ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Поняття і предмет доказування в справах про адміністративні проступки

Крім цього, процесуальні норми можуть висувати додаткові обмеження щодо порядку оцінки доказів. Так, Міністерством економіки з питань європейської інтеграції України при антидемпінгових розслідуваннях особлива увага повинна приділятись інформації, фактам або висновкам, які відрізняються від інформації, фактів і висновків, на підставі яких було прийнято рішення про застосування заходів процесуального забезпечення.

Лідируючі суб\'єкти деколи мають право приймати проміжкові та завершальні процесуальні акти, ґрунтуючись на доказах, які не були оцінені за участю зацікавлених осіб. До прикладу, надання інформації зацікавленим особам не перешкоджає прийняттю в подальшому іншого рішення Міністерством економіки України або Міжвідомчою комісією з міжнародної торгівлі. Якщо таке рішення ґрунтується на фактах, висновках інших, ніж ті, що були подані у попередній інформації, то інформація щодо нових фактів і висновків подається у стислі строки зацікавленим особам.

Поряд із зазначеними операціями до змісту адміністративного доказування відносять ще один - переробку фактичних даних. Справа в тому, що на судове доказування значний вплив вчиняє принцип безпосередності. Він ставить перед судом обов\'язок ґрунтувати рішення на таких даних, що підлягають установленню, які отримані з першоджерела, а не з вторинних даних. Склад суду особисто перевіряє всі докази, що відносяться до справи, і ґрунтує на них своє рішення. Адміністративне законодавство не містить подібних обмежень. Навіть у вирішенні питання про застосування санкції законодавець не вимагає обов\'язкового виклику свідків, потерпілих, допускає винесення постанови під час відсутності правопорушника на підставі матеріалів, зібраних іншими суб\'єктами доказування. Такою підставою для розгляду справ про адміністративні правопорушення є протокол (акт), у якому в короткій формі викладається суть порушення і вказуються свідки, що підтверджують вчинене діяння.

Отже, до органу, який вирішує питання про застосування санкції, інформація про обставини порушень доходить у переробленому, концентрованому вигляді. Зміст адміністративного доказування варто розглядати ширше, ніж зміст доказування судового, котре включає збір, дослідження й оцінку доказів, тому що перше включає ще один елемент — переробку інформації, її концентрацію.12

Отже, адміністративне доказування являє собою діяльність по збору, дослідженню, переробці й оцінці інформації, що міститься в доказах.

На думку Додіна Є.В., специфіка доказування ланок адміністративного устрою виявляється ось у чому: у колі обставин і фактів, що підлягають доведенню (предметі доказування), у прийомах і методах (засобах доказування), у колі суб\'єктів доказування, у змісті доказової діяльності.

Підсумовуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що доказування відбувається в єдності предметно-практичної і розумової діяльності, що призводить до формування уявлень про досліджувану подію. Доказування являє собою пізнавальний процес, якому притаманна єдність емоційного і раціонального, суб\'єктивного і об\'єктивного, безпосереднього й опосередкованого, що виявляється у всіх його взаємозалежних елементах.

1.2. Предмет, межі та методи доказування у справах про адміністративні проступки

Предмет доказування - це коло обставин, які належить установити по адміністративній справі. Метою доказування є встановлення об\'єктивної істини; а предмет доказування вказує на коло обставин, які утворюють юридично значимі елементи такої істини. Предмет доказування закріплюється або шляхом перелічення обставин, що мають бути встановленими в ході адміністративного розгляду та /або перелічення питань, які провід зобов\'язаний вирішити при прийнятті адміністративного рішення. Оскільки у вітчизняній юридичній науці панує погляд про абсолютність істини, то необхідно вводити таке правове поняття, як межі доказування.

Межі доказування - це такий ступінь достатності і достовірності системи доказів, який дозволяє зробити однозначний і неспростовний висновок як по кожному з елементів предмета доказування, так і по справі в цілому. Він характеризується повним, усебічним та об\'єктивним дослідженням усіх обставин справи. Повнота в адміністративному процесі, зокрема, означає, що всі зацікавлені особи мали можливість узяти участь у провадженні: повідомлення про адміністративний розгляд виконані у належний спосіб. Усебічність - це глибоке вивчення всієї сукупності належних до справи обставин, їх сторін, реально існуючих між ними зв\'язків і взаємозалежностей.

Більшість представників кримінально-процесуальної та цивільно-процесуальної наук вважає, що предметом судового пізнання є злочин чи цивільно-правовий спір, а тому обставини, що підлягають доказуванню, лежать у минулому. А от для ланок адміністративного устрою факти минулого є лише незначною частиною предмета доказування. Основне призначення доказування управлінських органів - установлення реальних обставин сьогодення та фактів, що програмують майбутні події. Події минулого є предметом доказування при вирішенні питання про застосування адміністративно-правової санкції і рідше - у справах, зв\'язаних із застосуванням диспозиції (наприклад, справи по скаргах), однак і в цих випадках окремі факти й обставини лідируючим суб\'єктом (проводом) можуть бути сприйняті безпосередньо. Це - обставини, що відносяться до особи скаржника, обставини, що сприяють чи перешкоджають порушенню прав і законних інтересів скаржника. Однак не вони визначають специфіку обставин і фактів, які треба довести управлінським органам, її визначають факти, досліджувані при організації практичного виконання законів у сфері державного, комунального та непублічного управління. Це, у першу чергу, факти та обставини, що є наслідком прийняття бюджетно-фінансових актів, актів по державному замовленню, про створення, ліквідацію і реорганізацію ланок управлінської системи й окремих підприємств, установ, організацій.

Додін Є.В. визнає, що на теорію адміністративного процесу може бути поширено висновки вчення із судового права про факти, що відносяться до обставин справи, і не потребують доказування. Частина з них кладеться в основу рішення без оцінки. До числа таких фактів відносяться загальновідомі (які відомі широкому колу людей), преюдиціальні (рішення юрисдикційного органу, що набрало чинність), презюмовані (наявність чи відсутність яких вважається встановленою)13.

Дані факти не підлягають доказуванню й у правозастосувальній діяльності органів управління, як і факти, відомі правозастосувальній особі в зв\'язку з займаною нею посадою чи виконуваною роботою, що припускає наявність у неї спеціальних пізнань.