гуцулів майже весь угорський гарнізон в Ясіні – 504 солдати і майже 20 офіцерів були взяті в полон. На допомогу повстанцям із Коломиї прибуло кілька сотень січових стрільців. На загальних зборах жителів Ясіні і навколишніх сіл, які відбулися 8 січня 1919 р., було проголошено незалежну державу – Гуцульську Республіку. Цього ж дня, 8 січня, Рада провела перше засідання, і оголосила, що бере всю владу до своїх рук й стає єдиним керівником громадського життя краю. Угорська адміністрація була повалена. Відтак можна вважати, що 8 січня 1919 року розпочався другий етап в історії Гуцульської Республіки.