ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Поняття і предмет доказування в справах про адміністративні проступки

Найбільш доцільний, на думку більшості науковців, є порядок, за яким заявник повинен представити мінімум доказів, а всі інші — збираються і досліджуються лідируючим суб\'єктом, проводом. Однак така позиція потребує певного застереження. На учасників провадження покладається обов\'язок по доведенню правомірності своєї позиції. В сучасній практиці державного управління питання права включає в себе питання доцільності певного варіанту рішення. Через це на учасників покладається обов\'язок по доведенню доцільності адміністративного рішення. До прикладу, Кабінет Міністрів України може дозволити узгоджені дії, на які Антимонопольним комітетом України не було надано дозволу, якщо учасники узгоджених дій доведуть, що позитивний ефект для суспільних інтересів переважає негативні наслідки обмеження конкуренції. По суті даний випадок є винятком із презумпції добросовісності заявника, що пропонується проектом Кодексу України про загальні адміністративні процедури.

Окремо в рамках даної групи суб\'єктів доказування виділяються особи, які також зацікавлені в результаті справи, але звільнені від обов\'язку доказування. Вони володіють тільки правом на подання доказів. До їх числа входять особи, проти яких порушене адміністративне переслідування. Наше законодавство встановлює, що ці особи можуть використовувати різні докази для свого захисту. Наприклад, правопорушник може внести до протоколу власноручне пояснення і зауваження по суті протоколу мотиви своєї відмови від його підписання, а також є право порушника давати пояснення по суті справи і заявляти про клопотання. Виступ даних осіб як суб\'єкта доказування є їхнім правом, а не обов\'язком.

Третю групу суб\'єктів доказування складають громадяни й організації, на яких обов\'язок представляти необхідні докази проводу покладається законом. У цьому випадку ні громадяни, ні організації не мають жодного інтересу в справі, по якій подають докази23.

Деякі автори ділять суб\'єктів доказування в справах про адміністративні проступки на 7 категорій: 1. юрисдикційні органи різного рівня, відповідальні за процес по справі на кожній її стадії (це судді різних ланок); 2. особи, які зацікавлені у вирішенні справи (наглядові і контролюючі органи, це – органи прокуратури, керівники органів виконавчої влади); 3. особи, які здійснюють допомогу в доказуванні по справі (сторони по справі – особи, які мають особистий інтерес у вирішенні справи, які виступають в якості потерпілого чи особи, проти якої порушена справа. Вони є учасниками, які зацікавлені в забезпечені справи відповідними доказами, в справедливому і законному вирішенні справи); 4. сторони по справі (законні представники юридичних і фізичних осіб, які захищають інтереси сторін, які мають право доказування по справі); 5. спеціальні суб\'єкти, від яких залежить офіційне підтвердження фактів і відомостей по справі, що розглядається (це: свідки, поняті, експерти, перекладачі, спеціалісти, а також представники різних громадських організацій); 6. особи і органи, які здійснюють часткову допомогу в процесі доказування по справі про адміністративний проступок, які залежать від події правопорушення і які сприяють вирішенню справи по суті (суб\'єкти, які захищають інтереси особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і потерпілого (адвокат і представник). Вони також володіють правом подання доказів та їх оцінці); 7. колегіальні органи (комісії в справах неповнолітніх, адміністративні комісії і т.д., для яких законодавець встановлює особливий порядок розгляду ними справ про адміністративні проступки) 24.

На нашу думку треба виділити також особливий суб\'єкт – органи внутрішніх справ, так як вони володіють правом не тільки порушення і розгляду справ, але і зобов\'язані сприяти іншим суб\'єктам адміністративної юрисдикції при розгляді справ про адміністративні проступки.

Отже, адміністративне доказування включає широке коло осіб, що беруть участь у даному виді пізнавальної діяльності і виконуючих при цьому відповідні функції, передбачені чинним законодавством України.

    1. Види та функції засобів доказування, їх використання та роль у процесі встановлення істини в справі

Згідно Кодексу України про адміністративні правопорушення (ст. 251) доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

У статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України ми бачимо дублювання цього визначення.

Незважаючи на наявність законодавчого визначення питання про поняття доказу теж залишається одним з найбільш суперечливих.

Орлов Ю.К. пропонує наступну класифікацію поняття доказу: 1.донаукове трактування доказу, яке полягає у визнанні доказами будь-яких фактів, явищ, подій, речей і навіть людей, які залучені до судового процесу і спроможні сприяти висвітленню обставин, що становлять предмет розгляду; 2. логічна модель доказу, згідно з якою доказами визнаються відомі факти, які знаходяться в певному зв\'язку з невідомими і можуть виступати аргументами у судженнях про невідомі факти, що підлягають встановленню; 3. концепція доказу, відповідно до якої доказами визнаються і факти і джерела, з яких ті факти отримані; 4. інформаційна модель доказу, що передбачає визнання доказом інформації та її матеріального носія як єдиного цілого; 5. синтетична концепція доказу, яка об\'єднує у понятті доказу таким, відомості про них, а також джерела цих відомостей25.

Як бачимо, за статтею 69 Кодексу адміністративного судочинства України „Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи\"26.

Тобто доказом є не факт, обставина, а фактичні дані – це інформація, за допомогою якої можна пізнати факт. За допомогою доказів відбувається пізнання фактів, що мають значення для правильного вирішення справи.

Розуміння самого доказу не знайшло одностайного розв\'язання в юридичній літературі: перші розглядають докази як єдність фактичних даних та їх процесуальних джерел, інші вважають, що слід розрізняти докази, як відомості про факти, обставини та їх процесуальні джерела27.

Особливістю доказів є те, що вони мають бути одержані у встановленому законом порядку, в іншому разі вони не будуть мати доказової сили.

Функція доказів полягає в тому, що вони забезпечують безпомилковість, незаперечність та повноту інформації. Через це до доказу висувається вимога достовірності. Так, при захисті національного товаровиробника від імпорту в Україну інформація, подана стороною, враховується за умови, що вона підкріплюється доказами, які обґрунтовують її незаперечність. Крім того, докази мають забезпечувати безпомилковість і повноту інформації. Вади інформації та її наслідки врегульовано в антидемпінговому розслідуванні. Якщо у процесі адміністративного розслідування лідируючий суб\'єкт визначає, що зацікавлена сторона подала недостовірну або помилкову інформацію, то він: 1) не бере до уваги зазначену інформацію; 2) інформує зацікавлені сторони про наслідки ухилення від співпраці з лідируючим суб\'єктом.