ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Поняття і предмет доказування в справах про адміністративні проступки

Далі потрібно встановити вину особи в здійсненні адміністративного проступку. Щодо фізичної особи необхідно з\'ясувати, з умислом чи по необережності були скоєні протиправні дії чи бездіяльність. Що ж стосується юридичної особи, то вона визнається винною, якщо встановлено, що в неї була

можливість для дотримання відповідних правил і норм, але нею не були прийняті всі засоби для їх дотримання.

По кожній справі мають бути встановлені обставини, що пом\'якшують відповідальність і такі, що її обтяжують. Всі вони мають бути доказані незалежно від того чи хто-небуть клопоче про їх вияснення. Доказування обставин, які обтяжують адміністративну відповідальність, повинно бути ще на стадії адміністративного розслідування, в іншому випадку вони не можуть враховуватися при призначенні покарання.

Обставинами, що пом\'якшують відповідальність за адміністративне правопорушення, згідно статті 34 Кодексу України про адміністративні правопорушення визнаються: щире розкаяння винного; відвернення винним шкідливих наслідків правопорушення, добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди; вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або при збігу тяжких особистих чи сімейних обставин; вчинення правопорушення неповнолітнім; вчинення правопорушення вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину віком до одного року. Законами України може бути передбачено й інші обставини, що пом\'якшують відповідальність за адміністративне правопорушення. Орган (посадова особа), який вирішує

праву про адміністративне правопорушення, може визнати пом\'якшуючими і обставини, не зазначені в законі. Це є один з проявів гуманізму в адміністративно-юрисдикційному процесі. На практиці до таких обставин відносять вік, стан здоров\'я, інвалідність, позитивна поведінка в побуті, наявність на утриманні винного хворих, престарілих членів сім\'ї тощо.

Доказування характеру і розміру шкоди, заподіяного адміністративним проступком, належить виясненню для правильної кваліфікації діяння, забезпечення інтересів потерпілих, вживання заходів щодо запобігання, в межах можливого, спричиненої адміністративним проступком шкоди. Характер шкоди може бути різним (майновим, моральним, фізичним). Це передбачено в ст.40 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Також, якщо є реальні підстави та докази того, що особа може виправитися та за мало значущістю скоєного порушення, суд може передати матеріали на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також просити їх з\'ясувати інші обставини, що мали би значення для вирішення справи.

Перелік обставин, які підлягають доказуванню і мають значення для правильного вирішення справи не є вичерпним. Так, при призначенні покарання може враховуватись матеріальне становище особи. Підлягають доказуванню причини і умови здійснення адміністративного проступку в цілях попередження правопорушень. Цей елемент не є обов\'язковим, оскільки не впливає на долю особи, яка притягається до відповідальності19.

Можемо зробити висновок, що саме правильно встановлений предмет доказування, встановлення обставин по справі по кожній справі про адміністративний проступок дає змогу не тільки встановити істину, а й прийняти єдине справедливе рішення.

Розділ 2. Правове регулювання доказування в справах про адміністративні проступки

    1. Суб\'єкти доказової діяльності та їх правове становище

Насамперед визначимо поняття суб\'єкта процесуального доказування. Звичайно ж, „питання про суб\'єкта права доказування не тотожне з питанням про те, на кому лежить тягар доказування\". Кожен із суб\'єктів доказування грає певну, прийняту на себе роль (силу закону чи добровільно), тобто є модельні рамки, в яких міняються тільки конкретні люди20. Кожному статусу суб\'єктів процесуального доказування відповідають відносно визначені рамки процесуальної поведінки, які передбачені в процесуальному законодавстві. Разом з тим суб\'єкт доказування вільний у волевиявленні відносно лінії вияву можливості процесуального доказування21. „Давати покази, викладати свої доведення, доказувати в підтвердження своєї позиції, в захист законних інтересів – невід\'ємне право кожного учасника процесу\"22.

У нашому законодавстві суду належить особливе місце в системі суб\'єктів доказування. Тільки він має право збирати, досліджувати й оцінювати докази, на підставі яких приймається правове рішення в справі. Інші органи й особи, що беруть участь у представленні доказів і їхньому дослідженні, хоча і визнаються суб\'єктами доказування, але далеко не є рівноцінними суду. Виходячи з ролі суду, якому належить право підводити остаточні підсумки доказування у кримінальних і цивільних справах і виносити свою оцінку матеріалам справи у вигляді вироку (рішення, постанови), такий підхід до визначення його місця в системі суб\'єктів доказування цілком правомірний. Роль правозастосовця в адміністративному процесі виконує провід. Іншу групу суб\'єктів доказування складають лідируючі суб\'єкти та зацікавлені особи. В основній своїй масі суб\'єктами доказування вони стають у силу обов\'язку (тобто тягаря доказування) представити проводу докази правомірності свого подання, заяви, клопотання, або неправомірності позиції інших учасників провадження. Так, в адміністративному провадженні по конкурентних справах обов\'язок доведення недостовірності, повноти, помилковості фактичних даних, які містяться у доказах, покладається на зацікавлених осіб із протилежною правовою позицією та на лідируючих суб\'єктів.

Щодо завдань лідируючих суб\'єктів у процесі доказування, то одні з них збирають докази, інші їх аналізують, треті переробляють і т.д. Їхні повноваження в цьому відношенні визначаються різними правовими актами: інструкціями, положеннями, статутами і т.п. Лідируючий суб\'єкт повинен бути самостійним у формуванні та дослідженні системи доказів, що стосуються предмета доказування. Провід повинен наділятись не правом давати обов\'язкові до виконання вказівки, а правом скасування незаконних рішень лідируючого суб\'єкта за власною ініціативою.

Аналогічним правом збирання та переробки фактичних даних повинна володіти і інша група учасників - зацікавлені особи. Ця позиція вже знайшла втілення у законодавстві. Стаття 75 Митного кодексу України від 11 липня 2002 р. дає право декларантам брати проби і зразки товарів, що перебувають під митним контролем. Процесуальна достовірність зафіксованих у такий спосіб обставин забезпечується присутністю посадових осіб митних органів. При цьому особливо треба наголосити на тому, що дія провадиться декларантом, а посадова особа митниці є лише відносно пасивним присутнім. Професійно ці завдання можуть бути виконані захисником. Тому виникає потреба визначити порядок їх виконання. Учасники процесуальних дій, що проводяться самостійно захисником, мають самі визначити за взаємною згодою порядок їх проведення. Але захиснику в юрисдикційних провадженнях не потрібно збирати докази невинуватості свого підзахисного, а достатньо лише подати такі, які породжують сумніви у його вині.