ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Законодавча техніка: поняття, склад, сутність

Виконання цього спільного завдання має на меті попереднє вирішення наступних підпроблем.

По-перше, законотворчий орган повинен викласти зміст норми права і відповісти на наступні запитання: а) при яких реальних умовах і обставинах повинна норма діяти; б) які права і обов\'язки виникають у випадку настання подій, які вказані в гіпотезі норми; в) які засоби впливу можуть бути застосовані до порушників даної норми.

Формулюючи нормативно-правові приписи, законотворчий орган повинен бачити їх взаємозв\'язок і не допускати ситуацій, коли конкретні норми права позбавляються тих чи інших елементів. При цьому не можна вступати в протиріччя з Конституцією і основоположними принципами відповідної галузі права. Важливо також, щоби суб\'єктивні права, які проектуються, були доступними, реальними для всіх суб\'єктів права, щоби не створювалось ситуацій, коли правомочний суб\'єкт не може реалізувати свого права при наявності встановлених законом фактів чи зіштовхується зі значними труднощами.

І накінець, проектування названих завдань законотворчим органом багато в чому ускладнюється тим, що він проектує свої норми на майбутнє, на те, що конкретно-історичні умови наступлять лише внаслідок і завдяки закону, що проектується. Нестабільність законодавства, яка зараз спостерігається в Україні, якраз і свідчить про недостатнє врахування Верховною Радою історичної перспективи суспільних відносин і основних тенденцій їх розвитку. А тому, чим повніше і всесторонньо законодавець зможе передбачити майбутнє, тим ефективніше і довше буде діяти прийнятий ним закон.

Таким чином, процес творення закону являє собою творчу інтелектуальну діяльність по створенню норм права як різноманітних моделей, варіантів правового регулювання суспільних відносин. Будучи прийнятими і такими, що вступили в силу, вони змінюють світ через систему нових правовідносин. Отже, результат законотворчості дозволяє розглядати його як різновид проектно-конструкторської діяльності. Адже вміння вносити зміни в реальний світ проектування, створення нових предметів матеріального чи духовного світу – характерна риса будь-якої конструкторсько-проектної роботи.

Законотворча практика розробила і успішно застосовує досить різноманітну систему способів формулювання, виразу волі законотворця в формі нормативних приписів і відображення, фіксації цієї волі в тексті законів. В цей же час система прийомів, способів проектування законів, залишається покищо дискусійною і недостатньо дослідженою. [45, с. 33-37]

Значна частина авторів зводить зміст законодавчої техніки до тієї чи іншої сукупності правил, вимог підготовки законопроектів. Так, рекомендується всі правила законодавчої техніки розбити на три види: 1) такі, які відносяться до зовнішнього оформлення нормативних актів; 2) ті, які відносяться до змісту і структури нормативного акту; 3) правила і прийоми викладу норм права (мова нормативних актів). [46, с. 368-370]

Не заперечуючи важливості викладених правил, вимог законодавчої техніки, слід вважати, що вони не вичерпують свого багатства змісту даної юридичної дисципліни. В її склад входять і більш складні методологічні феномени – прийоми, способи проектування законів. В числі головних засобів вираження волі законодавця є: нормативна побудова, системна побудова, юридичні конструкції і галузева типізація.

Процес конструювання норм права, правових інституцій чи галузей права як і будь-який інший творчий процес, здійснюється перш за все із застосуванням всієї системи загально-наукових методів: аналізу і синтезу, порівняння, моделювання, індукції і дедукції, системного аналізу, так як інших форм інтелектуальної діяльності людство не знає.

Крім загальних методів пізнання, на стадії проектування норм права використовуються і такі методи правознавства, як методи тлумачення права і порівняльно-правовий метод. Без їх застосування неможливо би було сконструювати зв\'язки нових норм права з діючими нормами чи, як говорив Алексеєв С.С., був би неможливим процес галузевої типології, оскільки кожна норма права в повній мірі реалізує свої регулятивні функції лише в тісному взаємозв\'язку з іншими нормами права і навіть іншими галузями права. Для вияснення і встановлення зв\'язків норм, що проектуються з діючими нормами використовуються методи тлумачення права і метод порівняльного правознавства.

Іншою є система прийомів, способів, які застосовуються на стадії підготовки текста закону, які мали би закріпити результати проектування норм права, правових інститутів у вигляді загальнообов\'язкових нормативно-правових приписів. Оскільки елементи норми права, як правило розміщуються в різних частинах закону, то одним із основних завдань даної стадії проектуваня є:

забезпечити послідовне і системне розміщення норм права в тексті закону таким чином, щоб уникнути повторювань, протиріч, інших фактів їх несумісності.

Успішна реалізація цього завдання забезпечується з допомогою розвинутої системи спеціальних прийомів, способів, які можна можна поділити на три групи:

  • прийоми, способи поділу тексту нормативного акту на структурні одиниці – частини, розділи,

статті, пункти і абзаци;

  • прийоми виділення зв\'язків між нормативними приписами закону (відсилання, примітки,

додатки);

- прийоми закріплення зв\'язків між нормами права, що проектуються і діючими нормами. В цих цілях краще використовувавати відсилочні і бланкетні приписи, а також приписи, які вносять зміни чи доповнення.

Друге завдання, яке вирішується на стадії підготовки тексту закону, зводиться до забезпечення ясності і точності нормативно-правових приписів. В цих цілях законотворці повинні перш за все правильно використовувати правила мови, на якій ведеться підготовка законопроекту, а також вміло застосовувати логічні прийоми, способи оперування поняттями, термінами і визначеннями. Тому для законодавця важливим компонентом методології законотворчості виступають норми і вимоги сучасної української мови, всіх її розділів: лексики, фонетики, орфографії і граматики. [47, с. 40-41] Як справедливо відмічено вченими, „тексти діючих нормативних актів повинні бути лінгвістичним взірцем мови та стилю. Кінцевий відпрацьований і прийнятий нормативний акт не повинен викликати до себе критичного відношення з мовної точки зору\". [48, с. 35]

В цей же час, як показують дослідження, проведені українськими правознавцями, використання правил української мови в законопроектній роботі має свою специфіку.

Висновок.

Таким чином, методологічні основи законотворчої діяльності полягають в досить всебічних наукових знаннях: загальна теорія права, галузеві юридичні науки, логіка, лінгвістика, а також загальні та інші методи (аналіз, синтез, моделювання, порівняння, методи тлумачення права та ін.).

Особливим і важливим компонентом методологічних основ законотворчості є законодавча техніка як самостійна юридична наука, яка має сприяти тому, щоб наші законотворці володіли усією системою способів, прийомів, правильно і творчо їх вміли застосовувати.