ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Самоврядування у місті Жовкві за магдебурзьким правом (до 400-річчя з дня надання)

Після того, як місто втратило привілеї, Ян Собецький, який одночасно був власником міста та польським королем, видав у 1693 р. новий привілей на магдебурзьке право. У ньому зазначалось, що місту Жовкві підтверджується магдебурзьке право, \"щоб всі справи, суди, чинші, торгівля і купецтво для загального добра і без шкоди для людей\" [1, с.130].

Цей привілей, на відміну від попереднього, чіткіше визначав повноваження та функції окремих органів місцевого самоврядування. Зокрема, він встановлював, що судочинство має здійснюватись на основі \"божого благословення та справедливості\" [1, с.130]. Поточні справи розглядав бургомістр та радники, а кримінальні справи – війт та лавники. Апеляцію на рішення міських судів розглядав замковий суд. Усі жителі міста зобов\'язувались шанувати і поважати суд. Судочинство і управління містом мало здійснюватись винятково за магдебурзьким правом та Саксонським зерцалом. Без змін залишився встановлений порядок виборів радників, лавників та ін. Війт і бургомістр призначались власником із урахуванням думки жителів міста. Трьох радників та сім лавників мешканці міста обирали на вільних виборах, де враховувався їхній життєвий досвід, кваліфікація та порядність. З них один радник та один лавник мали бути українцями. Керівники міста зобов\'язувались зберігати міські таємниці. Правопорядок на території міста забезпечували вісім ціпаків2 та двоє міських слуг. Один міський слуга допомагав війту, а інший – бургомістру. На утримання ціпаків і міських слуг з усіх жителів міста, \"як християн, так і євреїв\" стягувався спеціальний податок [1, с.132]. Ціпаки контролювали також правопорядок у нічний час. Вони забороняли продавати спиртні напої, грати на музичних інструментах та припиняли бійки і гуляння. Щоквартально жителі міста на заклик бургомістра мали з\'являтися із зброєю на міських мурах. У випадку нападу ворога вони зобов\'язувались невідкладно займати свої місця на стінах і баштах замку.

Доходи міста становили міські податки та збори, орендна плата з міських будівель і промислів, прибутки з ярмарків та торгів. Жителі міста, які проживали біля замку сплачували щорічно з кожного будинку один злотий і п\'ять грошей, з інших будинків – по 18 грошей. Євреї, що проживали на єврейській вулиці, сплачували один злотий та 5 грошей, а з будинків, що стояли у середині цієї вулиці – по 18 грошей. Жителі Львівського та Краківського передмість сплачували по 18 грошей, а з будинків у середині передмість – по 13 грошей. Особи, які орендували у міської влади лазні, сплачували по 2 злотих. Значну частину доходів міста становило виробництво та продаж спиртних напоїв. Так за ввезення до міста \"угорських та заморських вин\" за кожну бочку сплачували 3 злотих, а за їх продаж у місті – 6 злотих [1, с.133]. За виробництво пива сплачувалось 3 злотих і 10 грошей. У 1609 році в оренду було здано міську пивоварню з річною оплатою 42 злотих, з них 37 злотих йшли в державну скарбницю, 1 злотий йшов у користь міських контролерів, а 4 злотих – радникам. Без згоди міських контролерів жодна особа не могла виробляти та продавати пиво, горілку та вино.

За виробництво та продаж неякісного хліба застосовувався штраф у розмірі 50 гривень.

На потреби міста йшли збори від рибних та м\'ясних магазинів і яток, які знаходились біля міських мурів. Король Я. Собеський зменшив кількість ярмарків до трьох, а інший власник, М. Радзивіл, у 1742 р. – до двох. Ярмарки тривали протягом шести тижнів і прибутки від них становили основну частину доходів міста.

Усі жителі міста також сплачували чоповий, подимний та інші загальнодержавні й міські податки і збори. У 1718 р. – на потреби російських військ, що перебували у місті, було сплачено 1624 злотих, на утримання польських військ – 1474 злотих, а з урахуванням інших витрат видатки міста становили 5 752 злотих [6, с.25]. У 1760 р. доходи міста зменшились до 2684 злотих. Кошти міського бюджету йшли на ремонт брам, доріг, мостів та на виплату зарплати працівникам органів місцевого самоврядування. У 1757 р. 500 злотих було витрачено на ремонт міських брам, а на заробітну плату двом пахолкам – 500 злотих, коминяру – 65 злотих, писарю – 80 злотих, кату – 38 злотих, трубачу – 200 злотих та ін. [9]. Частина коштів міського бюджету сплачувалась власникам на їхні особисті потреби. Так у 1614 р. сину С. Жолкевському місто купило йому золотий кубок за 60 злотих [5, с.24]. Для підготовки весілля А. Собеської у 1652 р. був встановлений спеціальний податок: власники будинків, що стояли на ринковій площі, від 20 до 40 грош, з інших будинків – від 8 до 20 грошей [9].

Король міг зменшити суму загальнодержавних податків або звільнити жителів міста від їх сплати. Зокрема, у 1691 р. Я. Собеський звільнив жителів міста від сплати чопового і подимного податку на 8 років у зв\'язку з великою пожежею.

Правильність збору податків контролювала колегія \"12 мужів\" та по 2 особи від кожного ремісницького цеху і 2 представники від єврейської громади [1, с.135]. Особи, які збирали податки, складали спеціальну присягу і за свою роботу звітували перед міською радою. Для бідних верств населення при сплаті податків передбачались пільги.

Як уже згадувалось, судові функції належали війту і лавникам. Апеляційним судом на рішення війтівсько-лавничих судів була міська рада, засідання якої відбувалося двічі на тиждень. Після цього з апеляцією можна було звертатися до замкового суду. Судочинство відбувалося у окремому залі, де висів \"образ Страшного суду\" [5, с.18]. Незначні справи війт розглядав одноособово в присутності писаря, який вів протокол судового розгляду. Здебільшого засідання суду відбувалося у випадку виникнення потреби, і цей суд називався \"гайонний потрібний\" суд (Indiсia necessonnia). Суд, який розглядав правові спори між жителями міста і гостями, називався \"гайонним гостинним судом\". Про початок розгляду кримінальних справ повідомляв дзвін на міській ратуші. Міські війтівсько-лавничі суди застосовували різноманітні покарання у тому числі виносили смертні вироки, які виконував кат. На початках ката запрошували зі Львова та виплачували йому відповідні кошти. З середини ХVІІ ст.у місті був власний кат, який щорічно отримував 38 злотих. Смертні вироки затверджувались власником або його представником. Так у 1609 р. було страчено розбійників – синів Стельмаха Щенського. У 1630 р. за \"содомський гріх\" спалено М. Семкова. Покарання відбувалися на Краківському передмісті. Під час виконання смертних вироків кат відрубував голову злочинця, а його тіло четвертував і розвішував на палях. У 1610 р. за крадіжку коня було страчено через повішення В. Мельця. За вбивство єврея М. Любовича було арештовано євреїв Я. Буновича та І. Пасамоніка. Після допитів із застосуванням тортур суд виніс обом смертний вирок [1, с.173]. Найважливіші справи розглядав спільний суд за участю міських лавників, війта та представників від власника. Так у 1629 р. православний священик І. Кохоновський вбив замкового службовця і цю справу розглядав міський війтівсько-лавничий суд, у засіданні якого взяли участь перемишльський православний єпископ та представники від жовківського старости. Після того як І. Кохоновського позбавили церковного сану, суд виніс йому смертний вирок [1, с.55].