ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Зародження знань у галузі балістики (військової)

Реферат на тему:

Зародження знань у галузі балістики (військової)

Розслідування злочинів має давню історію. З моменту виникнення держави та права з\'являється необхідність встановлення істини у різних випадках порушення закону. Цілком зрозуміло, що особи, яким доручалось проведення розслідування кримінальних злочинів, змушені були вдаватись до використання різних знань, що виходили за межі їхніх уявлень.

Діяльність по дослідженню доказової інформації при розслідуванні злочинів існувала протягом функціонування самих органів розслідування, але уявлення про неї були не завжди однозначні, і її сучасне розуміння не завжди відображає трактування цієї діяльності на більш ранніх етапах розвитку суспільства. Уявлення про використання спеціальних знань в розслідуванні злочинів видозмінювалися протягом всієї історії розвитку самої судової діяльності.

Як ми знаємо, принцип роботи вогнепальної зброї базується на енергії порохових газів. Отже, витоки виникнення вогнепальної зброї слід пов\'язувати з моменту винайдення пороху. Загальновизнаним фактом є те, що порох відкрито в Китаї. Довго побутувала думка про те, що відомості про склад пороху в середині ХІІІ століття були привезені в Європу Марко Поло після знаменитої далекосхідної подорожі. Але пізніше стали відомі експерименти монаха одного з франсісканських монастирів, котрий ще на початку ХІІ ст., маніпулював з сумішшю деревного вугілля, сірки і селітри. За допомогою цього прообразу чорного пороху, йому вдавалось метати навіть великі камені. Протягом семи століть чорний порох був єдиним метальним засобом.

Історія застосування вогнепальної зброї починається з ХІV ст., згідно Голіцинського літопису „Армати\", в 1389 році. В той час „Софійський временник\" згадує про військове застосування гармат і так званих „тюфяків\" в 1382 році при обороні Москви від татар. Перші зразки ручної вогнепальної зброї представляли собою порівняно короткі залізні чи мідні труби, один кінець якої був герметично закритий. Такі труби прикріплювались до дерев\'яної колоди. В канал ствола спочатку засипали заряд пороху, потім вкладали залізну або свинцеву шароподібну кулю. Після прицілювання, особа котра стріляла, запалювала заряд тліючим гнітом чи розжареним прутом шляхом прикладання його до невеликого отвору в стінці ствола.

З того часу зброя сильно змінилась. Всі вдосконалення були спрямовані на поліпшення можливостей проведення влучних пострілів, як на далекій так і на близькій відстанях [1, 19]. Включно до початку ХІХ ст., снаряди до вогнепальної зброї представляли собою свинцеві кулі вагою 30-35 гр. Сам боєприпас складався з двох частин: снаряда і чорного пороху. Оскільки діаметр куль був на 0,5 - 1 мм менше калібру ствола, в момент пострілу порохові гази проривались між снарядом і внутрішньою поверхнею ствола, знижуючи не тільки початкову швидкість кулі, але й влучність пострілу. Для усунення цього недоліку, була зменшена маса кулі і відповідно калібр ствола.

В середині ХІХ ст. француз Флоберт винайшов новий металевий патрон. Він представляв собою подовжену гільзу з широким обідком, в основу якого засипали зарядну суміш. Потім в гільзу вдавлювалась кругла свинцева куля. Зарядна суміш запалювалась ударом спеціальної запалювальної шпильки.

Наступний крок по створенню патронів був зроблений в США в період громадянської війни 1861-1865 рр. Патрон складався з кулі, гільзи, порохового заряду і змінних капсулів, котрі вставлялись в основу патрона і з\'єднувались з пороховим зарядом через отвір в основі гільзи.

Подальші вдосконалення торкались зменшення калібру та заміни чорного пороху на бездимний порох. В 50-60 роки ХІХ ст. створюються картечні снаряди (до 4-5 кульок в одному патроні), запалюючі і розривні снаряди.

З кінця ХІХ і протягом всього ХХ століття вдосконалення боєприпасів продовжувалось в напрямку зменшення калібру куль, підвищення ефективності порохового заряду, зниження маси снаряду при збереженні його забійної сили [1, 34].

З першими пораненнями та вбивствами виникла і необхідність дослідження, як самих ушкоджень так і об\'єктів котрі вилучались з тіл потерпілих, і їх подальше вивчення з метою визначення зброї з якої проводився постріл.

Перші знання в галузі балістики були покладені медициною. Саме судова медицина, як самостійна наука виникла через необхідність суду в поясненні фактів біологічного і медичного характеру. Не має сумніву в тому, що створенню державної і наукової судової медицини передував довгий період її практичного використання в судових і слідчих цілях. Дослідженням вогнестрільних ушкоджень займається ранева балістика, вона знаходиться в сфері наукових і прикладних інтересів медицини. Зміст раневої балістики складається з результатів хірургічної і судово-медичної практики, а також спеціальних ціле покладених експериментальних досліджень. Отже, ранева балістика - це наукова дисципліна, зміст якої складають відомості про процеси, котрі викликані взаємодією вогнестрільного снаряда з живим організмом і про наслідки такої взаємодії [1, 83].

В історико-медичному аспекті виникнення науки судової медицини фактично буде правильно віднести до того періоду, коли законодавче закріплюється звичай залучати медиків, як знаючих осіб для вирішення питань при розслідуванні злочинів проти здоров\'я і життя громадян.

Вже в XVI-XVII столітті задовго до введення офіційних розпоряджень по організації спеціальної судово-медичної служби, практикувались лікарсько-експертні освідування живих осіб з різних причин. В окремих випадках проходив і огляд трупів осіб, котрі загинули насильницькою смертю.

До нашого часу збереглись свідчення про перший лікарський огляд в Москві трупа кравця датського принца Вольдемара, котрий помер від вогнепального ушкодження, отриманого з пищалі під час полювання. „По государеву цареву и великого князя Михаила Федоровича указу и по присылке королевичу дохтура Венделинус Сибилист, Еган Белов, Артман Граман ездили на посольский двор и досматривали у умершего королевича кравчего рани, и тот кравчей ранен из пищали, рана под самым правым глазом, и оне дохтури в ту рану щупом щупали, а пульки не дощупались, потому что рана глубока, а то подлинно, что пулька в голове\" (1644 р.).

Автори висновку ще не розуміли криміналістичного значення \"пульки\", в них не виникало і думки про необхідність її вилучення і огляді, а також дослідження пищалі, з якої був здійснений постріл. З сучасної точки зору висновок лікарів є дуже наївним (\"то подлинно, что пулька в голове\"), але в той же час в їх діях не можна не помітити нового. Вони \"ту рану щупом щупали\", а це було вже спробою застосування технічних засобів при огляді.