ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Правова характеристика договору лізингу

Згідно із Законом України \"Про оподаткування прибутку підприємств\", фінансовий лізинг (оренда) - це господарська операція, що передбачає придбання на замовлення фізичної чи юридичної особи (орендаря) основних фондів, з подальшим їх переданням у користування орендареві на строк, який не перевищує строку повної амортизації таких основних фондів, з обов\'язковим подальшим переданням права власності на них орендареві.

Оперативний лізинг визначається в цьому документі як господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає передання орендареві права користування основними фондами на строк, який не перевищує строку їх повної амортизації, з обов\'язковим поверненням таких фондів їхньому власникові після закінчення строку дії лізингової (орендної) угоди .[10]

Таким чином, у визначенні понять \"фінансовий лізинг\" та \"оперативний лізинг\" Закон України \"Про оподаткування прибутку підприємств\" не використовує кількісний критерій рівня амортизації. Розрізняються ці поняття на підставі інших критеріїв: по-перше, придбання чи непридбання основних фондів на замовлення орендаря; по-друге, повернення чи неповернення об\'єкта лізингу. Поряд з тим строк оренди не може перевищувати строк повної амортизації основних фондів. У Законі України \"Про лізинг\" таке обмеження відсутнє. Ця відмінність має істотне значення для практики здійснення лізингових операцій.

Наведені визначення мають і спільні риси, а саме: залежність тривалості дії договору лізингу від строку амортизації об\'єкта і розуміння лізингу як оренди. Лізинг в обох законах ототожнюється з орендою. Ще одна спільна риса полягає в однаковому підході до розуміння об\'єкта лізингу. За Законом України \"Про лізинг\", таким об\'єктом є будь-яке рухоме і нерухоме майно, що його можна віднести до основних фондів. Відповідно до законодавства про оподаткування прибутку підприємств об\'єктом лізингу можуть бути основні засоби.

Виділяються два раніше невідомих українському законодавству види лізингу: прямий або непрямий. Прямий лізинг - двосторонньою угодою між лізингодавцем і лізингоодержувачем. Він передбачає, що у лізинг передається об\'єкт, який є власністю лізингодавця, а головне — придбаний (набутий) ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем. У непрямому лізингу беруть участь лізингодавець, лізингоодержувач та продавець об\'єкта лізингу. Він може укладатися у формі багатосторонньої угоди або у формі низки угод. З останньому випадку лізингодавець (лізингова фірма), базуючись на отриманому від лізингодержувача описі (специфікації) предмета майбутнього лізингу, укладає угоду про його постачання (купівлю) і стає власником майна. Умови цієї угоди повинні бути схвалені майбутнім лізингоотримувачем у тій мірі, у який це зачіпає його інтереси. Причому вибір постачальників, умови постачання, характеристики способів виробництва є прерогативою лізингоодержувача. За другою лізинговою угодою, лізингодавець передає лізингоодержувачеві придбане ним майно для використання.

Специфіка непрямого лізингу складається і тому, що в лізинг здається майно, придбане лізингодавцем виключно з метою передання його в лізинг. Повідомлення про це продавця лізингового майна є обов\'язковим для лізингодавця (ст. 11 Закону України \"Про лізинг\"). Прямий та непрямий лізинги можуть бути як фінансовим, так і оперативним[2].

Традиційними для нашого законодавства є такі форми лізингу, як зворотний, пайовий та міжнародний, визначення яких закріплено в ст. 4 Закону України \"Про лізинг\". Разом із тим, у міжнародній практиці застосовується, наприклад, компенсаційний лізинг, коли лізингові платежі за користування обладнанням оплачуються зустрічними поставками продукції, виготовленої на ньому.

2.3. Предмет договору лізингу

Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Не можуть бути предметом договору лізингу земельні ділянки та інші природні об\'єкти, а також інші речі, встановлені законом.

Так, предметом договору лізингу можуть виступати неспоживні речі, визначені індивідуальними ознаками, віднесені відповідно до законодавства до основних фондів. Вимоги до предмета договору лізингу можна визначити наступним чином: предметом договору можуть виступати тільки речі. Згідно зі ст. 179 ЦК річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов\'язки; речі повинні мати характеристику неспоживності. Стаття 185 ЦК закріплює, що неспоживною є річ, призначена для неодноразового використання, яка зберігає при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу; неспоживна річ має бути визначеною індивідуальними ознаками, тобто вона повинна бути наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її (ст. 184 ЦК); річ, яка є предметом договору лізингу, має бути віднесена до основних фондів відповідно до законодавства. Поняття \"основні фонди\" знаходиться поза межами цивільного права, а свого визначення зазнало в податковому законодавстві, де з\'явилося на світ. Під терміном \"основні фонди\" слід розуміти матеріальні цінності, призначені платником податку для використання в господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію цих матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв\'язку з фізичним та моральним зношенням (ст. 8 Закону України \"Про оподаткування прибутку підприємств\" від 28 грудня 1994 р.

Таким чином, предметом договору лізингу можуть виступати предмети матеріального світу, призначені для використання протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію, та наділені тільки їм властивими ознаками, що вирізняють їх з-поміж інших однорідних речей.

Визначення предмета договору лізингу раніше мало місце відповідно до ст. 2 Закону України \"Про лізинг\" шляхом встановлення об\'єкта лізингу. Відмінності вимог ст. 2 Закону України \"Про лізинг\" та ст. 807 ЦК відносно предмета договору лізингу полягають у тому, що, по-перше, об\'єкт лізингу не був обмежений встановленням індивідуальних ознак (тобто міг бути встановлений родовими ознаками), по-друге, у згаданому Законі існує вказівка на те, що об\'єкт лізингу повинен бути не забороненим до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг (оренду).

Оскільки Закон України \"Про лізинг\" зберігає чинність у частині, яка не суперечить (не врегульована) цивільним кодексом, то встановлені ним вимоги щодо обігоздатності предмета договору лізингу повинні застосовуватися і надалі.

Як і раніше, предметом договору лізингу не можуть бути земельні ділянки та інші природні об\'єкти, а також об\'єкти оренди державного майна, визначені у ст. 4 Закону України \"Про оренду державного та комунального майна\" від 10 квітня 1992 р., крім окремого індивідуально-визначеного майна державних підприємств.[12]