ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Загальна характеристика конституційного права України

Як відомо, правова норма складається з трьох частин: гіпотези, за допомогою якої визначаються умови і дії таких норм; диспозиції, в якій сформульовано саме правило поведінки, тобто права й обов\'язки суб\'єктів правовідносин; санкції, в якій вказуються наслідки, які настають у разі недодержання приписів правової норми.

Більшість конституційно-правових норм та їх основа — конституційні норми — не мають тричленної структури. У багатьох з них немає санкції, деякі складаються лише з диспозиції.

Якщо проаналізувати наявність елементів структури конституційно-правових норм, то можна дійти таких висновків.

Гіпотеза як частина правової норми містить у собі умови, обставини, з настанням яких можливо або необхідно здійснювати її диспозицію. Призначення гіпотези — визначати сферу і межі регулятивної дії диспозиції правової норми.

Щодо конституційно-правових норм, то гіпотеза частіше за все висловлює загальні або конкретні умови, за наявності яких діють правила поведінки учасників правовідносин, що містяться у певній нормі. У Конституції України є гіпотези, загальні для цілої групи державно-правових норм та інститутів.

Диспозиція — це частина юридичної норми, в якій зазначаються права або обов\'язки суб\'єктів правовідносин. Це центральна, основна частина норми, яка вказує дозволену (можливу), обов\'язкову й заборонену (неприпустиму) поведінку суб\'єктів. Зміст впливу диспозиції конституційно-правових норм багатогранніший; він полягає в регулюванні, орієнтації, ідеологічній, політичній оцінці явищ і процесів тощо.

Санкція являє собою частину норми, в якій зазначено заходи державного примусу в разі невиконання або порушення її диспозиції. Тому і призначення санкції — забезпечувати здійсненність диспозиції правової норми.

Санкції поділяють на каральні (штрафні) та відновлювальні.

У конституційному праві санкції мають свою специфіку. Часто-густо в них встановлюються загальні принципи відповідальності та підпорядкованості (наприклад, відповідальність народного депутата за невиконання принципу несумісності посад), внаслідок чого ці норми є обов\'язковими. У певних випадках у конституційно-правових нормах містяться відсилки до норм поточного законодавства з приводу конкретних санкцій за невиконання тих чи інших конституційних приписів.

Для конституційно-правових норм притаманне неоднакове поєднання згаданих елементів. Досить рідко трапляються норми, які містять у собі всі елементи структури. Значно частіше норми містять диспозицію і досить рідко виражають гіпотезу.

У конституційному праві України містяться норми, які з\'єднані предметом правового регулювання, але вони різноманітні за змістом і призначенням. Тому для зручності вивчення, систематизації і застосування їх поділяють на види за відповідними ознаками. Така класифікація дає змогу повніше з\'ясувати властивості цих норм, завдяки їй досягається певна зручність у застосуванні останніх.

Отже, як і будь-який розподіл певної категорії на відповідні види, класифікаціяконституційно-правових норм — це розподіл їх на окремі види залежно від певного критерію.

Критеріями класифікації цих норм є: об\'єкт конституційного регулювання; особливості, що притаманні нормі в механізмі конституційного регулювання; зміст закладених у нормі приписів; ступінь визначеності припису; обсяг та особливості суспільних відносин, які регулюються нормами конституційного права; коло суб\'єктів, на яких поширюється дія норм; межі дії норм у просторі; межа дії норм у часі тощо.

Враховуючи специфіку цих підстав, критеріями видової диференціації конституційно-правових норм можуть слугувати такі.

Залежно від правового регулювання норм конституційного права визначають коло політико-правових суспільних відносин, які випливають з предмета і методу правового регулювання конституційного права.

Залежно від змісту в нормах конституційного права приписів загально регулятивного характеру виділяють: норми-визначення, норми-принципи, норми-декларації, норми-цілі, норми-програми.

За юридичною силою, залежно від форм виразу і статусу органу, що приймає конституційно-правові норми, можна виділити: норми Конституції України; норми актів Конституційного Суду; закони; деякі інші конституційно-правові норми.

Зв\'язок норм конституційного права з правовідносинами зумовлює існування матеріальних і процесуальних норм.

Матеріальні норми конституційного права поділяють на уповноважуючі (дозволяючі) та установчі.

Що стосується процесуальних норм, то їх зміст неоднозначно трактують у юридичній науці. Уявляється, що під процесуальними нормами конституційного права слід розуміти правила поведінки, що регулюють діяльність уповноважених органів і посадових осіб у сфері установчої, правотворчої і контрольної діяльності.

У той же час процесуальні норми є засобом реалізації матеріальних норм, вони створюють юридичні передумови додержання прав учасників процесуальної діяльності, гарантують користування конституційними правами і свободами, слугують необхідною умовою конституційної законності та правопорядку.

І, нарешті, процесуальні норми є по суті єдиним засобом переведення матеріальних норм із статичного стану в динамічний.

4. Конституційно – правові відносини та їх суб\'єкти.

Норми конституційного права діють у тому разі, якщо вони реалізуються. Під реалізацією норм конституційного права розуміють здійснення учасниками конституційно-правових відносин встановлених у них приписів. У результаті реалізації цих норм виникають конституційно-правові відносини. Отже, політико-правові суспільні відносини, врегульовані нормами Конституції України, становлять конституційно-правові відносини.

Існує й інша думка, згідно з якою конституційно-правові відносини — це юридичний зв\'язок між суб\'єктами цих відносин.

Отже, конституційно-правові відносини — щ політико-правові суспільні відносини, врегульовані нормами конституційного права України, змістом яких є юридичний зв\'язок між його суб\'єктами у формі прав та обов\'язків, передбачених відповідною конституційно-правовою нормою.

Будь-які правовідносини, у тому числі й у конституційному праві, є результатом впливу правової норми на суспільні відносини, які можна охарактеризувати як засіб переведення змісту правової норми (суб\'єктивного права) в її конкретні (суб\'єктивні) права та обов\'язки учасників правовідносин.

Як одному з видів правовідносин, конституційно - правовим відносинам у цілому притаманні загальні ознаки, що характерні для правовідносин взагалі: вони є вольовими відносинами, виникають між учасниками правовідносин відповідно до норм права, які визначають їх права та обов\'язки.

Разом з тим конституційно-правові відносини мають і свої особливості, зумовлені провідним місцем конституційного права у правовій системі українського національного права. До цих особливостей належать: їх особливий зміст, зумовлений специфічним характером предмета і методу конституційного права; особливе місце і роль цих відносин у системі правовідносин; особливе коло суб\'єктів конституційно-правових відносин.

Оскільки юридичний зміст правовідносин становлять права та обов\'язки їх учасників, остільки особливості змісту конституційно-правових відносин слід шукати в характері прав та обов\'язків учасників правовідносин, встановлених нормами конституційного права. Особливості цих прав і обов\'язків полягають у тому, що вони найповніше виражають суверенітет українського народу, визначають становище людини і громадянина в суспільстві та державі, закріплюють форми здійснення державної влади в Україні.