ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Поняття, ознаки і структура права

Трудове право — це сукупність правових норм, які регулюють відносини між наймодавцем і працівниками. Вони охоплюють такі питання: організація праці, її оцінка і оплата; умови виникнення, зміни та припинення трудових відносин, а також пов\'язані з ними відносини по соціальному забезпеченню, пенсійному обслуговуванню; робочий час та час відпочинку тощо. Суб\'єктами трудових відносин є робітники, державні, приватні, суспільні та кооперативні організації, профспілки. Провідними методами регулювання трудових відносин є заохочення, стимулювання.

Земельне право — це сукупність норм права, які регулюють суспільні відносини, що пов\'язані з володінням, користуванням та розпорядженням землею. Це питання землекористування і землеустрою, зберігання і розподілу земельного фонду, визначення правового режиму різних видів землі відповідно до їх адміністративно-господарського призначення (державні, фермерські, орендні тощо). Головні методи правового регулювання — дозвіл, спеціальний дозвіл, заборони.

Екологічне право — це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері освоєння, використання і охорони суспільством, державою, господарськими суб\'єктами і громадянами природного середовища з метою зберігання природних багатств, запобігання екологічно шкідливого впливу господарської та іншої діяльності на середовище проживання людини.

Норми цієї галузі права встановлюють механізм охорони природи, порядок проведення екологічної експертизи і екологічного контролю за додержанням вимог природоохоронного законодавства і нормативів якості навколишнього природного середовища. Ця галузь сприяє і служить реалізації конституційного права громадян на безпечне природне навколишнє середовище.

Кримінальне право — це сукупність правових норм, які визначають коло суспільне небезпечних діянь (злочинів) і міри покарання, що застосовуються до злочинців. Норми цієї галузі встановлюють правомочність компетентних органів держави щодо осіб, які скоїли злочин, підстави та умови притягнення їх до відповідальності; види і системи санкцій, склад конкретних діянь, форми і ступінь вини тощо. Метод регулювання, який використовується в галузі кримінального права, — імперативний (метод заборони).

Цивільне процесуальне право — це сукупність норм права, які регулюють порядок розгляду цивільних справ. Норми цієї галузі права встановлюють права і обов\'язки сторін, між якими виникла суперечка про право, судових і прокурорських органів з приводу судового розгляду цивільних справ; визначають порядок подачі позовів до суду, підсудність та інші питання, які виникають у зв\'язку з розглядом цивільних справ.

Кримінально-процесуальне право — це сукупність правових норм, які регулюють діяльність органів слідства, прокуратури, суду в розслідуванні злочинів і розгляду кримінальних справ у суді. Особливістю цієї галузі права є те, що вона постає як необхідна умова реалізації норм кримінального права шляхом встановлення чіткої регламентації прав і обов\'язків органів та осіб у процесі розслідування і судового розгляду. Провідним методом правового регулювання є імперативний (зобов\'язальний).[3,c. 252]

ВИСНОВОК

Отже, наведені в курсовій роботі визначення поняття права приводять до висновку, що вони поки досить далекі від досконалості. Таким чином, остаточно не сформувавшись, повністю задовольнивши потреби державно-правової теорії і практики поняття права, не може служити ефективним засобом, або шляхом подолання негативних наслідків множинності, розрізненості і суперечності уявлень про право.

Незважаючи на це, більшість вчених не вважають це проблемою і притримуються загальновизнаного поняття права, як засновану на уявленні про справедливість міру свободи й рівності, що відображає потреби суспільного розвитку, яка у своїй основі склалася в процесі повторюваних суспільних відносин і визнається й охороняється державою. В даному випадку це стосується суб\'єктивного права. Щодо об\'єктивного права, то визнаним є те, що це система загальнообов\'язкових, формально визначених, встановлених чи санкціонованих державою норм, які регламентують суспільні відносини шляхом надання суб\'єктивних прав та покладення юридичних обов\'язків учасникам цих відносин, і які гарантуються та охороняються державою.

Таке визначення сформувалось на основі його ознак: 1) право є системою норм; 2) ці норми є встановлені та санкціоновані державою; 3) право завжди виражає державну волю; 4) воно є системою правил поведінки, що мають загальнообов\'язковий характер; 5) право охороняється і забезпечується державою, а у разі порушення вимог, що містяться в нормах права, застосовується державний примус; 6) виступає в ролі регулятора суспільних відносин.

Таким чином, право має загальносоціальну цінність, служить інтересам всіх без винятку людей, забезпечує організованість, впорядкованість, стабільність і розвиток соціальних зв\'язків.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

  1. Алексеев С.С. Теория права. - 2-е изд., перераб. и доб. - М.: БЕК, 1995. – с. 78 - 79.

  2. Андрусяк Т. Теорія держави і права. Львів: Фонд \"Право для України\", 1997.- с.130.

  3. Загальна теорія держави і права / За ред. Академіка АпрН України, доктора юридичних наук, проф.. В.В. Копейчикова. – К.: Юрінком, 1997 - с. 240-252.

  4. Котюк В.О. Теорія права. Курс лекцій. Навчальний посібник для юридичних факультетів вузів. - К.: Вентурі, 1996.- с.46.

  5. Лукашева Е.А. О новых направлениях исследований в общей теории права. В кн.: Актуальные проблемы теории социалистического государства и права. М., 1977. – с. 213.

  6. Мамут Л.С. Анализ правогенеза и правопонимания. Историческое в теории права. Тарту, 1989. – с. 137.

  7. Нерсесянц В. С. Из истории правовых учений: два типа правопонимания // Политические и правовые учения: проблемы исследования и преподавания. М., 1978. - c. 18-19.

  8. Теория права и государства. Учебник для вузов. Под ред. Г.Н. Маслова, М.: БЕК, 1996.- c.341.

  9. Теория государства и права. Учебник, 3-е розширеное издание / по ред.М.М. Марченко. – М.: Издательство ЗЕРКАЛО, 2000 – с.424-428 .

3