ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Позови → Реферат


Нововведенням був офіційний виклик в суд, можливість оскаржити рішення та введення державного мита для покриття судових витрат. Проте був обмежений принцип публічності.

3.Поняття та види позовів. Позов – це звернення до суду за захистом прав. Преторами, виходячи з принципів добра і справедливості, була розроблена ціла система позовів.

Речові та особисті позови. Якщо предметом позову є, то це речовий позов (actio in rem). Коли предметом спору є певна дія, право вимоги вчинення якої належить позивачеві, то це особистий позов (actio in personam).

Розрізнялися позови суворого права (actio stricti iuris) та позови доброї совісті (actio bonae fidei). При розгляді позову суворого права суддя керувався лише буквою Закону. При розгляді позову доброї совісті суддя з\'ясовував всі обставини справи та те, що хотіли вчинити сторони і керувався принципом справедливості і гуманності.

Позови за аналогією (actio utilis) - якщо не існувало певного виду позовів, але існували схожі то застосовувалися ці схожі позови.

Позови з фікцією (actio ficticia)- почали застосовуватися з розвитком господарського обороту, коли виникали ситуації, які не регулювалися правом, але по справедливості цей спір можна було вирішити. Тоді претор допускав фікцію. Тобто, надавав у часникам цих відносин певного статусу, за якого вже можна було вирішити спір.

Штрафні та реіперсикуторні позови (actiones rei persecutoriae) - позови про поновлення порушеного майнового права. Штрафні позови мали на меті піддати порушника покаранню у вигляді штрафу. Ці два позови могли застосовуватися одночасно, якщо випливали з одного юридичного факту. Так, потерпілий від крадіжки міг подати і позов про повернення втраченого володіння, і позов про стягнення з крадія штрафу.

4.Особливі засоби преторського захисту. Крім позовного захисту порушених прав в Стародавньому Римі існували і не позовні засоби захисту від правопорушень. Серед них розрізняються: інтердикти, стипуляції, введення у володіння і поновлення в первісний стан.

Інтердикти - це розпорядження претора, за допомогою яких він забороняв вчинювати певні дії. Інтердикти спочатку виносилися щодо конкретних осіб, які порушували чужі права, а потім стали проголошуватись як загальнообов\'язкове правило.

Стипуляція - усна обіцянка здійснити певні дії, або сплатити певну суму грошів. Така обіцянка проголошувалася претору в урочистій обстановці. Ці обіцянки були засобом забезпечення виконання вже існуючих зобов\'язань або упередження можливого настання різних негативних наслідків.

  1. Введення у володіння - здійснювалося за розпорядженням претора для забезпечення збереження певного майна або для виконання інших дій. Таке введення могло здійснюватися як на все майно так і на певну річ.

Поновлення в первісний стан (реституція). В деяких випадках внаслідок здійснення певного юридичного факту могли виникати негативні наслідки, які були невигідними або навіть шкідливими для сторін угоди. Наприклад: будинок, що був проданий, мав приховані недоліки. В такому випадку виникала необхідність щодо поновлення справедливості. Такий обов\'язок брав на себе претор. Сторона яка зазнала негативних наслідків від вчинення певної дії зверталася до претора з проханням визнати певний договір недійсним. Претор міг визнати цей договір недійсним і поновити сторони в становищі, яке існувало до укладення договору (покупець отримує назад свої гроші, а продавець товар). Таке рішення називалося поновленням в первісний стан або реституцією. Реституція застосовувалася лише в певних, окремо визначених випадках: а) неповнолітність однієї з сторін; б) обман, помилка, погроза; в) відсутність однієї з сторін.

Для застосування реституції вимагалися дві умови: наявність шкоди у потерпілого: строк застосування повинен бути не більше одного року після настання юридичного факту, який є підставою для реституції.

5.Позовна давність. Позовна давність - це строк, протягом якого особа, права якої порушено, мала право звертатися з позовом до суду. Як інститут позовна давність виникла досить пізно і класичне римське право її не знало.

Позовній давності передували законні строки. Законні строки погашали саме матеріальне право, отже і право на захист його в суді.

Основна відмінність законних строків від позовної давності полягала в тому, що:

1. Законні строки менш тривалі - один рік для спорів про рухоме і два роки в спорах про нерухоме майно. Позовна давність - ЗО років.

2. Сплив законного строку погашав не тільки можливість захисту права у суді а і саме право.

3. Законні строки не зупинялися і не переривалися, а позовна давність могла.

Строк позовної давності починав свій перебіг з моменту закінчення дії договору або з моменту порушення позадоговірного права. Якщо строк закінчення договору не встановлений, то перебіг позовного строку починався через 7 днів з вимоги кредитора. У речових спорах перебіг починається з того моменту, коли власнику стало відомо у кого знаходиться його річ.

Строк позовної давності в Стародавньому Римі міг перериватися та зупинятися. Перерва наставала у наступних випадках: підтвердження боргу, відміна позову. В зазначених випадках строк переривався і перебіг починався з початку. Час, що сплив до перерви, до уваги не приймався.

Зупинення тільки на певний проміжок часу перебігу позовної давності могло бути викликане певними обставинами, після усунення яких її строк продовжувався. Строк перерви до загального строку позовної давності не включався. Зупинення позовної давності могло мати місце у випадках: військових дій, епідемій, тощо.

Список використаної літератури:

  1. Агафонов.С.А. Римське право: навчально-методичний посібник ,для самостійного вивчення дисципліни. КНЕУ-2005р.

  2. Подопригора А.А. Основы римского гражданского права:Учеб.пособие для студентов юрид.вузов.Вентури-1994г.