ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Самоврядування у місті Жовкві за магдебурзьким правом (до 400-річчя з дня надання)

В окремих випадках власник, до якого звертались з апеляцією, міг передати справу на розгляд іншим судам. Так у 1620 р. Я. Злотник убив свого сусіда Г.

Бандурку. Міський суд виніс йому смертний вирок. Після апеляції до власника Я. Даниловича справа була передана до Львівського війтівсько-лавничого суду. Суд рішив стягнути з винного 100 злотих на користь сім\'ї вбитого і 44 злотих – місту.

Крім того, Я. Злотник мав відбути покуту у білій сорочці з \"колом і ланцюгом і оголосити тричі перед будинком, на ратуші та цвинтарі\": \"Забив невинну людину, ближнього свого, згрішив перед Богом і людьми. Григорію, пробач\". Обвинувачений мав залишити завдаток міській раді у сумі 100 злотих [7, с.26]. Власник міста міг також замінити смертний вирок м\'якшим покаранням. Так за крадіжку коней, відповідно до норм магдебурзького права, було засуджено П. Уличанина до смертної кари, якому М. Радзивіл замінив вирок на \"10 років у кайданах при тачковій роботі у замку\" [3, с.30].

Існували також тілесні покарання. За дрібну крадіжку дівчина Настя отримала 30 канчуків [5, с.18]. За образу честі і гідності винні особи купували порох або свічки до церкви. Значну кількість покарань становили грошові покарання. Доходи від судових оплат йшли на потреби радників, лавників та війта.

Щодо населення міста, то основну кількість мешканців становили українці та поляки. Тут проживали також євреї і вірмени. За рішенням С. Жолкевського, українці у своїх правах були зрівняні з поляками. У 1612 р. їм було дозволено збудувати у межах міста православну церкву, а також обирати одного лавника та одного радника до складу органів міського самоврядування. Ці рішення не завжди виконувалися і це неодноразово приводило до конфліктів між міською владою та українською громадою. У 1634 р. декілька українців було засуджено до 50 гривень штрафу за невиконання рішень органів влади [11, с.181]. У 1726 р. К. Собеський звернувся до міської ради з листом \"щоб міщани грецької релігії вибрані на війтівські і радницькі уряди ...ніякої ні від кого не мали перешкоди .... І мають користуватись рівним правом\" [6, с.40].

Українці входили до складу п\'яти братств. Перше разом із школою було утворене у 1613 році при православній церкві Різдва Христового. Братства мали власний статут, за основу якого був взятий статут львівського братства [12, с.400]. У різні роки війтами – українцями були В. Петренович у 1727, 1731, 1736, 1739 рр., В. Семйокович у 1711, 1721, 1724 рр. [6, с.41].

Євреї проживали в місті на одній вулиці і обирали власний орган самоврядування – кагал. Склад кагалу затверджувала міська рада. Найвищою посадовою особою кагалу був парнас, або його ще називали єврейським бургомістром. Парнас виконував свої повноваження протягом одного місяця. Рахмітри стежили за чистотою на єврейській вулиці і вирішували дрібні конфлікти. Податки з євреїв збирали цензори [5, с.20].

Із 1619 р. євреям було заборонено самостійно поселятись у місті без дозволу власника. У місті могли проживати євреї, які щорічно вносили на потреби міста 50 гривень та сплачували усі податки.

Єврейська громада мала власний суд, що вирішував дрібні правові спори. Міська рада контролювала діяльність кагалу та єврейської громади. Так за вбивство незаконнонародженої дитини на основі рішення війтівсько – лавничого суду дівчина Ханя отримала 100 батогів, а батько дитини заплатив \"30 гривень на замок, 6 гривень міській раді та 100 гривень матері дитини\" [4, с.20]. У 1680р. у місті проживало 183 християнські і 88 єврейських сімей. У 1691 р. Ян Собеський дозволив братам Леві заснувати єврейську друкарню. Жителі міста ремісники і купці були об\'єднані у професійні цехи. Керували цехами майстри, один з яких був українцем, а інший поляком. У окремих випадках кілька цехів об\'єднувалися в один. Так 1632 р. були об\'єднані цехи бондарів, столярів, склярів, а у 1641 р. – ковалів, пушкарів, мечників і слюсарів [4, с.21].

Соціально-економічний стан міста значно погіршився у XVIII ст., що було спричинено анархією, яка існувала в Речі Посполитій та розміщення у місті військових гарнізонів шведських, російських, німецьких військ і загонів конфедератів, на потреби яких йшли значні кошти. У 1772 р. Жовкву, як і всю Галичину, зайняли австрійські війська. У 1784 р. дзвін на міській ратуші востаннє повідомив жителів міста про вибори бургомістра, війта, радників і лавників. Після цього у місті було скасоване магдебурзьке право та запроваджено австрійське законодавство.

Відтак місто Жовква було приватновласницьким містом і у різні роки ним володіли родини польських магнатів Жолкевських, Даниловичів, Собеських та Радзивилів. Власники міста Жовкви посідали високе становище в органах влади тогочасної Речі Посполитої, що сприяло його розвитку. Магдебурзьким правом у повному обсязі володіли лише католики, а права українського і єврейського населення обмежувались.

Органи місцевого самоврядування незважаючи на право міста на власне самоврядування, згідно з магдебурзьким правом, перебували під контролем власників міста або їхніх представників.

Література

  1. Baracz S. Pamiatki miasta Zolkwi. – Lwow, 1877.

  2. Sochaniewicz S. Wojtowstwa i soltywstwa pod wzgledem prawnym i ekonomicznym w ziemi Lwowskiey. – Lwow, 1921.

  3. Крип\'якевич І. Богдан Хмельницький. – Київ, 1954.

  4. Schneider A. Starozytnosci miasta Zolkwi. – Lwow, 1867.

  5. Жовківщина. – Львів, 1994. Т. І.

  6. Крип\'якевич І. З історії міста Жовкви. – Львів, 1937.

  7. Львівська наукова бібліотека імені В. Стефаника: Відділ рукописів. – Спр.392. – Арк.18.

  8. Niedzwiedzki M. Z przesrzlosci Zolkwi. – Lwow, 1908.

  9. Центральний державний історичний архів у місті Львові. – Ф.168. – Спр.1. – Оп.48. – Арк.28.

  10. Львівська наукова бібліотека імені В. Стефаника: Відділ рукописів. – Спр.4392. – Арк.237.

  11. Horn M. Walka klasowa I konflikty spoleczne w miastach Rusi Czerwoney w latach 1600-1647. – Wroclaw, 1972.

  12. История городов и сел Украинской ССР. Львовская область. – Киев, 1978.

1 Термін локація у польській літературі вживався у випадку заснування нового міста або переведення існуючого села у статус міста.

 Кобилецький М., 2003

2 Ціпаки – міська поліція.