ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Законодавча техніка: поняття, склад, сутність

Це забезпечило б вдосконалення юридичних конструкцій і таким чином забезпечувало б успішну підготовку, кінцевим результатом якої стало б прийняття якісного досконалого закону.

.

  1. Шляхи вдосконалення законотворчості в Україні.

Проведена в Україні правова реформа висвітлила цілий ряд проблем, без розв\'язання яких

створення ефективної правової системи є неможливим. Перша з них – це проблема вдосконалення нормотворчої діяльності. Одним із головних завдань такого вдосконалення нормотворчої діяльності органів державної влади в Україні є вдосконалення нормопроектувальної або законодавчої техніки.

Незважаючи на тенденцію посилення демократичних процесів у суспільному життя та інтенсивного законотворення, важливим і не розв\'язаним залишається питання низької культури посадових осіб, парламентарів, урядовців, що інколи призводить до загострення правової кризи в країні.

В Україні на законодавчому рівні, нажаль, покищо немає закону, в якому б закріплювалися не тільки правила законодавчої техніки, а й вимоги, які б ставились перед законотворцем, тобто дотримання при своїй роботі основних принципів, такими принципами можуть бути, наприклад:

- принцип законності, який би забезпечував верховенство Конституції України в законотворчій діяльності;

- принцип демократизму – який би забезпечував вільну, активну і рівноправну участь громадян, висококваліфікованих спеціалістів держави в проектуванні, обговоренні проектів правових актів, врахування їх думок, пропозицій;

- принцип захисту прав і обов\'язків законних інтересів – який би проголошував найбільшою цінністю суспільства і держави людину, її права, гарантії їх реалізації. В процесі законотворчості повинні гарантуватись конституційні права громадян;

- принцип науковості – використання в законотворчій діяльності результатів наукових досліджень, наукові напрацювання необхідності врегулювання правом відповідних сфер суспільного життя. При цьому участь наукових працівників має бути правилом, а не винятком. Проведення експертизи, яка би забезпечила життєдіяльність, а не тільки існування нормативного акту.

„Забезпечити наукову обгрунтованість законопроекту, зазначає професор А.С. Піголкін, - означає створити умови для творіння юридично грамотного, коректного з точки зору сучасних вимог законодавчої техніки проекту закону, який був би до того ж „життєздатним\", тобто відповідав би суспільним потребам правового регулювання даної сфери суспільних відносин і яким мав би в собі норми, які забезпечували б механізм їх реалізації\"; [49, с. 35]

  • принцип професіоналізму – який мав би бути безпосередньо пов\'язаним із якістю підготовки

нормативного акту, який би забезпечувався ефективною і добросовісною роботою спеціалістів. Кожний етап повинен бути виконаним на дуже високому професійному рівні компетентними спеціалістами. В підготовці повинні також приймати участь високопрофесійні спеціалісти цієї сфери суспільного життя, відносини якої необхідно врегулювати;

- принцип системності – який би являв собою гармонійну узгодженість всіх норм, що складають проект нормативного акту. Системна побудова права включає встановлення оптимального співвідношення між діючими і створюваними нормативними правовими актами. В результаті

порушення принципу системності в законодавстві накопичуються закони, які містять в собі протиріччя, які вже застаріли і не діють, в результаті чого це стає вже інертною і неефективною системою. [50, с. 44-49]

Поліпшення законотворчої роботи повинно здійснюватись також у взаємозв\'язку з удосконаленням системи та форм діяльності комітетів Верховної Ради України, які фактично є сполучною ланкою між суб\'єктами права законодавчої ініціативи та сесійними засіданнями парламенту. Згідно зі своїми повноваженнями комітети українського парламенту вправі рекомендувати до прийняття чи відхилення той чи інший законопроект. Проте вони позбавлені можливості відхилити його до внесення на розгляд парламенту в зв\'язку з низьким рівнем підготовки.

Очевидним залишається і той факт, що в державному механізмі ще не відпрацьовано процес участі населення у вирішенні важливих законодавчих проблем. Розраховуючи певним зарядом соціальної інформації, суспільна думка суттєва перш за все на етапі виявлення суспільної потреби в прийнятті закону, його зміні чи відміні. Компетентно відпрацьованої, юридично кваліфікованої процедури в цьому випадку не існує. Парадоксальним є те, що висловлюючи незадоволення „елітизацією\" політики і навпаки, погоджуючись з тим, що всі люди повинні мати рівні можливості впливати на політику влади, більшість громадян, тим часом, не поспішає використати цю можливість. Демократія сприймається сьогодні населенням не в дусі здатності впливати на прийняття рішень, а як здатність брати участь у виборах.

Планування законопроектної роботи, вдосконалення і забезпечення ефективного механізму розробки і прийняття законодавчих актів за своєю суттю мають відповідати законодавству Європейського Союзу. Оскільки в найближчі 5-10 років передбачається виконання парламентом України значного обсягу робіт, практично створення нової системи законодавства і права, то ймовірно, що протягом цього часу відбуватиметься інтенсивний розвиток інфраструктури парламенту, широке залучення до законопроетних робіт органів виконавчої, судової влади, наукових установ, навчальних закладів, істотне зміцнення законодавчих основ діяльності парламенту. [51, с. 732]

В міжнародний практиці, зокрема в практиці нормопроектування законів держав-членів ЄС, а також законодавства Європейського Союзу в цілому склалися певні вимоги до підготовки законодавчих актів, які умовно можна назвати правилами нормопроектування. Державна політика політика України в сфері адаптації до законодавства ЄС має бути спрямована на забезпечення єдиних підходів до нормопроектування, обов\'язкового врахування вимог законодавства ЄС, що в свою чергу підвищить рівень вітчизняного законодавства. [52, с. 33]

Приймаючи законодавчий акт, особливу увагу, на мій погляд, слід приділяти додержанню методології прийняття закону: потребі і соціальному інтересу в такому законі; цілям, які досягатимуться з допомогою закону; достатності засобів якими запроваджується закон; визначенню конкретних адресатів закону; системі контролю за його виконанням.

Підвищення якості правових рішень, зведення до мінімуму кількості неефективних нормативних актів – постійне завдання законодавця. Будь-яка помилка тягне за собою невиправдані матеріальні витрати, порушення інтересів громадян.

У нашій державі в процесі законотворчості мають бути вироблені такі юридичні норми, які максимально відповідали б загальнолюдським принципам права. Для цього сама законотворча діяльність повинна підпорядковуватись керівним засадам – принципам гуманізму, демократизму, збереження національною самобутності та інтернаціоналізму, науковості, технікою юридичної досконалості. [53, с. 176] Доречно підкреслити у зв\'язку з цим, що деякі із законів України – „Про національні меншини\", „Про державну службу\", „Про іноземні інвестиції\" та ін. були оцінені експертами не просто як такі, що відповідають кращим стандартам, а як інноваційні для політико-правового процесу у світі в цілому. [54, с. 200] Це вже є певним досягненням в українській законотворчості.