ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Сторони договору фінансового лізингу

Стосовно участі банків у відносинах фінансового лізингу варто враховувати положення ст.48 Закону України \"Про банки і банківську діяльність\", відповідно до якої банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше 25 відсотків капіталу банку. Це обмеження не поширюється на: І) приміщення, яке забезпечує технологічне здійснення банківських функцій: 2) майно, яке перейшло банку у власність на підставі реалізації прав заставодержателя відповідно до умов договору застави: 3) майно набуте з метою запобігання збиткам, за умови, що таке майно має бути відчужено банком протягом одного року з моменту набуття права власності на нього. Наведлена норма творює певні обмеження у здійсненні банками операцій фінансового лізингу стосовно об\'єктів нерухомого майна, оскільки останнє протягом строку лізингу є власністю банку як лізингодавця.

2) Інші юридичні особи, які не мають статусу фінансових установ. Виходячи із сутності фінансового лізингу та вриховуючи зміст Закону України \"Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг\", ст.6 якого зазначає що фінансові послуги надаються суб\'єктам підприємницької діяльності на підставі договору, лізингодавцем може виступати лише юридична особа суб\'єкт підприємницької діяльності. З-поміж юридичних осіб приватного права це можуть бути, зокрема, підприємницькі тонариства (ст.84 ЦК). серед юридичних осіб публічного права - державні комерційні підприємства (ст.74 ГК), комунальні комерційні підприємства (ст.78 ГК).

Водночас, потрібно враховувати, шо розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг і України від 22січня 2004р. №21 затверджено Положення про надання послуг з фінансового лізингу юридичними особами-суб\'єктами господарювання, які та своїм правовим статусом не є фінансовими установами. Згідно із п.2.1 вказаного Положення юридична особа має можливість надавати послугу фінансового лізингу, якщо у предметі діяльності, визначеному установчими (засновницькими) документами, передбачене здійснення діяльності з надання послуг фінансового лізингу, а також за наявності:

1) внутрішніх правил з налання послуги з фінансового лізингу, затверджених уповноваженим органом юридичної особи, згідно з установчими документами;

2) кваліфікованих працівників, які безпосередньо здійснюють діяльність з фінансового лізингу (укладання.супроводження та виконання відповідних договорів), які мають вищу освіту за фінансовим, економічним або юридичним напрямами, та не мають непогашеної або незнятої судимості за корисливі злочини;

3) довідки про взяття на облік юридичної особи, виданої Держфінпослут. Порядок одержання такої довідки визначений у розділі 3 Положення;

4) керівників (засновників), які не мають непогашеної або незнятої судимості за корисливі почини.

Загалом, законодавство України не передбачає для юридичних осіб, які здійснюють лізингову діяльність, особливих вимог, шо стосуються, зокрема. їх організаційно-правової форми, форми власності, мінімального розміру статутного капіталу (фонду), мінімальної кількості учасників (засновників) тощо. Також в Україні не передбачено ліцензування лізингової діяльності. Так. ст.9 Закону України \"Про ліцензування певних видів господарської діяльності\" від 1 червня 2000 р.де вміщено перелік видів господарськоїдіяльності, які підлягають ліцензуванню, не передбачає лізингової діяльності. Обов\'язковість ліцензування фінансового лізингу не знаходить закріплення і в ст.4 Закону України \"Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг\".

Другою стороною у договорі фінансового лізингу є лізингоодержувач. Лізннгоодержувачем визнається фізична чи юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізннголавия. На відміну від попередньої редакції закону у новій його редакції можливість бути лізингоодержувачем не ставиться у залежність від наявності в юридичної чи фізичної особи статусу суб\'єкта підприємницької діяльності. Тобто лізингоодержувачами за Законом України \"Про фінансовий лізинг\" може бути досить широке коло учасників цивільних правовідносин - юридичні особи, в т.ч. непідприємницькі товариства, установи, бюджетні установи, а також фізичні особи, незалежно від того, чи зареєстровані вони як суб\'єкти підприємницької діяльності. Зокрема, така новела відкриває можливості для розвитку поширеного за кордоном фінансового лізингу автомобілів за участю лізингоодержувачів - фізичних осіб, які не є підприємцями. На відносини фінансового лізингу за участю лізингоодержувача-фізичної особи, що укладає договір фінансового лізингу для задоволення особистих побутових потреб, поширюватиметься дія Закон України \"Про захист прав споживачів\" у його редакції від 15 грудня 1993 р.;та інших норми тивно-правових актів у сфері захисту прав споживачів. З іншого боку, зазначена новела робить можливим виступати у ролі лізингоодержувачів юридичних осіб, які не є суб\'єктами підприємницької діяльності, чого не допускала попередня редакція закону. Тому, наприклад, держиний ВНЗ, що належить до бюджетннх установ, може укласти договір фінансового лізингу, за яким одержати в користування комп\'ютери тощо.

Підсумовуючи сказане вище, можна визначній такі осноані тенденції законодавчого визначення сторін договору фінансового лізингу:

по-перше, обмеження кола потенційних лізингодавців лише юридичними особами. Причому

віднесення фінансового лізингу до фінансових послуг і поширення на ці відносини законодавства в сфері регулювання регулювання фінансових послуг обумовлює те, що, в основному, лізингодавцями на сьогоднішній день стають фінансові установи - лізингові компанії і банки. Що стосуєтьсяюри нічних осіб, які засвоїм правовим статусом не є фінансовими установами, то можливість здійснення ними операцій фінансової о лізингу обмежена низкою умов публічно-правового характеру, що закріплені законодавством у сфері регулювання ринків фінансових послуг;

по-друге, розширення кола можливих лізингоодержувачів, якими можуть бути юридичні чи фізичні особи, незалежно від наявності в них статусу суб\'єкта підприємницької діяльності. Тобто фінансовий лізинг перестає розглядатися як договірний інститут, сфера застосування якого обмежена лише відносинами підприємництва.