ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Механізм пошкоджуючої дії вогнепального снаряду

Реферат на тему:

Механізм пошкоджуючої дії вогнепального снаряду

Вогнепальні снаряди різноманітні: снаряди звичайні і спеціального призначення, шріт, картеч, деформовані, фрагментовані й атипові снаряди. Кожний з них заподіює різні ушкодження. Разом з тим у механізмі їх утворення є і подібні риси. Вистріляний снаряд зустрічаючи на шляху який-небудь предмет, здійснює переважно механічну пошкоджуючу дію, і через нього проходить наскрізь, утворюючи сліпий канал, або рикошетує від нього. Кінцевий обсяг і характер вогнепального пошкодження залежать від багатьох різноманітних факторів: від пробивної здатності снаряду, що обумовлена її вбивчою силою в момент влучення, властивостями предмета, що уражається, формою і матеріалом снаряду, кутом влучення снаряду і т. д. Ці обставини були помічені ще і Н.І. Пироговим, а потім знайшли обґрунтування в досвідах П.І. Морозова (1889), Є.В. Павлова (1892), У.А. Тіле (1894), І.П. Ільїна (1894), а пізніше – А.І. Максименкова і співавтори (1958), Л.І. Александрова і співавтори (1967), А.Ф. Лисицина і співавт. (1978), G. Callender і R. French (1935), E. Harbey (1945), H. Fіscher (1962), R. Berlіn (1976) і ін. Таке різноманіття факторів створює визначені складності у розумінні механізму утворення вогнепальної рани. Звідси і виникає необхідність у їх систематизації. До вогнепальної рани стосовно поняття механізму утворення будь-якого пошкодження як процесу взаємодії фактора, що пошкоджує, і частини тіла, що вражається, що відбувається при впливі властивостей цілісного організму й умов навколишнього середовища [1, С.125]. Це визначення може бути вихідним для систематизації факторів, що визначають механізм утворення вогнепального ушкодження. Їх можна розділити на 3 основні групи: 1) властивості вогнепального снаряду (маса, форма, калібр, довжина, конструктивні особливості); 2) особливості руху снаряду в повітрі (швидкість і стійкість); 3) анатомо-фізіологічні властивості частини тіла, що вражаються, (варіант анатомічної будови, міцність тканин, що уражається, і ін.).

З усіх цих властивостей найбільше значення має оживаюча сила снаряду. Матеріал, що вражається, нам відомий – це людське тіло; опірність окремих частин його різна і далі буде розглядатися.

Оживаючи сила снаряду обчислюється по відомій з фізики формулі:

E = mV/2,

тобто вона дорівнює половині добутку маси на квадрат швидкості в кожен даний момент. Маса речовини дорівнює масі, діленій на прискорення сили ваги, тобто m = p/g тому що g = 9,81, то m = p/,81 або округлення приблизно дорівнює p/10. Підставляючи це значення в попередню формулу, одержуємо:

E = pV/ 20,

тобто кінетична енергія снаряду дорівнює приблизно 120 добутку її ваги на квадрат швидкості. Величина енергії виражається в балістиці в кілограмометрах (кг/м). Для того, щоб величину енергії снаряду виразити в кілограмометрах, треба в останній формулі виразити вагу снаряду в кілограмах, а швидкість – у метрах, секундах. Для правильних обчислень ваги снаряду треба виражати або в тисячних частках кілограма (наприклад, 0,007 кг замість 7 г), або в грамах, але збільшити відповідним чином і знаменник у 1000 разів. Тоді формула прийме вид:

E = pV/20 000 кг/м.

Вилетівши з каналу ствола, снаряд на невеликій відстані (для короткоствольної зброї в межах до 1 м, для довгоствольної – до 10 м) збільшує свою швидкість, тому що гази продовжують робити свою дію на снаряд і поза стволом, а потім швидкість починає зменшуватися. Ця обставина має велике судово-медичне значення, тому що показує, що снаряд може розвивати однакову живу силу на різних відстанях від дула і що іноді на великій відстані її сила, що пошкоджує, може бути більша [1, С.126]. Чим більше початкова швидкість снаряду, тим далі його політ. Крім того, з формули видно, що для величини кінетичної енергії снаряду більше значення має швидкість, ніж вага, тому що енергія збільшується пропорційно масі в першому ступені, а швидкості – у другому ступені. Якщо снаряд важче вдвічі, то його енергія збільшується вдвічі; при збільшенні ваги в 5 разів енергія збільшується теж у 5 разів. Але якщо швидкість збільшується в 2 рази, то енергія снаряду збільшується не в 2, а в 4 рази; якщо ж швидкість збільшується в 5 разів, то енергія збільшується в 25 разів. Зменшення вбивчої сили снаряду обумовлено, насамперед опором навколишнього середовища (при вільному польоті – повітря) і дією сили земного тяжіння. Потрапляючи в більш щільне середовище, чим повітря, снаряд ще скоріше втрачає свою швидкість, а отже, і енергію, що приходиться витрачати на подолання опору середовища [1, С.135].

Взаємодія вогнепального снаряду з частиною тіла, що уражається, народжує якісно нові динамічні характеристики: поглинену енергію, час контакту, форму і довжину раневої траєкторії, тимчасову пульсуючу порожнину, стійкість або нестійкість руху снаряду, руйнування снаряду, утворення вторинних снарядів біологічної природи, положення снаряду в момент удару, потужність ударного впливу й ін. Процес взаємодії вогнепального снаряду з частиною тіла, що вражається, називають раневою балістикою. Поняття \"ранева балістика\" і \"механізм утворення вогнепального пошкодження\" прийнято вважати синонімами. Тим часом, виходячи із сутності поняття \"балістика\", що включає вивчення поводження (руху) снаряду в каналі ствола і за його межами, \"ранева балістика\" розглядає за змістом тільки поводження снаряду в тілі. Що ж стосується процесів, що викликаються рухом снаряду, тобто процесів формування вогнепального поранення, то вони, хоча і викликаються снарядом, але не зводяться тільки до її руху в тілі потерпілого. Тому процеси, що відбуваються при впливі снаряду й організму, що вражається, точніше відбиває поняття \"механізм утворення вогнепального пошкодження\". У зв\'язку з цим термін \"ранева балістика\" можна розглядати лише як його традиційний синонім. Істотна роль у вивченні раневої балістики належить вітчизняним ученим. Ще в 1865 р. Н.І. Пирогов відзначив, що маса і швидкість визначають ступінь дії вогнепального снаряду, що руйнує. Наприкінці XІ ст. у Росії була сформульована теорія ударної дії вогнепального снаряду (Павлов Є.В., 1892; Тіле В.А., 1894; Ільїн П.І., 1894), що давала представлення про пряму і бокову (радіальну) ударну дію снаряду, про залежності вогнепального поранення від конструктивних властивостей снаряду, стійкості її руху й анатомічної будови тканин, що уражаються [1, С.140].