ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом ша

Суб\'єктом злочину, вчиненого в формі крадіжки, грабежу, розбійного нападу, вимагання, може бути особа, яка досягла 14 років. Заволодіння предметами злочину іншими способами тягне кримінальну відповідальність осіб, яким виповнилось 16 років.

4. Дослідження суб\'єктивної сторони злочину, передбаченого статтею 262 КК України.

Суб\'єктивна сторона злочину – це внутрішня сторона злочину, тобто психічна діяльність особи, що відображає ставлення невідомості і волі до суспільно небезпечного діяння котре нею вичиняється, і до його наслідків. Зміст суб\'єктивної сторони складу злочину характеризують певні юридичні ознаки. Такими ознаками є: вина, мотив та мета вчинення злочину. Вони тісно пов\'язані між собою, проте їх зміст і значення у кожному випадку вчинення злочину неоднакові. Вина особи – це основна обов\'язкова ознака будь-якого складу злочину, вона визначає саму наявність суб\'єктивної сторони і значною мірою її зміст. Проте, в багатьох злочинах суб\'єктивна сторона потребує встановлення мотиву і мети, що є її факультативними ознаками. Вони мають значення обов\'язкових ознак лише в тих випадках, коли названі в диспозиції закону як обов\'язкові ознаки конкретного злочину. Особливості деяких складів злочинів визначають необхідність з\'ясування емоцій, які відчуває особа при вчиненні суспільно-небезпечного діяння. Вони різняться за своїм характером, змістом та часом виникнення. Їх більшість перебувають за межами суб\'єктивної сторони злочину, тому що зовсім не впливають на формування її ознак (каяття у вчиненому, страх покарання та інше) або вплив їх настільки малий, що не має істотного значення при формуванні у свідомості особи мотиву вчиненого злочину (співчуття, жалість), однак деяким з них закон надає значення ознак суб\'єктивної сторони. Так, відповідно до статей 116 і 123 КК України стан сильного душевного хвилювання виконує істотну роль у формуванні мотиву вчинення таких злочинів і входить до змісту суб\'єктивної сторони.

Встановлення всіх ознак суб\'єктивної сторони – це завершальний етап у констатації складу злочину як єдиної підстави кримінальної відповідальності. Тому з\'ясування суб\'єктивної сторони має важливе значення. По-перше, вона виступає обов\'язковим елементом будь-якого складу злочину, а її наявність чи відсутність дає можливість відмежувати злочинне діяння від незлочинного. Відсутність певного мотиву або мети також може виключати склад злочину і кримінальну відповідальність. Зміст суб\'єктивної сторони істотно впливає на ступінь тяжкості вчиненого злочину ступінь суспільної небезпечності особи суб\'єкта і тим самим на призначення покарання.

У статті 62 Конституції України закріплений важливий принцип, щодо особи, підозрюваної у вчиненні злочину. Це конституційне положення також знайшло своє втілення в КК України. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (частина 2 стаття 2 КК України). Законодавче закріплення цього положення є важливою гарантією додержання законності в діяльності правоохоронних органів і суду.

Положення статті 2 КК України знайшли своє подальше закріплення в статті 23 КК України, де в перше в нашому законодавстві наведено загальне визначення поняття вини, і в статтях 24 і 25 КК України, що визначають поняття умислу та необережності і називають їх види. Більш детально ознак суб\'єктивної сторони конкретизуються в нормах Особливої частини КК України. Це свідчить про недопустимість у нашому праві об\'єктивного ставлення за вину, тобто відповідальності особи за вчинене небезпечне діяння і його наслідки без встановлення вини. Таким чином, законодавство України закріплює форми вини і вказує на те, що їх конкретний прояв можливий лише у вчиненні суспільне небезпечного діяння. Отже, вина – це не тільки обов\'язкова ознака суб\'єктивної сторони, а й передумова кримінальної відповідальності і покарання.

Загальне поняття вини вироблено наукою кримінального права, і закріплено в КК України. Згідно статті 23 КК України, вина – це психічне становлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражена у формі умислу або необережності. Вина як обов\'язкова ознака суб\'єктивної сторони будь-якого складу злочину нерозривно пов\'язана з його об\'єктивними ознаками. Її зміст відображає об\'єктивні ознаки злочину, що характеризують його об\'єкт, предмет і об\'єктивну сторону. Тому не існує абстрактної вини, відірваної від конкретного суспільно-небезпечного діяння. Саме це діяння і становить предметний зміст вини, її матеріальне наповнення.

Зміст вини – перший найбільш важливий елемент у понятті вини. Однак, він сам по собі не дає повної характеристики вини. Для цього необхідно виділити і проаналізувати інші елементи.

Серед них важливе значення має спеціальна сутність. Вина – категорія соціальна. Ця властивість вини знаходить свій прояв у негативному чи зневажливому становленні особи, яка вчинила суспільне небезпечне діяння, до тих інтересів, соціальних благ, цінностей (суспільних відносин), що охороняються кримінальним законом. Тому вина особи у вчиненні суспільно-небезпечного діяння оцінюються негативно і засуджуються правом.

Важливе значення в понятті вини мають і так її елементи, як форма і ступінь вини.

Форми вини – це зазначені в кримінальному законі сполучення певних ознак свідомості і волі особи, що вчиняє суспільно-небезпечне діяння. У сполученні таких ознак і виражається психічне становлення особи до діяння і його наслідків. Чинне кримінальне законодавство виділяє дві форми вини: умисел і необережність. Це узагальнені законодавцем поняття, які лише в загальних рисах характеризують становлення особи до того діяння, що вичиняється нею та його наслідків. Умисел і необережність мають свої види. Умисел може бути прямим і непрямим, а необережність існує у виді злочинної самовпевненості (самодіяльності) та злочинної недбалості. Поза цими конкретними видами вина відсутня.

Ступінь вини – завершальний елемент поняття вини. Це оціночна, кількісна категорія. Вона багато в чому визначає тяжкість вчиненого діяння і небезпечність особи винного. Ступінь вини має практичне значення, тому що реалізація кримінальної відповідальності і призначення конкретного покарання багато в чому залежать від того, з прямим чи непрямим умислом вчинено злочин, який вид умислу мав місце: заздалегідь обдуманий чи такий, що виник раптово, який вид необережності допустила особа і в чому це проявилося.