ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом ша

Повторність має місце тоді, коли особа раніше вчинила злочин, передбачений ст.262, незалежно від того, чи була вона засуджена за нього, якщо судимість не була знята або погашена, а також якщо до моменту вчинення повторного злочину не минули строки давності притягання до кримінальної відповідальності.

3. Особливості суб\'єкта досліджуваного злочину.

Питання про суб\'єкт злочину, по суті справи, є питанням про особу, яка вчинила злочин і підлягає кримінальній відповідальності. Це випливає із назви розділу IV Загальної частини КК України: \"Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб\'єкт злочину)\".

Частина 1 ст.18 КК України визначає, що \"суб\'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може настати кримінальна відповідальність\". Отже, суб\'єкт злочину як елемент складу злочину характеризується трьома обов\'язковими ознаками: це особа фізична, осудна та яка досягла певного віку.

Передусім суб\'єктом злочину може бути тільки фізична особа, тобто людина. Цей висновок фактично закріплений у статтях 6, 7 і 8 КК України, де говориться, що нести кримінальну відповідальність можуть громадяни України, іноземці та особи без громадянства. Тому не можуть бути визнані суб\'єктом злочину юридичні особи (підприємства, установи, громадські організації і таке інше). Якщо на якомусь підприємстві внаслідок порушення певних правил виробництва, правил охорони праці було втрачено зброю, кримінальній відповідальності підлягає не підприємство, а конкретно винні в цьому службові особи.

Пропозиції, які зустрічалися в юридичній літературі, стосовно передбачення в новому КК України кримінальної відповідальності юридичних осіб, не дістали підтримки законодавця.

Як зазначено в ч.1 ст.15 КК України, обов\'язковою ознакою суб\'єкта злочину є осудність особи. У частині 1 ст.19 КК України вказано, що \"осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними\".

Отже, осудність – це здатність особи під час визначення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Чинне кримінальне законодавство виходить з того, що лише осудна особа може вчинити злочин і отже, може підлягати кримінальній відповідальності. Злочин завжди є актом поведінки свідомо діючої особи.

Здатність особи під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) означає правильне розуміння фактичних об\'єктивних ознак злочину (об\'єкта, суспільно небезпечного діяння, часу і місця, способу вчинення, суспільно небезпечних наслідків). Здатність усвідомлювати свої дії повинно бути пов\'язане зі здатністю контролювати, керувати своїми вчинками. Тут свідомість і воля взаємозалежні і лише в сукупності визначають характер поведінки особи в конкретній ситуації.

Питання про осудність особи виникає тільки у зв\'язку з вчиненням нею злочину. Саме щодо нього необхідно з\'ясувати чи здатна особа правильно оцінювати суспільно небезпечний характер вчиненого його суспільно небезпечні наслідки і керувати своїми діями.

Стан осудності – це норма, типовий стан психіки людини, характерний для її певного віку. На практиці питання про встановлення осудності виникає тільки при наявності сумнівів у психічній повноцінності особи, яка вчинила передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння. Із станом осудності пов\'язане і досягнення (реалізація) мети покарання. Відповідно до ч.2 ст.50 КК України покарання \"має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами\". Тільки осудна особа здатна правильно усвідомлювати сутність скоєного злочину, а тому розуміти обґрунтованість і справедливість призначеного покарання. Лише за таких умов призначене покарання багато в чому визначає подальшу поведінку засудженого, спонукає його не вчинювати нових злочинів.

Важливість встановлення осудності особи обумовлено тим, що осудність є передумовою вини, а без доведення вини не може бути кримінальної відповідальності.

Згідно з частиною 1 ст.18 КК України суб\'єктом злочину може бути тільки фізична особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК України може наставати кримінальна відповідальність. Цей вік визначається саме до часу вчинення злочину. Тому дуже важливо при розслідуванні і розгляді кримінальної справи встановити точний вік особи (число, місяць, рік народження). У тому ж разі, коли відсутні документи, що підтверджують вік, необхідне проведення судово-медичної експертизи.

Скоєння суспільно небезпечного діяння особою, яка не досягла на час вчинення злочину визначеного законом віку, свідчить про відсутність суб\'єкта злочину, а, отже про відсутність складу злочину, внаслідок чого виключається і кримінальна відповідальність.

У частині 1 ст.22 КК України прямо зазначено, що \"кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років\". Цей вік називається загальними віком кримінальної відповідальності. У частині 2 цієї ж статті встановлюється знижений вік кримінальної відповідальності – чотирнадцять років – за окремі, прямо перелічені злочини. Аналіз цих злочинів дає підставу для висновку, що знижений вік кримінальної відповідальності встановлюється для:

  • насильницьких злочинів;

  • майнових злочинів.

В основу зниження віку кримінальної відповідальності за ці злочини покарані такі критерії:

  • рівень розумного розвитку, свідомість особи, який свідчить про можливість уже в чотирнадцять років усвідомити суспільно небезпечність і протиправність злочинів, перерахованих у ч.2 ст. 21 КК України.

  • значну поширеність більшості з цих злочинів серед підлітків.

  • значну суспільну небезпечність (тяжкість) більшості з цих злочинів.

Особа у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років не відповідає за злочини, за які встановлюється відповідальність з шістнадцяти років, навіть якщо вона брала участь в ньому як співучасник. У цих випадках у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років може нести відповідальність тільки коли в його конкретних діях містяться ознаки іншого злочину, за яке законом встановлена відповідальність з чотирнадцяти років.

У ряді випадків кримінальна відповідальність можлива лише за злочини, вчиненні повнолітніми особами, тобто особами, які досягли вісімнадцятирічного віку, бо за характером цих злочинів їх фактично не можуть вчинити неповнолітні.

Суб\'єкт злочину, в якого є такі загальні ознаки, як \"фізична осудна особа, яка досягла встановленого законом віку кримінальної відповідальності\", називають загальним суб\'єктом злочину. Відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає суб\'єкт як елемент складу, а отже, виключає склад злочину і кримінальну відповідальність.

Поряд з поняттям загального суб\'єкта КК України передбачає і поняття спеціального суб\'єкта. Частина 2 статті 18 КК України визначає, що спеціальним суб\'єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може настати кримінальна відповідальність, злочин, суб\'єктом якого може бути лише певна особа. Таким чином, спеціальний суб\'єкт – це особа, яка крім обов\'язкових загальних ознак має додаткові спеціальні (особливі) ознаки, передбачені в статті Особливої частини для суб\'єкта конкретного складу злочину. Ознаки спеціального суб\'єкта доповнюють загальне поняття суб\'єкта злочину, виступаючи як додаткові. Ці спеціальні ознаки можуть бути різними, наприклад: службове становище, професія, певна діяльність, родинні відносини та інше.