ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Нантський едикт 1598 року – перша спроба правового захисту релігійної свободи у Франції

Король Генріх ІV, підписуючи едикт, найперше турбувався про державну єдність. Тому державна єдність, за едиктом, була відокремлена від релігійної. \"Разом із цим почався процес секуляризації... держава та віросповідання більше не були синонімами\", – зауважує історик Філіп Жутар [2, с.148]. Хоча католицька церква зберегла серйозний вплив і деяку владу, проте влада держави значно посилилася. Суддею при вирішенні усяких конфліктів тепер мав стати монарх. Релігійні проблеми вирішувалися державними діячами або юристами, а це означало, що держава запанувала над релігією. Едикт мав велике значення щодо зміни політики європейських держав стосовно правового становища різних віросповідних груп.

Призначений бути \"довічним і нескасованим\", у 1685 р. Нантський едикт був,однак, скасований Фонтенблозьким едиктом. Французький філософ Вольтер згодом назвав цей факт \"однією з найбільших трагедій Франції\". У короткий строк це призвело до втечі близько 200 тис. гугенотів в інші країни, що мало для Франції негативні далекосяжні наслідки.

Постає запитання – чому було скасовано Нантський едикт, який обстоював релігійну терпимість?

Відзначимо, що хоча Нантський едикт офіційно діяв майже дев\'яносто років, він втратив реальну силу ще до часу його ліквідації 1685 р., оскільки він не мав твердого соціального підгрунтя. Вже з самого початку едикт не зміг ліквідувати \"холодної війни\" між католицьким кліром і \"R. P. R.\" – так званою реформованою релігією [5, с.301]. Гарячі політично-релігійні суперечки між протестантами й католиками точилися від 1598 р., коли набув чинності Нантський едикт, до 1630 р., тобто нетерпимість мала чимало проявів. У 1621 р. між католиками і протестантами знову почалася війна. Після її закінчення французький уряд намагався повернути протестантів до католицької церкви серією репресивних заходів. Таке цькування посилилося за Людовіка XIV, \"короля-сонця\". Його політика гонінь проти протестантів призвела до скасування Нантського едикту. Одним із таких заходів протестанти поступово були позбавлені громадянських прав.

Між 1657 і 1685 роками проти гугенотів було видано близько 300 постанов, до багатьох з яких доклав своїх рук клір. Ці постанови торкалися майже всіх аспектів їхнього життя. Приміром, дуже багато професій, скажімо, пов\'язаних з медициною, правом і навіть акушерством, були заборонені для гугенотів. Стосовно акушерства, історик Чарлз Рід писав: \"Як можна було довіряти своє життя єретикові, котрий ставив за мету зруйнувати існуючий лад?\" [3, с.237].

Утиски гугенотів ще більше посилились в 1677 р. Кожного гугенота, якого впіймали на тому, що він намагався навернути на свою віру католика, штрафували на 1000 ліврів. Використовувалися державні фонди, щоб навернути гугенотів. У 1675 р. католицький клір дав королю Людовику XIV 4,5 млн. ліврів, указуючи: \"Тепер ваша величність повинна виявляти вдячність і використовувати свою владу для повного викорінення єресі\". За три роки ця стратегія \"купівлі\" протестантів призвела приблизно до 10 000 навернень на католицизм. З 1663 р. навернення на протестантизм, навпаки, стало злочином. Також були встановлені обмеження щодо місця проживання гугенотів. Прикладом крайніх заходів є й те, що діти з семирічного віку могли ставати католиками всупереч волі своїх батьків. Протестантські батьки були зобов\'язані оплачувати освіту своїх дітей, яку надавали єзуїти або інші католицькі наставники.

Про яку ж свободу віросповідання могла в такій ситуації йти мова? Адже справжня релігійна свобода могла існувати лише тоді, коли держава однаково ставилась би до всіх релігійних груп, які поважають закон і підкоряються йому. Якщо ж держава сама безпідставно вирішує, яку з релігійних груп не слід вважати релігією, і в такий спосіб позбавляє її пільг, які уряд надає іншим релігіям, то справа стосується вже іншого.

Ще однією зброєю для придушення гугенотів було таємне Товариство Святого символу (\"Compagnie du Saint-Sacrement\") [4, с.307]. Ця католицька організація, за словами історика Жанін Гаррісон, являла собою \"величезну мережу\" по цілій Франції. Вона проникла в найвищі сфери суспільства і їй не бракувало ані фінансів, ані секретної інформації. Гаррісон пояснює, що ця служба використовувала різноманітну тактику: \"Щоб ослаблювати протестантську громаду, Товариство вдавалося до будь-яких заходів – від тиску до переслідувань, від підтасовок до прилюдного осуду\". Попри це, більшість гугенотів у період гонінь залишалися у Франції. Історик Гаррісон зауважує: \"Важко зрозуміти, чому, у міру поступового посилення ворожості до протестантів, вони масово не покидали Королівство\" [4, с.309]. А втім, зрештою, вони таки були змушені втікати в пошуках свободи.

Німвегенський мир (1678) і Регенсбурзьке перемир\'я (1684) урятували короля Людовіка XIV від зовнішньої війни з Голландією та її коаліцією. В Англії в лютому 1685 р. королем став католик Яків II. Людовік XIV міг скористатися з цієї сприятливої ситуації, оскільки з\'явилася надія на припинення ворожнечі з Англією. До того ж декілька років раніше у Франції було видано Чотири церковні артикули, які обмежували папську владу у Франції, тому папа Інокентій XI \"вважав Французьку Церкву мало не розкольницькою\" [6, с.48]. У результаті, скасовуючи Нантський едикт, Людовік XIV міг врятувати свою репутацію і відновити нормальні стосунки з папою. Тому політика короля щодо протестантів стала відверто негативною.

Проти гугенотських поселень було кинуто військо. У будинках гугенотів, щоб тероризувати господарів, на постій розміщували солдатів. Їм дозволялося брутально й жорстоко поводитися із сім\'ями, й нищити їхню власність. Коли господарі зрікалися протестантської віри, солдати покидали їхні оселі. Таким, зокрема, способом у 1681 р. здійснювалося \"навернення\" в Пуату, області на заході Франції, де було багато гугенотів. В результаті за кілька місяців там було навернено від 30 000 до 35 000 осіб. До таких самих методів вдавались у 1685 р. і на інших територіях проживання гугенотів. За кілька місяців було здобуто від 300 000 до 400 000 зречень. За словами історика Жака Кеняра, успіх такої системи \"зробив скасування (толерантного Нантського едикту -автори) невідворотним, бо тепер воно здавалося обгрунтованим\" [2, с.341].

Отже, у 1685 р. Людовік XIV скасував Нантський едикт, підписавши Фонтенблозький. Через люте переслідування, яке стало підгрунтям для такого скасування, гугеноти опинились ще в гіршому становищі, ніж перед Нантським едиктом.

Відтак декотрі гугеноти стали сповідувати свою віру таємно. Вони організували \"пустельну церкву\", тобто розпочали підпільне поклоніння, бо місця їхніх зібрань були знищені, а богослужіння заборонене. Віруючі регулярно проводили такі зібрання, хоча їх могли засудити на смерть за законом, який набув чинності в липні 1686 р.. Щоправда, деякі гугеноти зреклися своєї віри під тиском обставин. Такі навернені тільки зовнішньо сповідували католицизм, вважаючи, що з часом можна буде повернутися до своєї віри.

Уряд намагався затверджувати навернення. Аби отримати роботу, новонавернені отримували посвідчення про те, що вони є католиками, підписане парафіяльним священником, який вів записи про відвідуваність церкви. Якщо діти були не хрещені й не виховувалися як католики, їх могли відібрати від батьків. Школи повинні були сприяти католицькому вихованню. Видавалися католицькі релігійні праці для \"людей Книги (Біблії)\", як називали протестантів. Уряд надрукував понад мільйон таких книжок і розіслав їх у місцевості, де навернулася значна кількість осіб. Заходи були настільки рішучими, що коли тяжко хворий відмовлявся від католицької сповіді, а потім одужував, то його кидали у в\'язницю або засилали назавжди на галери. Коли він помирав, то його тіло кидали на смітник, а майно забирали.