ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Інститути речового права у римському приватному праві

Автори Цивільного кодексу України права на чужі речі називають \"речовими правами на чуже майно\" і відносять до них: право володіння, право користування (сервітут), право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Суттю прав на чужі речі є здійснення обмеженого панування над річчю, яке є власністю іншої особи. Будучи речовими правами, права на чужі речі абсолютні і надають їх суб\'єктам безпосереднє, хоч і обмежене, панування над річчю.

Захист речових прав у Римі мав абсолютний характер, тобто від кожного, хто б не посягав на об\'єкт власності. Власник речі – суб\'єкт речового права, тісно пов\'язаний з річчю, міг витребувати річ з чужого незаконного володіння, вимагати усунення перешкод, які заважають йому нормально здійснювати право власності. Віндикаційний позов – найпоширеніший спосіб захисту права власності, сформульований у проекті Цивільного кодексу України як \"право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним\" (ст.389). Відтак суть позову полягає у вимозі власника, який не є володільцем, до незаконного володільця про повернення майна в натурі. У цьому випадку також бачимо протиставлення факту і права.

Однак переважно володілець і є власником. Тому в римському праві існувала презумпція, що володілець має право на річ. Якщо ж право фактичного володільця оспорював власник, то він міг використати судовий захист, поставивши питання про право на річ.

Отже, римська система речових прав включає право володіння як фактичний стан; право власності як абсолютне і невідчужуване право на річ; права на чужі речі, які, з одного боку, є обмеженням права власності, а з іншого – обмеженими правами на чужі речі.

Важливим моментом у римському вченні про речові права є протиставлення власності і володіння, тобто, відповідно, права і факту, ідеї і реальності, ідеального і фактичного панування над річчю.

Протиставляючи володіння і право власності, римське право забезпечувало правовий захист володіння незалежно від спорів про право власності на майно. Отже, і спосіб захисту підкреслює відмінний від власності характер і значення володіння.

Право власності – основний інститут, який визначав і завжди визначатиме характер та зміст цивільного законодавства. Було би спрощенням зводити визначення права власності до переліку окремих повноважень, оскільки право власності – повне, виключне, неподільне, абсолютне – так само, як поняття суверенітету, через його поділ втрачає свій зміст.

Сучасне цивільне законодавство має в своїй основі досягнення римської цивільно-правової науки, висновки та узагальнення римських юристів, зокрема з приводу правового регулювання майнових відносин.

В українському праві здійснено рецепцію римського розуміння права власності як прямого, повного, виключного, абсолютного, єдиного, правового панування особи над річчю; запозичено римський поділ речей, елементи речового права, види прав на чужі речі. Здійснена кодифікація є свідченням пріоритетності приватноправових інтересів, що своєю чергою виступає передумовою подальшого поступального розвитку суспільства і держави.

Література

  1. Гуляев О.М. Права вещные // Академічна юридична думка / Укладачі: І.Б. Усенко, Т.І. Бондарук; за заг. ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: ІнЮре, 1998.

  2. Зайков А.В. Конструкция собственности в римском праве и проблема расщепления собственности // Вестник ГУ. – Серия: Право. – 2000. – №1(2). – С. 33-42.

  3. Підопригора О.А. Захист володіння за римським приватним правом // Право України. – 1999. – №7. – С.28-35.

  4. Гонгало Р.Ф. Суперфіцій у Римському праві та його рецепція у сучасному цивільному праві України: Автореф. дис. канд. юрид. наук: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. – К., 2000.

  5. Гутьєва В. Інститут емфітевзису в пам\'ятках римського приватного права // Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць. – Одеса: Юрид. літ., 2002. – Вип.13. – С. 127-135.

  6. Маракулин А.Ю. Становление и развитие сервитутного права в России // Вестник ГУ. – Серия: Право. – 2000. – №1(2). – С.43-49.

  7. Новицкий И.Б. Основы римского гражданского права. – М.: Юрид. лит., 1972.

  8. Домашенко М.В., Рубаник В.С. Власність і право власності: Нариси з історії, філософії, теорії і практики регулювання відносин власності в Україні. – Харків: Факт, 2002.

  9. Летяев В.А. Рецепция римского права в России ХІХ начала ХХ в. (историко-правовой аспект): Автореф. дис. д-ра. юрид. наук. – Саратов, 2001.

  10. Французский гражданский кодекс 1804 г. / Пер. с фр. И.С. Перетерского. – М., 1941.

  11. Харитонов Є.О. Рецепція римського приватного права (Теоретичні та історико-правові аспекти). – Одеса, 1997.

  12. Цивільний кодекс України // Офіційний вісник України. 2003. №11 (28.03.2003). Ст.461.

  13. Бартошек М. Римское право (понятие, термины, определения) / Пер. с чешск. – М.: Юрид. лит., 1989. – 448 с. (С.251-252).

  14. Панова-Стрюк Н.В. Питання права власності в цивільному кодексі Франції 1804 року // Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць. – Вип.11. – Одеса: Юрид. літ., 2001. – С.114-116.

  15. Харитонов Є.О. Римське право (Інституції). – Харків: Одіссей, 2000.

  16. Kurylowicz M., Wilinski A. Rzymskie prawo prywatne: Zarys wykladu. – Zakamycze, 2000. – 346 s.

1 Згідно із класифікацією проф. Є.О. Харитонова. Детальніше див.: Харитонов Є.О. Римське право (Інституції). – Харків: Одіссей, 2000. – С.119.

 Федущак-Паславська Г., 2003

2 Іноді знаходимо іншу структуру римської системи речового права: 1) право володіння, право власності, права на чужі речі; 2) права на своє майно, права на чужі речі. У сучасній цивілістиці структура частково запозичена з римського права.

3 Від слова possessio, яким позначалося володіння.