ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Законодавча техніка: поняття, склад, сутність

Культура (якщо ми її дотримується) незмінно потребує безумовного здійснення названих якостей. Тому і культура законотворчості полягає в тому, щоб будувати закони у відповідності з притаманними об\'єкту законів - людині – обов\'язковими органічними якостями і добиватися того, щоб дії законів ці органічні якості не принижували, а давали їм можливість природнім шляхом укріплюватись і розвиватись.

Важливий висновок з вищенаведеного в тому, що істинна „законотворчість\" – не абстракція, не видумка „демократичних умов\", а кінцевий результат правильної оцінки органічних якостей нормальної людини. [23, с. 4]

Важливим елементом правової культури є законодавство, як результат законотворчої роботи. Закріпляючи в законах правила поведінки і встановлюючи відповідальність за їх порушення, держава використовує законодавство в якості важливого середовища формування особистості. В її правовій культурі прийнято виділяти такі елементи, як знання права, відношення до права і готовність до правомірної поведінки. [24, с. 20]

До ознак високої законодавчої культури суспільства традиційно відносять:

  • соціальну основу законодавства, що означає відповідність змісту нормативних актів потребам

розвитку суспільства, відображення в законах досягнень правової науки, юридичної практики, традицій національного духовного менталітету;

  • техніко-юридичну досконалість законодавства, яка свідчить про відпрацювання юридичних

механізмів реалізації законів; чіткість і ясність юридичної мови, однозначність термінів, визначень, понять, які використовуються в нормативних актах; відповідність змісту і букві законів, неможливість їх довільного трактування, відсутність в законодавстві значних прогалин, дублювань, колізій з актами інших рівнів;

  • ефективність законодавства – відповідність його призначення соціальним результатам, що

досягаються. Правокультурний статус законодавства багато в чому визначається його дієвістю. Закони, які не знаходять застосування і підтримки в підсвідомості людей, в їх поведінці, якими би вони „хорошими\", „прогресивними\" не були, не можуть розглядатися як соціальна цінність. [25 с. 24]

Я погоджуюсь з тими вченими, які ототожнюють \"винайдення\" закону з появою, наприклад, колеса. Закон як інструмент організації суспільних відносин є неперевершеним і всеохоплюючим серед засобів соціального регулювання та контролю. Конструювання законів – важливе завоювання цивілізації. Рано чи пізно, але в ідеалі зріла культура неминуче породжує досконале законодавство. Воно, в свою чергу, як дитя культури, в ідеалі виявляє турботу про свою матір, стабілізуючи і примножуючи культурні завоювання. І тут належить особливо підкреслити: закони можуть, якщо вони є досконалими, формувати в тому числі і право, як одне з проявів культури. Одночасно і стабілізуються інші, обумовлені правом, юридичні цінності. В якості прикладу ціннісних завоювань культури в засобах (способах) і формах правової діяльності можна вказати на законність і правосуддя. Без них важко було би очікувати належного правопорядку. Законом створюються кінцеві цінності процедурно-процесуального порядку. Про рівень культури наглядно свідчать такі, наприклад, процеси, як парламентські процедури по прийняттю законів, порядок вирішення спорів між владами, правосуддя і тд. і тп.

Законотворчість є основою для побудови „здорового\" правового суспільства.

Відповідно до теорії систем: сім параметрів - цілісність, розвиток, традиційність, самоорганізація, гомеостаз та збуренність є достатніми, щоб система суспільства стала самодостатньою та стабільною.

Прийняття цих семи принципів у законотворчість та життя реанімує та одуховить державу. Ці принципи забезпечать виживання держави за екстремальних умов і стануть джерелом внутрішньої сили у еволюційних перетвореннях людини. А держава стане одухотвореною, і її духом стане культура. [26, c. 8]

Сьогодні демократичне правління має успіх у тих країнах, де закони держави відповідають етичним принципам і написані не для сьогоденної вигоди, не для досягнення особистого зиску

можновладців і навіть не для сьогоднішніх вимог народу, а тільки і тоді, коли закони відповідають інтересам майбутнього суспільства держави та вимогам соціальної еволюції. Сьогодні нам вбивають у голову всі переваги так званої правової держави, що має будуватися на принципах римського права. Але її відрізняє від держави, побуваної на принципах етики і культури те, що закони, які приймає правова держава, мають підтримуватися також репресивними органами – поліцією, прокуратурою, судами тощо. В той же час в етичній державі працюють не так закони, як принципи моралі, які збігаються із суспільною мораллю і підтримуються суспільною думкою. На противагу римському праву древнє руське суспільство базувалося не на забороняючих законах, а на сумлінні громадян. Згадаймо, як писав візантійський історик Прокопій Кесарійський про слов\'ян: „У слов\'ян не було держави, всі закони у них були в голові\". Адже візантійці, базуючи свої державницькі принципи на юдейській Торі з її написаними для юдеїв 613 законами, вважали, що без закону не існує і держави.

Коли закони держави опираються на мораль, на етику і культуру законотворців, суспільство процвітає, а народ благоденствує. Створюючи ж закони, які не можуть прижитися у суспільстві, які протирічать один одному і громадській системі взагалі, законодавці послаблюють свій авторитет, знижують рівень суспільної довіри. І, як наслідок, - озлобленість і відчуження народу, міжнаціональні конфлікти, зростання злочинності, розірвання господарських зв\'язків. [27, с. 11]

Висновок.

Звідси можна зробити висновок: щоб демократизувати суспільство, реформувати державу, необхідно займатися не лише законотворчою, політико-юридичною діяльністю, а й плекати громадянське суспільство – сприяти структурованості спільноти, усвідомленню й поважанню людьми власних і чужих прав, гідності й свободи, шануванню норм суспільно-політичної взаємодії.

Крім того, законотворчість у всі часи вимагала не лише великої обізнаності в справі, а й високої чесності перед людьми. Сьогодні, нажаль, стало нормою лобіювати якийсь закон на догоду власним чи клановим інтерасам і, пограбувавши в черговий раз країну за допомогою таких законів, деякі з можновладців заявляють :\"Які до нас претензії? Ми діяли за законом.\" Щоби не виникало таких ситуацій, я вважаю за необхідне на стадії підготовки проекту закону, разом із групою вчених – спеціалістів, виносити важливіші законопроекти на всенародне обговорення. Так була би вирішена проблема якості законів.