ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Законодавча техніка: поняття, склад, сутність

акти чи видання діючих актів в новій редакції, з включенням переліку виключених актів;

- одноманітні атрибути правових актів (зазначення суб\'єкта, часу, місця видання, номера акта, наявність підпису, печатки);

- одноманітна рубрикація актів, поділ його на частини, заголовки (розділи, підозділи, статті);

- недоцільність дублювання нормативних положень, що прийняті вищестоячими органами в актах вищестоячих органів;

- використання назв організацій в повній відповідності з їх офіційним найменуванням;

- виправдане використання посилань на статті даного акту і на інші акти;

- відповідність закону найменувань актів.

Юридична конструкція являє собою нібито „схему\", „скелет\", на який нанизується нормативний матеріал. Законодавець, якщо так можна висловитись, думає не нормативно, а юридичними конструкціями. Вірніше, законодавець і в процесі нормотворення спочатку думає юридичними конструкціями як більш абстрактними образами побудови нормативного матеріалу, а потім вже – нормами права, які порівняно з конструкціями мають більш конкретний характер. [34, с.12-19]

При підготовці проекту закону слід виходити із базового принципу: закон по можливості має якомога більш вичерпно регулювати коло питань, віднесених до предмету регулювання, не залишаючи поза увагою суттєвих фрагментів, що можна віднести до цього кола.

Важливим елементом нормотворення є дотримання правила, що при підготовці закону, його

слід формулювати таким чином, аби не було потреби робити надто багато виключень із загальних правил регулювання, визначених в законі.

Цікавим виглядає підхід до змісту закону, одного із канадських авторів – Роберта К. Берджерона, викладених в роботі \"Листи до українських законопроектувальників\", який спробував формалізувати вимоги до якісного закону.

Здається, що з певними застереженнями, ці вимоги виглядають досить змістовними:

  1. Закон має бути упевненим та ясним. Норми закону мають бути впевненими. Громадянин чи

посадовець, що застосовують закон мають знати якої лінії поведінки вимагає закон. Ясність означає, що при застосуванні норма закону не викликає двозначності і не потребує спеціального тлумачення.

  1. Закон має бути точним. Точний текст закону, це такий текст, який є послідовним, логічним,

вказує не тільки на орієнтири, а встановлює чіткі правила та процедури для їх досягнення.

  1. Закон має бути простим та придатним для застосування. Це означає, що закон має мати

практичне значення. Застосування цього закону має відбуватись в контексті всього законодавства держави. Застосування норми цього закону не повинно суперечити нормам інших законів. Надто суворі санкції чи надто складна процедура не є запорукою для точного застосування закону, якщо він апріорі є заскладним для практичного застосування.

  1. Закон має бути справедливим. Здається, що це найбільш контраверсійна вимога, оскільки

справедливість навряд чи можна виміряти об\'єктивно юридичною формою. Проте, коли закон порушує звичаєве право, що склалося в державі, коли він суперечить моральним нормам суспільства, коли він прийнятий в інтересах окремих груп, на шкоду суспільству, цей закон навряд чи буде виконуватись всеціло і навряд чи буде довго існувати.

  1. Закон має бути конституційним. Це означає, що норми закону мають відповідати букві та

духу Конституції держави. Без цього норми закону є просто нікчемними і не підлягають виконанню.

  1. Закон має бути доступним. Доступність означає, що він має бути належним чином

опублікований, що його досить легко і недорого можна віднайти при потребі, а головне, зміст закону має бути доступним для розуміння. Текст, викладений мовою, що незрозуміла для читача, викликає розчарування і певне побоювання до застосування, адже виникає підозра щодо його неправильного застосування як наслідок можливість отримання певних стягнень.

  1. Закон має бути придатним для читання. Звичайно закон не роман, він не може читатись із

захопленням, проте він має бути написаний таким чином, аби його зміст був ясним, мова граматично грамотною, конструкції речень не громіздкими. Навіть складні норми слід намагатись виписати простими реченнями, простою мовою, коли є можливість не застосовувати вузько-спеціальних чи іншомовних слів.

Крім того, закон має бути логічним. [35, с. 8-10 ]

В загальному це правило можна сформулювати таким чином: виклад нормативного акта має бути побудований таким чином: від загального до часткового, від права до процедури, від правила до винятку, від постійного до тимчасового.

Отже, структура закону повинна забезпечувати послідовне логічне викладення нормативного матеріалу, його доступність для огляду і тим самим сприяти правильному його розумінню. Саме тому, при складанні закону вельми важливим є послідовне та логічне викладення в ньому нормативних положень. [36, с. 20, 24-25 ]

Одним із найпоширеніших прийомів законодавчої техніки є дефініція. Дефініції даються в статтях і інших структурних одиницях текстів саме законів. Менш характерними вони є для інших нормативно правових актів.

Дефініція – це коротке визначення якого-небудь поняття, яке відображає основні, якісні властивості предмета чи явища. Дефініція повинна бути побудована чітко, логічно, послідовно. Їй як правило характерні:

1. поняття, що визначається – те, що визначається;

2. предикат – те, що говориться про поняття, яке визначається;

3. родова спорідненість – якість, властива ряду споріднених предметів і явищ;

4. видова відмінність – властивість, яка характерна тільки для даного поняття.

Стосовно до законодавчого акту цей вид тексту повинен адекватно розкривати зміст того чи іншого поняття, визначати його родові (чи) видові ознаки, включати нормативні характеристики в концентрованому і узагальненому вигляді. [37, с. 88-89 ]

На мою думку, проблема використання визначень окремих понять в текстах нормативно-правових актів є дуже важливою і охоплює, окрім суто технічних правил конструювання, ще і проблему доцільності та необхідності законодавчих дефініцій, значення таких дефініцій для ефективної реалізації правових приписів, ролі нормативних дефініцій в забезпеченні реалізації принципів правової визначеності, стабільності правової системи і, одночасно, гнучкості права та інші питання.

Крім правил побудови, прийомів і засобів формування норм права відносять ще і таку категорію як використання правових аксіом і презумпцій, а також юридичних фікцій.

Що ж таке юридична презумпція?

Юридична презумпція – це свого роду припущення (з лат. мови praesumptio, саме так і перекладається), прямо чи непрямо закріплене в правовій нормі, у відповідності з яким відповідний порядок речей в області суспільних відносин визнається звичайним, нормальним і в силу цього, не вимагає доказів.