ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Детермінанти правозастосувального розсуду

У разі існування прогалини у законодавстві чи праві детермінантами розсуду виступатимуть лише доктринальні висновки щодо критеріїв подібності суспільних відносин або стосовно змісту і дії загальноправових принципів. Отож, відповідно до поданої вище класифікації практично діятимуть лише фактори розсуду.

Розглядаючи питання про детермінанти правозастосувального розсуду, не можна не зупинитися й на проблемі можливості регулювання такого розсуду. На думку В.Г. Антропова, регулювання правозастосувального розсуду правом є неможливим [7, с.18]. Такий висновок він обгрунтовує постановкою так званої прагматичної проблеми меж розсуду, яка полягає у принциповій неможливості комплексного (одночасного) вирішення питань: 1) чи хочемо ми, аби добросовісний і кваліфікований суб\'єкт правозастосування мав найбільші можливості та найменші перепони в ухваленні справедливих і обгрунтованих рішень (найбільший розсуд), і 2) чи хочемо ми, щоб недобросовісний чи некваліфікований суб\'єкт правозастосування мав найменші можливості ухвалювати несправедливі чи необгрунтовані рішення (найменший розсуд)? І справді, у разі встановлення широких меж розсуду може спостерігатись зловживання з боку недобросовісного та помилки з боку некваліфікованого правозастосувального суб\'єкта; у той же час закріплення вузьких меж створить для добросовісного і кваліфікованого суб\'єкта за певних обставин неможливість ухвалити достатньо обгрунтоване й справедливе рішення. Оскільки право встановлює повноваження суб\'єктів правозастосування взагалі, не розмежовуючи їх за критерієм добросовісності чи рівнем кваліфікації, то, на думку В.Г. Антропова проблема оптимізації меж правозастосувального розсуду знімається сама по собі [7, с.18]. Поряд з тим хотілося б зауважити, що запропонована згаданим автором позиція могла би бути обгрунтованою лише у тих випадках, коли розсуд правозастосувального суб\'єкта детермінується винятково межами такого розсуду. Іншими словами, якщо закон передбачає, наприклад, лише верхню і нижню межі санкції, не вказуючи на критерії, які треба врахувати під час вибору рішення, проблема добросовісності чи рівня кваліфікації правозастосувального суб\'єкта – в інтерпретації її згаданим автором – справді могла б виникати. Однак сьогодні кількість таких ситуацій є мінімальною і не йде у жодне порівняння із числом випадків, коли розсуд достатньою мірою \"регламентований\" за допомогою різноманітних критеріїв. Окрім того, навіть за відсутності критеріїв розсуду завжди є певна практика застосування відповідної норми, рекомендації вищих інстанцій, громадська думка щодо відповідної проблематики тощо. Тобто розсуд завжди піддається певній регулятивній дії соціальних факторів, не зважати на які суб\'єкт звичайно собі не дозволяє. Більше того, ще одним аргументом на користь запропонованого нами підходу є думки того ж В.Г. Антропова щодо справляння низкою сформульованих у максимально абстрактній формі принципів регулятивного впливу на розсуд [7, с.19]. У зв\'язку з цим закономірно постає питання: чому за абстрактними положеннями (принципами розсуду) автор визнає наявність регулятивного впливу на розсуд, а за правом (юридичними нормами), яке закріплює, власне, ті ж принципи, – не визнає? На нашу думку, правозастосувальний розсуд першою чергою детермінується і регулюється правом, оскільки, визначаючи владні повноваження правозастосувального суб\'єкта, воно тим самим детермінує і сам розсуд, який фактично є окремим (специфічним) видом повноважень суб\'єкта правозастосування.

На підставі проведеного дослідження можна дійти таких висновків:

  1. детермінантами правозастосувального розсуду є а) правові норми, б) обставини конкретної справи, в) свідомість правозастосувального суб\'єкта, г) інші соціальні фактори, що ними характеризується ситуація правозастосування;

  2. детермінанти правозастосувального розсуду можна визначити як правові та неправові явища соціальної дійсності, які тією чи іншою мірою впливають на процес вибору правозастосувальним суб\'єктом одного із дозволених правом варіантів рішення;

  3. залежно від природи, функціонального призначення та ступеня обов\'язковості для правозастосувального суб\'єкта детермінанти розсуду можна класифікувати на межі, критерії та фактори.

  4. правозастосувальний розсуд завжди піддається певній регулятивній дії соціальних (у першу чергу, правових) факторів.

Проведення подальших досліджень проблеми правозастосувального розсуду поєднане із імплементацією сформульованих у їх процесі науково обгрунтованих висновків у практичну діяльність, без сумніву, сприятиме підвищенню якісного рівня правозастосування, який виражатиметься в ухваленні лише законних, справедливих, обгрунтованих та якомога доцільніших рішень.

Література

  1. Недбайло П.Е. Применение советских правовых норм. – М., 1960.

  2. Рабінович П.М. Основи загальної теорії держави та права. – К., 2001.

  3. Лазарев В.В. Социально-психологические аспекты применения права. – Казань, 1982.

  4. Див. Барак А. Судейское усмотрение. / Пер. с англ. – М.: Изд. – НОРМА, 1999; Боннер А.Т. Применение закона и судебное усмотрение // Сов. государство и право. – 1979. – №6; Папкова О.А. Пределы судейского усмотрения в гражданском процессе // Журнал российского права,. – 1998. – №2; Дубовицкий В.Н. Административное усмотрение в советском государственном управлениии // Сов. государство и право. –1980. – №9.

  5. Канцір В.С. Проблеми судового розсуду при застосуванні кримінального законодавства України. Автореф. дис.... канд. юрид. наук. – Львів, 1998.

  6. Грошевой Ю.М. Теоретические проблемы формирования убеждения судьи в советском уголовном судопроизводстве: Авторефер. дис.... канд. юрид. наук. – Харьков, 1976.

  7. Антропов В.Г. Правоприменительное усмотрение: понятие и формирование (логико-семантический аспект). Авторефер. дис.... канд.юрид.наук. – Волгоград, 1995.