ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Детермінанти правозастосувального розсуду

Крім власне обставин справи, у якій ухвалюється рішення, правозастосувальний суб\'єкт не може не взяти до уваги й інші реалії конкретної ситуації, в умовах якої він функціонує. Врахування обставин такої ситуації дає можливість забезпечити якомога доцільніше застосування правових норм. З цього приводу слушно зауважував П.О. Недбайло: \"...доцільність у застосуванні і виконанні правових норм є такою їх реалізацією, за якої не лише досягається мета закону, яка полягає у відомих матеріальних та соціально-культурних результатах, але ця мета досягається якнайповніше у конкретно-історичних визначених умовах часу й місця\" [1, с.199]. Отже, урахування поряд з обставинами справи й інших фактичних реалій ситуації правозастосування дає підставу ухвалити – у межах закону – найбільш соціально-оптимальне (справедливе з соціального погляду) рішення.

Відтак, детермінантами правозастосувального розсуду є: а) правові норми, б) обставини конкретної справи, в) свідомість правозастосувального суб\'єкта, г) інші соціальні фактори, що ними характеризується ситуація правозастосування. Враховуючи викладене, детермінанти правозастосувального розсуду можна визначити як правові та неправові явища соціальної дійсності, які тією чи іншою мірою впливають на процес вибору правозастосувальним суб\'єктом одного із дозволених правом варіантів рішення. Зовнішньою формою виразу впливу таких детермінант на правозастосувальне рішення є його мотивація (обгрунтування), в якій компетентний суб\'єкт викладає свої міркування щодо причин і мотивів, що спонукали його до прийняття саме такого, а не іншого рішення.

Щодо питання класифікації детермінант правозастосувального розсуду, а також з\'ясування їхнього змісту, то в юридичній літературі воно вирішується неоднозначно.

Деякі вчені вважають, що правові норми впливають на правозастосувальний розсуд лише шляхом закріплення у своєму змісті меж такого розсуду. Межі розсуду визначаються ними як будь-які (правові чи неправові) правила, принципи, що їх зобов\'язаний дотримуватися орган, який здійснює правозастосування [4, с.28].

Інші ж науковці розрізняють поняття меж розсуду та його критеріїв. Межі розсуду визначаються ними як правові положення, що лімітують можливість вибору правозастосувального суб\'єкта, а критерії – як ті вимоги чи засади, які змістовно зумовлюють вибір конкретного правозастосувального рішення [5, с.8].

Наведені позиції не є достатньо чіткими, формалізованими. Окрім того, на нашу думку, небеззаперечним є підхід, який передбачає об\'єднання у категорії меж і критеріїв розсуду явищ як правового, так і не правового характеру, оскільки \"неправові\" явища, з огляду на їхню природу, не є формально обов\'язковими до врахування, а отже, можуть і не \"обмежувати\" обсяг розсуду за відсутності у правозастосувального суб\'єкта зацікавлення зважати на них.

З огляду на викладені міркування пропонуємо таку класифікацію детермінант правозастосувального розсуду.

Ті детермінанти, які закріплені правом, є формально обов\'язковими для правозастосувального суб\'єкта і визначають обсяг його розсуду, вважатимемо його межами. Іншими словами, межі розсуду є, звичайно, чіткими, жорстко встановленими рамками вибору, вийти поза які правозастосувальний суб\'єкт не має права.

Ті ж детермінанти розсуду, які передбачені нормами права, є формально обов\'язковими і підлягають урахуванню суб\'єктом правозастосування при здійсненні ним вибору оптимального рішення у рамках обсягу розсуду, слід вважати його критеріями. Отже, критерії розсуду \"спонукають\" правозастосувального суб\'єкта до ухвалення одного з варіантів рішення, окреслених межами розсуду.

Детермінанти розсуду, що не закріплені у правових нормах, а отже, не є обов\'язковими, однак впливають на процес ухвалення \"углядового\" рішення, вважаємо факторами розсуду. Хоча такі фактори й не є формально обов\'язковими до врахування суб\'єктом правозастосування, однак їх належне врахування, звичайно, є певною гарантією нескасування наглядовими інстанціями такого рішення.

Окремою детермінантою розсуду, яка не входить до жодного із наведених вище видів, є правосвідомість суб\'єкта правозастосування. Її значення у процесі формування переконання суб\'єкта правозастосування, а отже, і вплив на вибір одного із дозволених варіантів правозастосувального рішення є беззаперечним [6, с.5]. Адже правосвідомість є тим середовищем, в якому правозастосувальний суб\'єкт здійснює багатоаспектну оцінку порівняльного значення кожного із критеріїв чи факторів розсуду.

Окремим видом детермінант правозастосувального розсуду є, як відзначалось, фактичні обставини справи, в якій ухвалюється рішення. У більшості випадків реалізації розсуду конкретні обставини справи враховуються правозастосувальним суб\'єктом з огляду на вказівку правової норми про обов\'язковість такого врахування. У такій ситуації вказані обставини детермінують розсуд опосередковано, через \"дію\" його критеріїв. Подібним є характер впливу обставин справи на зміст ухвалюваного рішення за умови існування узагальнень судової та іншої правової практики, оскільки вони, конкретизуючи зміст правових приписів, звичайно містять перелік тих обставин справи, на які варто звернути увагу під час ухвалення рішення.

Важливо зауважити, що одночасне існування відразу усіх видів детермінант розсуду при застосуванні конкретної правової норми чи її частини не є обов\'язковим. Наявними можуть бути, скажімо, лише критерії розсуду і його фактори, або ж тільки його фактори. Так, відповідно до ст.205 Цивільного кодексу України, якщо належна до сплати неустойка надмірно велика порівняно із збитками кредитора, суд вправі її зменшити. При цьому слід брати до уваги: ступінь виконання зобов\'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов\'язанні, і не тільки майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Наведена норма не містить меж розсуду, оскільки не вказує, наскільки ж суд може зменшити розмір неустойки; поряд з тим вона вказує на ті критерії, врахування яких є обов\'язковою передумовою ухвалення рішення щодо конкретного розміру зменшеної неустойки.

Запропонована класифікація детермінант правозастосувального розсуду та визначення кожного із видів таких детермінант стосується розсуду, який виникає в разі відносної визначеності змісту правової норми, що застосовується. У випадку ж існування розсуду, підставою якого є прогалина у законодавстві, вести мову про таку ж систему детермінант навряд чи можна. Така теза випливає із того, що в останньому випадку йдеться не про безпосереднє застосування конкретної правової норми, а про вибір однієї з кількох норм (принципів, загальних засад права). Зрозуміло, що за таких обставин не можна говорити про існування меж чи критеріїв розсуду, які закріплені в конкретній правовій нормі, оскільки її взагалі не існує (винятки з цієї тези становлять ті галузі права, які містять спеціальні норми, присвячені регламентуванню процесу правозастосувального подолання прогалин у законодавстві, чи усунення колізій. У чинному законодвстві України подібну норму знаходимо, наприклад, у ч.3 ст.11 Цивільно-процесуального кодексу України).