ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Законодавча техніка: поняття, склад, сутність

Саме з цього визначення можна вивезти всі ознаки презумпції:

  1. це юридично-технічний спосіб, який використовується в законотворчості і в

правозастосуванні;

  1. це завжди ймовірне припущення, причому ймовірність його істинності як і відносно висока,

так і зводиться до абсолютного нуля (наприклад, знання закону);

  1. юридичні презумпції прямо чи непрямо закріплені в законі;

  2. презумпції мають відношення до наявності чи відсутності відповідних обставин, які мають правове значення і тягнуть за собою правові наслідки, тобто юридичні факти.

Єдиноможливим методом виведення презумпцій є ускладнений метод популярної індукції,

тобто метод узагальнення шляхом простого виключення. Попробуємо поділити презумпції в залежності їх закріплення в правовій нормі. Так виділяють презумпції фактичні і юридичні. Фактичні презумпції правового значення не мають, але вони можуть враховуватися при формуванні внутрішнього переконання законодавця. Правові презумпції ж закріплені в нормі права прямо чи непрямо, тому і поділяються на прямі і непрямі.

Прямі презумпції чітко і ясно формулюються в правовій нормі і не потребують додаткового тлумачення (стандартна формула: якщо має місце факт \"Х\", то припускається (рахується, визнається), що місце факт \"У\", поки не буде доведене інше). Про наявність ж непрямої презумпції можна зробити висновок лише, коли цю норму тлумачити граматично чи логічно.

Непрямі презумпції – це поділ їх на такі, які можна заперечити, і які не можуть бути заперечені. Але, останнім часом така класифікація повністю піддалась критиці. Так, як вже було відмічено, презумпції, як припущення можливі, можуть бути заперечені. Інша справа, який порядок заперечення. [38, с. 323-330]

На відміну від презумцій, дати визначення юридичної фікції значно простіше. Частіше за все під фікцією в праві розуміють такий прийом мислення, який допускається чи прямо прописаний правовою нормою і який полягає у визнанні відомого неіснуючого факта існуючим, чи, навпаки, існуючою обставиною неіснуючій (так визначив fictio juris, тобто правові фікції, ще Мейер, так і визначають його інші юристи).

Юридична фікція ще з часів римського права повністю ввійшла в правову традицію як юридично-технічний прийом. Широко вона застосовується і в нашому законодавстві. Цей метод був відомий ще древньо-римським юристам, які його і напрацювали. Як відомо, римському праву був характерний формалізм і консерватизм. В силу цього воно погано реагувало на зміни в суспільних потребах. Але на допомогу прийшла діяльність римським правозастосувальників – преторів, які в обхід тої чи іншої норми цивільного права фактично створювали своє правило, яке би відповідало запитам суспільства. Для цього вони стли застосовувати видумки. Наприклад, щоби стягнути з іноземця борг в користь римського громадянина, необхідно було формально визнати його громадянинои Риму, звідки і виникла преторська фікція.

Якщо ми відмовимося від фікцій, то прийдеться назавжди відмовитись від таких правових категорій, як юридична особа, представництво, погашення судимості тощо. Фікції використовуються у всіх без виключень галузях права. Половина норм цивільного права побудована на них! Чому вони так широко використовуються? Причина в тому, що законодавство не встигає за потребами суспільства, явищами та ще й тому, що тут діє принцип економії в законотворчій діяльності. Набагато простіше надати умовний правовий режим об\'єкту, якому це не є властиве, ніж створювати ускладнені правові конструкції, з допомогою яких регулювання буде мати громіздкий характер. [39, с. 12 ]

Ці два поняття (фікція і презумпція) так близько підходять один одному, що їх практично неможливо розрізнити. Іноді ми бачимо, що законодавець свідомо змішує ці поняття. Добре чи погано поступає законодавець, з самого початку вводячи нас в оману – важко сказати, але ці два поняття так сильно ввійшли в наше реальне життя, що без них вже і не обійтись, особливо при нормотворенні.

В законотворчій діяльності застосовуються ще свого роду аксіоми, незаперечні істини. Вони являють собою керівні начала, розкривають „дух\" права, його призначення і зміст, його цілеспрямованість на те, щоб в суспільстві торжествували справедливість і закон, виключалась навіть можливість свавілля та беззаконня. В юридичній мові аксіоми часто іменуються принципами права.

Аксіоми – це положення, які приймаються без доведення. Істинність аксіом, що перебувають в основі доведення, не засвідчується в кожному окремому випадку, тому що перевірка їхньої істинності проводилася раніше і їхня істинність підтверджується багатовіковою практикою людини. [40, с. 3]

Правові аксіоми повинні містити знання про:

  1. правові стимули – правові спонукання до законослухняної поведінки, які створюють умови

для задоволення власних інтересів суб\'єкта (наприклад, пільга, право на власність та ін.);

  1. правові обмеження – правові стримування протиправної поведінки, які створюють умови для

задоволення інтересів контр-суб\'єкта, охорони і захисту суспільства (наприклад, обмеження дієздатності дітей; встановлені законом виборчі обмеження та ін.)

Завдання законотворців – здійснити добір таких аксіом, додержання яких виключало б

розузгодженість поведінки людини з законом. Завдання юридичної практики – впровадити їх у правосвідомість громадян через ефективну професійну діяльність юриста-фахівця. [41, с. 486]

Висновок.

Отже, доходимо висновку, що засоби, прийоми, правила при створенні закону, використання юридичної термінології, юридичних аксіом, фікцій мають раціональний смисл, виражають об\'єктивну правову реальність, забезпечують юридичну досконалість, вироблені практикою та виправдали себе. Лише вміння користуватися ними дозволяє утворити якісну правову норму.

Важливе значення при підготовці проектів законів є використання юридичних конструкцій, які сприяють лаконічності викладу правових норм і є показником вдосконалення сучасної юридичної думки. Використання термінології, правових понять відіграє важливу роль в правильному відображенні соціальної дійсності і виконати цю роль можна тільки при вмілому їх застосуванні. Саме в цьому полягає інтелектуальний потенціал закону і його норм. Без цих застосування певних понять, визначень, без юридичних конструкцій і певних правил неможливо би було створити текст закону, який можна було би впровадити в життя.

  1. Проблема вдосконалення юридичних конструкцій на основі методології сучасного правознавства.

Створення закону – творчий процес, який охоплює як пізнавальні, змістовні, так і

процесуальні, техніко-юридичні аспекти. Зрозуміти їх поєднання можна лише завдяки розкриттю методологічної основи законотворчості. Мова йде про сукупність теоретичних положень, методологічних принципів, загальних, спеціальних і приватних методів, які використовуються в процесі підготовки і наукової експертизи законопроектів.